Земля обітована
Суть конфлікту – ставлення до стратегії (способу реалізувати бачення).
Якщо спростити – це вибір. Між звичним (машинальним) і новим (оригінальним).
Вічний конфлікт між більш успішними і стабільними консерваторами, які щось вічно придумують і через ризики досить часто прогорають, та інноваторами, які іноді по-крупному (все частіше за останні п'ять років внаслідок розвитку культури стартапів) виграють. Вибір полягає в тому, чи використовувати перевірені і відпрацьовані форми управління технологічних рішень або відмовитися від них на користь нових (інновативних новаторських, просунутих).
Дві крайності, між якими розгортається простір можливих стратегій:
1) робити звичне, і тому безпечне, і зрозуміле.
2) робити надзвичайне, ризиковане, але те, що обіцяє великий виграш.
Ті, хто вибрав першу крайність, зіткнуться з нудьгою, апатією, втратою інтересу до діяльності. Ті, хто вибрали робити надзвичайне, ризикують виявитися неспроможними і отримати клеймо невдахи.
Ситуації подібного роду гостріше, болючіше відчувають традиціоналісти – їм нудно і нецікаво. Не дозволяючи собі нового, вони впадають в апатію, з якої важко вибратися. Зате все стабільно.
За останні три роки "високих ставок" Україна розділилася на два табори – тих, хто волів би залишити все як було, і тих, хто радий змінам. Цікаво в цьому ракурсі побачити себе в дзеркалі того ж вибору в РФ. Росія звеличує стабільність і традиції, а Україна виглядає як країна-стартап. Лояльним Кремлю росіянам в умовах вибору скреп, традицій і колишньої слави (тобто минулого) залишається лише знецінювати спроби українців побудувати нову країну, і звеличувати російську стабільність, щиро бажаючи невдачі українському проекту оновлення. Оскільки в разі успішного результату українського проекту вони виявляться ретроградами, що немодно.
Емоції тут такі: заздрість з боку консервативних "опортуністів", марнославство і стрес з боку інноваторів. З огляду на перелічене вище, претензії з обох сторін – взаємні образи, знецінення та презирство.
Сценаруючи Земельну відповідь, ми усвідомлюємо, що стосовно земельного питання всередині кожного причетного до земельної реформи є внутрішній конфлікт: залишити все як є означає продовження дії мораторію і звичні стратегії господарювання (оренда, підтримка відносин з пайовиками в межах норми). Відкриття ринку означає приплив інвестицій – але ж не факт, що до тебе. І не факт, що твоя бізнес-модель впорається з конкуренцією "варязьких" моделей. З іншого боку, є розуміння, що світ не стоїть на місці, і конкурентоспроможність досягається за рахунок інновацій в управлінні, бізнес-моделях, технологіях, комунікаціях.
Внутрішній вибір, оптимальна стратегія полягає в тому, щоб прийняти рішення, в якій мірі дозволити собі, компанії, країні "невизначеність нового". Тут важливе почуття міри між тим, що умовно працює (стара система), і бажанням змін. Мабуть, тут доречні невеликі, але постійні еволюційні кроки і маленькі, але оперативні ланцюжки зворотного зв'язку.
Агросектор не унікальний. З погіршенням світової та локальної економічної ситуації, скороченням одних ринків збуту і появою інших, змінювати звичні схеми доведеться майже всім. І для тих, хто раніше цього не робив, дійсно є ризик не впоратися (через відсутність досвіду в практичній реалізації інновацій). Міру змін кожен визначає для себе сам. Для одних достатнім буде освоєння нових ринків зі старими продуктами, аутсорсинг частини бізнес-процесів; а для інших – повна зміна бізнес-моделі, абсолютно нові бізнес-проекти, революційні інновації та "створення блакитних океанів".
На макрорівні система повинна працювати безперебійно. Знести стару і на її руїнах побудувати нову загрожує катастрофою. Нову систему варто вибудовувати поруч, до певного часу не руйнуючи стару. З іншого боку, стару і напівзруйновану не шкода – тому перехід на нову нам має вдатися легше, ніж іншим країнам, без особливого саботажу з боку "традиціоналістів".
Вирушаючи в цю дорогу, нашим "Мойсеям" слід подбати про періодичне явище економічних чудес для підтримки надії правильного курсу.
