Геноцид проти освіти: Як рф нищить навчальну систему в Україні
Всього в Україні близько 4 млн школярів. Майже кожен четвертий навчається лише онлайн, 400 тисяч — за кордоном. Росія цілеспрямовано знищує українську освіту, як протистояти?
Едуцид (Educide, Scholasticide) — це дії агресора, спрямовані на завдання шкоди або знищення освітньої системи країни, на яку він нападає. Іншими словами — геноцид проти освіти. Це явище не є випадковістю чи черговим побічним ефектом війни. Едуцид — це цілеспрямована стратегія, наслідки якої суспільство відчуватиме десятиліттями після.
Вперше цей термін було використано у 2009 році для опису руйнування освітньої інфраструктури в Газі під час військового конфлікту. Ганс-Крістоф фон Спонек увів термін «едуцид» у науковий обіг, аби охарактеризувати наслідки війни в Іраку. У той час зруйновані школи, вбивства вчителів та втеча інтелектуальної еліти з країни призвели до катастрофічного падіння рівня освіти.
В українському контексті едуцид набув безпрецедентних масштабів через російську агресію. Це не лише про пошкоджені та зруйновані освітні заклади.
Окрім фізичних втрат, едуцид проявляється:
- через постійні повітряні тривоги;
- через повідомлення про замінування шкіл, що переривають навчальний процес, а діти та вчителі змушені ховатися в укриттях або евакуюватися;
- на тимчасово окупованих територіях фальсифікується історія, впроваджуються проросійські наративи. Українських вчителів примушують до співпраці або жорстоко переслідують та карають за проукраїнську позицію.
- через безпекові загрози сотні тисяч дітей не можуть відвідувати навчання очно.
На жаль, точно порахувати можемо лише фізичні наслідки. Так, відомо про 3 798 пошкоджені заклади освіти та 365 повністю зруйнованих. Це понад 15% всієї освітньої інфраструктури країни. Наразі Світовий банк оцінює збитки від пошкоджень на $5,6 мільярда. Найбільше із закладів освіти зазнали руйнувань школи — 1 888 пошкоджених шкільних закладів. З них переважна більшість знаходиться на Сході та Півдні України — від 35% до 69% навчальних закладів у Донецькій, Харківській, Херсонській та Луганській областях були пошкоджені або знищені.
Пошкоджені та зруйновані школи — це не просто будівлі, що потребують відбудови або щонайменше реконструкції. Це втрачена для школярів можливість живої взаємодії з однолітками та очного навчання, що напряму пов’язане з поглибленням освітніх втрат.
Освітні втрати: наслідки, що ми відчуватимемо роками
Освітні втрати — це різниця між тим, чого міг би досягти конкретний учень, і тим, чого він досяг. Всього в Україні близько 4 млн учнів. Майже кожен четвертий школяр в Україні навчається лише онлайн, 400 тисяч — за кордоном.
Дистанційне навчання протягом тривалого часу, яке також переривається блекаутами чи повітряними тривогами, спричиняє суттєві втрати у знаннях дітей, навіть із базових предметів. Так, згідно зі звітами Державної служби якості освіти, у 2024 році, понад 30% вчителів вказують на погіршення результатів учнів. Особливо це відчутно в математиці, грамотності, іноземній мові.
На школі наслідки освітніх втрат не закінчуються. Так, згідно даних служби 59% вчителів зазначають: знизився рівень знань дисциплін, які є обов’язковими для вступних/випускних іспитів. 53% педагогів зокрема вказують на освітні втрати з української мови, 50% — з української літератури, 49% — з іноземної мови, 43% — з історії України. Тобто, «якість» майбутніх студентів падає.
Вплив освітніх втрат глобальніше, ніж здається на перший погляд. Зниження рівня академічних знань веде до вужчих кар'єрних перспектив, що, своєю чергою, вплине на економіку країни загалом.
За розрахунками Світового Банку, 1 рік пропущеного очного навчання може скоротити майбутні заробітки на 9%. Це може призвести до втрати потенційних 16% ВВП на душу населення. Покоління без належної освіти у майбутньому матиме менше шансів на конкурентоспроможність у глобальному світі. У межах країни це означає втрату кваліфікованих кадрів і зниження потенціалу економічного розвитку.
Освітні втрати складно підрахувати, особливо в умовах війни, але навіть наявних даних достатньо, щоб зрозуміти, наскільки важливою є робота з цим аспектом.
Чому важливо поставити освіту в пріоритет прямо зараз?
Наслідки едуциду можуть мати довготривалий вплив на країну. Оскільки освіта є безпосередньою основою для розвитку соціальної, економічної, культурної сфери держави. Руйнування навчальних закладів, вимушена еміграція науковців, втрата доступу наших дітей до якісної освіти загрожує зростанням рівня неписьменності, безробіття, соціальної нерівності.
Своєю чергою, це сприяє втраті конкурентоздатності України на міжнародній арені. Крім того, системне витіснення української мови та культури створює загрозу мовному та культурному виживанню нації.
Попри це, Україна чинить опір едуциду. Історія не знає подібних прецедентів: коли нація під час руйнівної війни, що зачіпає всю її територію, ефективно організувала навчальний процес для кількох мільйонів школярів. Учителі продовжують навчати дітей, навіть у бомбосховищах. Діти відвідують дистанційні уроки, попри повітряні тривоги. Міжнародні організації та уряди країн допомагають відновлювати зруйновані школи.
Цифровізація освіти дає можливість дітям навчатися навіть за межами країни, зберігаючи зв’язок з українською системою освіти. Водночас важливо боротися за міжнародне визнання едуциду як злочину та залучати світову спільноту до його засудження. Це можна робити різними шляхами — зокрема й за допомогою культурної дипломатії. Так, на останньому Берлінському кінофестивалі був представлений документальний фільм про українську освіту під час війни «Стрічка часу». Фільм створений у співробітництві громадської організації «Освіторія» та 2Brave Productions. Режисеркою виступила Катерина Горностай. Це перший фільм українського режисера, що потрапив в основну програму фестивалю за 28 років.
Так само крок за кроком ми маємо пріоритизувати освіту всередині держави: як на рівні окремої родини, так і країни загалом. Вчителі, які продовжують навчати в умовах війни, є справжньою «протиповітряною обороною» майбутнього нації. Їхній внесок у збереження освіти сьогодні визначає, якою буде Україна завтра.
