Тест на олігархію
Ринок нафтопродуктів – нетиповий енергетичний ринок нашої країни. Вугілля, електроенергія, газ – ці сфери відомі своїм монополізмом і високою участю держкомпаній.
Ринку моторних палив – бензину, дизельного палива і скрапленого газу – цієї долі вдалося уникнути головним чином завдяки швидкій приватизації нафтопереробних заводів і створенню здорового конкурентного середовища.
Судіть самі. У країні працює два виробники. До того ж, в Україні сьогодні паливо надходить імпортом з більш ніж десяти країн – Білорусі, Литви, Росії, Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Греції, Італії, а також зовсім екзотичних і далеких країн, таких як Туркменістан, Саудівська Аравія і навіть Індія.
Битва за ринок відбувається завдяки розвиненій транспортній інфраструктурі, поставки йдуть морем, нафто- і нафтопродуктопроводами, їдуть в залізничних і автоцистернах. Ну хіба що не літають.
На роздрібному ринку працює 6,5 тис. заправних станцій, які розподілені між сотнями юридичних і фізичних осіб. У країні близько десяти автозаправних мереж, число станцій в яких більше або близько 100 одиниць. При цьому за своїм виконанням і якістю сервісу провідні українські АЗС можуть дати фору європейським колегам – переконатися в цьому нескладно.
Боротьба за ринок і споживача йде на кожному етапі, що дозволило створити диверсифіковану систему забезпечення нафтопродуктами і максимально підвищити конкуренцію. Цьому може позаздрити будь-який з перерахованих вище паливних ринків. Для імпортозалежної держави, яка з тих чи інших причин не може забезпечити себе енергією, максимально відкритий ринок – єдиний шлях убезпечити себе від сюрпризів.
Україна зробила це в 2005 році, коли в країні вибухнула чергова паливна криза і багато колонок були змушені закритися. Тоді уряд обнулив мита на імпорт нафтопродуктів, і проблема вирішилася за пару тижнів. Зараз 2018 рік і та криза була останньою. В чому секрет?
Понад 95% ринку тоді забезпечувалися сімома нафтопереробними заводами, потужність яких з випуску моторних палив перевищувала потребу України втричі. Але проблеми були постійно. Що не посівна, що не жнива – чекай зростання цін і дефіциту. Проблема в тому, що всі сиділи на одній російській нафтовій трубі, та й переважна більшість переробних потужностей теж була за росіянами або чотири заводи з шести: ТНК (Лисичанськ), Лукойл (Одеса), Татнафта (Кременчук), Група Альянс (Херсон). Купивши за копійки, ці горе-власники вклали НПЗ на бік, а зароблені гроші вивели з країни.
Це стало зрозуміло в тому ж 2005 році. Через відсутність модернізації економіки переробки не було. Не було навіть якості, яка б підходила новим автомобілям того часу: коли з Литви почав надходити бензин Євро-5, більшість українських НПЗ ледве вміщалися в Євро-2. Згодом НПЗ постійно "вмовляли" уряд не вводити посилені стандарти якості нафтопродуктів, прикриваючись трудовими колективами і пухкими конвертами.
Здавалося б, назад дороги немає. Але Україна – дивовижна країна. В кінці березня найбільший нафтопереробний завод Укртатнафта, який в 2007 році був захоплений Ігорем Коломойським і Олександром Ярославським, звернувся до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (МКМТ) з вимогою ввести обмеження на імпорт нафтопродуктів – квоти і мита. Олігархи пропонують за півроку, починаючи з 1 травня 2018 року, обмежити паливний імпорт з 80 до 50%. Решта 50% вони великодушно "нарізали" собі. У 2019, як йдеться в їхній заяві на МКМТ, їхня частка спільно з Шебелинським ГПЗ (5% ринку) може вирости до 70%.
Все б нічого, якби заява не рясніла масою маніпуляцій і вкрай небезпечної брехні. Почати слід хоча б з того, що Укртатнафта скаржиться на збільшення імпорту, хоча протягом останніх трьох років частка українського палива на ринку зростає. За підсумками першого кварталу 2018 року український бензин займав 45% ринку, збільшивши частку ринку за три роки в півтора рази. Така ж динаміка і за дизпаливо – зростання з 10% в 2015 році до 15% в цьому. Це сталося завдяки виходу на якість Євро-5, з чим НПЗ тягнули до останнього.
Але найцікавіше, як показують розрахунки, навіть при максимальному завантаженні нафтою Укртатнафта вже наступного літа не зможе забезпечити свою квоту поставок дизельного палива. Минулого року порівняно невеликий дефіцит скрапленого газу призвів до його подорожчання в півтора рази (з 11 до 17 грн/л), а які наслідки матиме такий сценарій стосовно дизпалива, яке живить армію, залізницю, промисловість і аграріїв? Лінійний розрахунок без ажіотажної складової показує, що запропоновані Укртатнафтою 30%-ві мита наднормативного імпорту приведуть до подорожчання ДТ на 5 грн/л.
На що розраховують олігархи – незрозуміло, їх аргументація відверто слабка. Незважаючи на очевидну небезпеку ідеї квот і мит, з голосуванням Комісії не все зрозуміло. Є інформація про посилену "обробку" членів цього міжвідомчого об'єднання представниками колишніх власників Приватбанку. Результати цього голосування, яке повинно відбутися в квітні, обіцяють стати прекрасним індикатором впливу олігархату на нинішній уряд. Дуже показово це буде ще і тому, що комісія з міжнародної торгівлі укомплектована найбільш прогресивними представниками міністерств і відомств, що відповідають за європейську інтеграцію, виконання договору про вільну торгівлю з ЄС та дотримання правил СОТ. Подивимося, що покаже тест.
Склад Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі
