Третейські суди. Що варто врахувати уряду Гончарука

24 жовтня 2019, 08:30

Без реальної судової реформи чи суттєвого обмеження права державних судів втручатися в діяльність арбітражів, розвиток альтернативного судочинства неможливий

Останнім часом лунають заяви прем'єр-міністра Гончарука та Міністра юстиції Малюськи щодо створення ефективних третейських судів та арбітражів в Україні.

В Програмі діяльності Уряду, затвердженій 29 вересня, зазначено: «створимо ефективну систему медіації, відновного правосуддя, третейських судів та арбітражів, конкурентних державним судам. Це має значно розвантажити судову систему на користь інструментів, до яких у сторін договору буде довіра».

Відео дня

Розповім трохи детальніше про третейські суди і арбітраж, та можливості їх використання для підвищення захисту сторін від невиконання договорів.

Арбітраж дійсно є найрозповсюдженішим способом вирішення спорів у світі, перш за все в комерційній сфері, а в багатьох країнах навіть не має альтернативи, оскільки державні суди не мають повноважень розглядати такі спори. В Україні ж, навпаки, всі спори вирішуються державними судами, і лише незначна їх частина третейськими судами.

Другою і важливою особливістю нашого законодавства є те, що арбітраж розділений на міжнародний та внутрішній, тобто третейські суди розглядають спори виключно між українськими сторонами. Якщо сторона іноземець, спір може розглядати тільки міжнародний арбітраж. Такий поділ зберігається лише в кількох постсоціалістичних країнах, де існують системи внутрішніх арбітражів — третейських судів.

Щодо міжнародного арбітражу, то питання його застосування, визнання і виконання рішень внормовані Конвенцією «Про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень», яка набула чинності 1958 року, а для України (тоді УРСР) 1961 року, від її ратифікації.

Вже досить довгий час Україна визнає та виконує рішення міжнародних арбітражів. Найвідомішими арбітражними центрами є арбітражні інститути утворені при торгових палатах у Стокгольмі, Парижі, Лондоні. З 1994 року, коли був прийнятий Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» було створено Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України у Києві, близько половини арбітрів якого є іноземцями.

Тепер про внутрішні третейські суди. Закон про них був прийнятий у 2004 році, відколи і почався їх бурхливий розвиток.

Третейська палата України, яка є органом самоврядування третейських суддів, наділеним згідно з законом виключно аналітичними і методологічними функціями, в 2018 році, завдяки допомозі програми USAID «Нове правосуддя», наданій через Громадську організацію «Фундація ДЕЮРЕ», здійснила дослідження стану розвитку третейських судів протягом всієї історії їх існування, окремими результатами якої я поділюся у цій статті.

Так, кількість зареєстрованих третейських судів сягає 515, з яких офіційно припинили діяльність 21, а з решти лише 248 розглянули бодай одну справу. В 2017—2018 роках справи розглядали лише 39 третейських судів. Менше 40 третейських судів виконують вимогу закону щодо оприлюднення документів третейського суду -- положення, регламенту та списку суддів.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Від початку діяльності третейські суди мали досить широку компетенцію вирішувати будь-які цивільні чи господарські спори, проте, приміром, в 2009 році з цієї компетенції було вилучено право вирішувати справи щодо нерухомості.

Існували і певні нарікання на те, що третейські суди використовувалися в «рейдерських» схемах, проте дослідження не виявило масовості таких випадків, і кількість кримінальних проваджень, в яких фігурують третейські суди, становить 21 випадок за всю історію.

Тим не менш, третейські суди не є популярним способом вирішення спорів, хоча потенційно мають таку можливість, не тільки за аналогією з їх застосуванням в інших країнах, але й враховуючи внутрішню потребу.

Перешкоди

Перешкодами для цього є невелика кількість третейських судів, які б потенційні сторони вважали достатньо незалежними для того щоб їм довіряти. Саме велика кількість зареєстрованих третейських судів, з яких половина не розглянула жодної справи, свідчить про хибність шляху утворення «кишенькових» третейських судів (утворюваних під впливом однієї з сторін договору).

В Україні судитися за автомобіль у третейському суді можна, а за будинок — вже ні

Іншою причиною є обмеження компетенції, оскільки в світовій практиці немає прикладів обмеження компетенції третейських судів за критерієм предмету спору. А в нас судитися за автомобіль у третейському суді можна, а за будинок — вже ні.

І головна, реальна і найболючіша причина — недружня як до третейських судів, так і, на жаль, міжнародних арбітражів, судова практика.

Справа в тому, що будь-яке арбітражне рішення в будь-якій країні має пройти процедуру визнання і виконання через відповідний державний суд. В Україні, на жаль, часто державні суди внаслідок вразливості до протиправних впливів можуть нівелювати арбітражне рішення. А кому потрібне рішення, яке неможливо виконати? Отже, без реальної судової реформи чи суттєвого обмеження права державних судів втручатися в діяльність арбітражів, розвиток альтернативного судочинства неможливий.

Умови успіху

В чому може за наведених умов полягати реформа третейських судів для того, щоб вони дійсно здобули популярність і стали розглядати більше спорів як більш швидка, незалежна, професійна альтернатива державним судам?

1. Законом слід більш чітко врегулювати компетенцію третейських судів, усунувши можливості подвійних тлумачень з боку державних судів, які слід значно обмежити в праві ставити під сумнів рішення арбітражів.

2. Самі третейські суди слід «почистити», зменшити їх кількість і підвищити якість шляхом підвищення вимог до організацій, при яких вони можуть утворюватися.

3. Розширити можливості самоврядування, з наданням повноваження самостійно очищуватися від недобросовісних колег.

3. Бізнес-організації мають об'єднатися навколо утворення потужного арбітражного центру чи центрів або обрати існуючий третейський суд або суди та сприяти рекламі і поширенню їх застосування в підприємницькому середовищі.

Специфіка арбітражних механізмів в тому, що вони не є державними механізмами, і їх фактично неможливо «нав’язати» чи «насадити» згори, хай би ініціатива і виходила від уряду та президента. Без чіткого розуміння, кому і навіщо це потрібно, без запиту споживача, будь-яку арбітражну послугу просунути неможливо.

З огляду на результати соціологічного дослідження, здійсненого в 2018 році Фундацією DEJURE за підтримки програми USAID «Нове правосуддя», третейські суди мають гарну базу для поширення застосування.

Так, про третейські суди чули, або вважають, що знають, що це таке 59% загального населення. Рівень довіри до третейських судів вищий, ніж до державних судів, а можливість самостійно обирати суд чи суддю у власній справі бажають мати 90% опитаних.

Отже, третейські суди, за умови забезпечення належного законодавчого регулювання їх діяльності, інформаційної підтримки, залучення бізнес-організацій і громадського сектору до їх просування мають всі перспективи задовольнити суспільний попит, і виконати показник, закладений у Програмі діяльності Уряду.

Показати ще новини
Радіо NV
X