Український шлях до фавелів

4 листопада 2016, 15:23
Будівельний бум в передмісті Києва, лідерами якого в сегменті житла тримаються Вишгородський, Києво-Святошинський райони і Ірпінь, дав можливість молодим сім'ям обзавестися житлом

Багатоповерхові, а не котеджні, квартали обступають столицю з усіх напрямків, обіцяючи новоселам доступність великого міста, розвинену інфраструктуру і чисте повітря. Нам продають мрію дуже великими порціями: у 2013-2015 роках у Київській області здали в експлуатацію понад 5 млн. кв. метрів житла, випередивши столицю на 800 тис. квадратів.

Відео дня

Але бездумне освоєння землі ще на злеті нещадно обриває перспективний розвиток і новобудов, і існуючих міст-супутників і сіл. Без вільних майданчиків-коридорів для інженерних комунікацій (вода, каналізація, газ), соціальних об'єктів (садки, школи, лікарні), полігонів для сміття, кладовищ, тощо - густонаселені масиви можуть стати містами-примарами.

За фактом багато новобудов заселені без підведеного централізованого водопостачання та каналізації. Тому що у них свої свердловини і септики. І це на 5-10 тис. населення! У цій нібито автономній системі кожне спускання води в унітазі дренує з облагородженої вигрібної ями у грунт, звідки через артезіанську свердловину подається питна вода.

Отже, що нам дала дерегуляція в будівництві? Ні держава, ні місцева влада не контролюють, що і як зробив забудовник в частині інженерії. Пропадає світло, немає напору води, смердить каналізацією, сміттєзвалище у лісопосадці? Повідомний порядок дозволів на будівництво на практиці означає, що юридичної відповідальності немає ні у держорганів, ні у забудовника. Коли говориш про наслідки для екології, це розцінюють як абстрактну картинку. Але отруєння водою через вигрібні ями в Ізмаїлі і Бортничах, штурхання львівського сміття по всій Україні – сьогоднішні реалії. Ми вже «вступили» в цю спадщину, не треба чекати дітей і онуків.

Давайте визнаємо – у нас немає грамотної, а головне довгострокової містобудівної політики. Всі ці генплани, зонінги, детальні плани територій марні, якщо немає вільної землі для розвитку.

Близькість до Києва автоматично приносила бонуси прилеглим селам і робила їх багатими. Наближені до сільрад жителі могли приватизувати свої законні 25 соток або навіть 2 га землі сільськогосподарського призначення, і більше ніколи не займатися землеробством. Ці ділянки до кризи 2008 року продавалися за надзвичайною ціною, і деякі, як бачимо, осіли в е-деклараціях депутатів.

Так що в межах населених пунктів «дбайливі» сільради роздали всю землю цілком і повністю. Поза їх інші, не менш шановні держоргани, теж задовольнили тягу українського громадянина до землі, точніше до безкоштовної приватизації. Кого зупинило, що земля віддана без перспектив росту села? Адже розвиток інженерних систем нерозривно пов'язаний з можливостями освоєння самих ділянок.

Норма про викуп землі у приватника для суспільних потреб існує, але скористатися нею мало кому вдається: довго і дорого. Та й клопітно. Наприклад, коли 7 років тому в Києві заговорили про можливість розширення мулових полів, де зберігається твердий осад фекалій всього міста за 30 років, раптово з'ясувалося, що буквально напередодні прилегла до Бортницької станції аерації земля була виведена з комунальної власності абсолютно безкоштовно під ведення сільського господарства. За цей час приватизовані ділянки, що примикають до полів, так і не були розорані і освоєні. Очевидно, «нові селяни» чекають, поки держава тепер задорого викупить цю землю назад. Але розширювати поля передумали, іл будуть спалювати за японськими технологіями.

Правильніше було б ввести мораторій на відведення землі при безоплатній приватизації та інші комерційні проекти міст і сіл, поки комплексно не буде вирішено завдання розвитку інфраструктури та епідеміологічного благополуччя населення. Утопічна пропозиція, звичайно.

Та й пізно. Пам'ятники бездумного інвестиційного буму вже побудовані. Зараз важливо попередити і переконати всіх зацікавлених осіб, що компромісів, пов'язаних з екологією, здоров'ям та життям людей бути не може.

І шматочок історії наостанок. Археологи встановили, що в давніх городищах Трипільської цивілізації люди проживали на одному місці не більше 50 років. Причина проста: плем'я настільки засмічувало прилеглу територію, що було змушене шукати нове пристановище. Може, рецепт і правильний, перевірений предками, ось тільки народу з 5 тис. до н. е. значно додалося. Нам не вдасться переселитися на нове місце. Вільної землі немає!

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X