Відбудова без проєкту: Чому Україна ризикує залишитись без архітекторів
Дефіцит кваліфікованих архітекторів відчувався і до початку великої війни, а тепер питання стало критичним. До того ж випускник-архітектор потребує ще мінімум рік практики, щоб почати реально працювати. Хто відбудовуватиме Україну?
Для того, щоб відбудувати Україну за 5−10 років, знадобиться 1,3−1,5 млн фахівців-будівельників. І це лише попередні розрахунки. Для порівняння: до повномасштабної війни в Україні працювало лише 300 тисяч будівельників. Однак потрібні не лише вони — а й архітектори, яких також бракує. Дефіцит кваліфікованих архітекторів відчувався і до початку великої війни. Зараз питання стало руба. Адже для повноцінної відбудови за принципом «Build Back Better» потрібні будуть не лише руки, а й голови.
Хронічний дефіцит кадрів
Щороку в Україні вступає на архітектуру до 2000 людей. Їх готують 34 виші та 17 коледжів. З цих 2 000 людей далеко не всі закінчують навчання чи продовжують свій шлях у цій професії.
Крім того, на рівень підготовки молодих фахівців вплинув період дистанційного навчання — спочатку ковід і одразу по цьому повномасштабна війна. Та навіть без цього, знайти притомного фахівця — задача з зірочкою. Згідно дослідження ринку праці Європейської Бізнес Асоціації - у 2024 році 71% підприємств заявили про дефіцит кваліфікованих кадрів, а 56% компаній самостійно підвищують рівень фахівців. Архітектурні компанії - не виключення.
Одна з основних проблем, з якими стикаються працедавці - відсутність актуальних знань і навичок у молодих фахівців. Фактично, випускник-архітектор не готовий до роботи й потребує ще мінімум рік практики, щоб почати реально працювати.
Освітня порожнеча
Виші часто не розуміють або ігнорують запити ринку. Освітня база переважно застаріла — не відповідає сучасним вимогам і викликам. Кількість викладачів, які практикують, невелика. Відтак навчання носить переважно теоретичний характер. Ця проблема існувала ще 20 років тому, за часів мого навчання на архітектурному факультеті. Освіта вже тоді критично відставала від реалій — що казати про сьогодення. З плином років цей розрив збільшився в рази.
Зазвичай володіння необхідним для роботи програмним забезпеченням — особиста ініціатива студентів. Навчальні заклади не навчають студентів працювати у сучасному софті, або ж виділяють на це недостатньо академічних годин.
Також викликає занепокоєння відірваність навчальної програми від реалій. Академічна програма не дає розуміння економіки проєкту, інженерії, розробки та оформлення робочої документації тощо. Ба більше — не всі студенти банально розуміють стейкхолдерів процесу будівництва.
Про брак практичних знань свідчать і численні низові освітні ініціативи з боку самих студентів. Наприклад, студенти організовують власні воркшопи, онлайн-курси, мікропроєкти з реальними замовниками, беруть участь у міжнародних конкурсах, які частково замінюють їм навчання. Це індикатор, що молоді фахівці розуміють прогалини у власній освіті - і намагаються їх закрити самостійно, таким чином підвищивши свої шанси на професійну реалізацію.
Бізнес у допомогу університету
Аби компенсувати освітні прогалини, архітектурні бізнеси також включаються в освітню діяльність. Впроваджують літні школи, тренінги, беруть студентів на практику. Однак це — не розв’язання проблеми, а реакція на її наслідки.
Щоб змінити ситуацію, необхідна реформа освітньої програми. Архітектурні компанії мають бути залучені у формування навчальної програми — адже саме вони «купують» молодих фахівців.
Працедавці можуть брати участь не лише у формуванні критеріїв до випускників-архітекторів. Вони, також можуть бути залучені на колаборативних основах у сам освітній процес: не лише брати студентів на практику, а й спільно з вишами оновлювати навчальні плани, створювати спільні навчальні курси, рецензувати дипломні проєкти, бути кураторами воркшопів.
Ба більше, архітектурна освіта має бути невіддільною від практики, як у Франції чи Данії. Студенти там часто залучені до роботи в офісах старших колег — а диплом захищають у присутності представників галузі, а не лише викладачів.
Україні зараз треба оперативно відповідати на проблему кадрового голоду в архітектурі та паралельно змінювати архаїчні підходи в профільній освіті. Коли попит на будівельному ринку відновиться — ми маємо бути готові. Інакше ми знищимо свої міста вдруге — але цього разу зсередини. Не ракетами, а бездарною архітектурою.
