Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Вода без хлору – пити чи не пити

5 липня, 09:00
1120
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Приблизно на місяць вистачить запасів хлору у водоканалів, щоб забезпечити знезараження питної води.

Дніпроазот, чиїми послугами з постачання рідкого хлору та гіпохлориту натрію користується понад 70% підприємств водопостачання, у червні призупинив роботу через високі ціни на газ і вимагає у держави знизити їх для хімічної промисловості. Яким би не був цей виклик (політичним чи економічним – нехай розбираються інші), але якщо вирішення ситуації не буде, вже у серпні українці радітимуть навіть хлорованій воді у своєму крані. Тому що без хлору вона буде просто технічною рідиною, придатною виключно для каналізації. Якщо, звісно, Держпродспоживслужба взагалі дозволить постачання такої послуги з централізованого водопостачання населенню.

З одного боку, я розумію Мінрегіон, який гнівно вимагає від Дніпроазоту виконувати постачання хлору згідно з укладеними з водоканалами договорами. Але де наша страховка на такі екстрені випадки? Чому ми всі залежимо від постачальника реагенту, який є дешевим, але не найбільш безпечним для здоров'я, перевезення та зберігання? Де альтернативний план дій, якщо щось піде не так? Адже вибір не такий великий: підготувати воду за нормами ДержСанПіну для централізованих систем водопостачання зможуть тільки ті підприємства, у яких є станції її знезараження за допомогою гіпохлориту натрію. Дефіциту солі, на щастя, ще немає. Однак лише приблизно 20% українських водоканалів продукують гіпохлорит безпосередньо на місці використання, і ще невелика частина користується імпортним. А що робити решті споживачів? Що пити і чим умиватися?

Відповіді на ці запитання, напевно, змогла б дати загальнодержавна програма Питна вода України на 2011-2020 роки. Але вона настільки економна, що за останні 3 роки грошей з бюджету на неї виділяють рівно нуль гривень і нуль копійок. До цього ситуація була не набагато кращою – на початку бюджетного року суми на папері закладали, але до середини року зазвичай виділяли вполовину менше або взагалі знімали фінансування.

Відтак порівнювати Україну, наприклад, з Нідерландами, де 98% питної води знезаражується за допомогою гіпохлориту натрію, не варто. Наші міністерства шлють палкі привіти в регіони з рекомендаціями залучати міжнародних донорів та інвесторів для реконструкції систем водопостачання.

Водночас щороку у нас зростає відсоток проб води, дослідження яких не відповідають стандартам якості: за санітарно-хімічними показниками відхилення становлять 13-26% залежно від форми власності водопроводу, за бактеріологією – таких відхилень від 4 до 10%. І це ще не найжорсткіша частина ДержСанПіну, якої мусять дотримуватися водоканали. Тому що з 2020 року список хімічних показників для дослідження питної води буде розширено фенолами, хлорфенолами, берилієм, бором, стронцієм, бензолом тощо. Ось тоді відсоток так званих нестандартних проб, напевно, поб'є рекорди.

Тому пропоную подивитися на ситуацію з використанням рідкого хлору ще й з іншого боку: як системно відмовитися від нього під час водопідготовки і як забезпечити державне фінансування програм з оновлення систем централізованого водопостачання. Вважаю, що коли так жорстко ставлять перед фактом, варто шукати більш стратегічні рішення, аніж зміна постачальника реагенту.