Сировина проти високих технологій
Сьогодні Україна потрапила в "пастку бідності", де відсутні надійні права власності; інвестиції короткострокові; видобуток сировини превалює над обробною промисловістю; звідси низькі доходи населення і слабка економіка.
Втративши технологічну базу, українська економіка стала залежною від світової кон'юнктури цін на сировину. Сьогодні у нас серед найбільших експортних статей – 55% сировина і напівфабрикати. 82% українського експорту формується з низькотехнологічних секторів економіки. Частка високотехнологічного експорту в загальному експорті продуктів переробної промисловості становить лише 6%, в той час як в прогресивних країнах – 20-49%. Ми імпортуємо дорогі товари переробної промисловості з високою доданою вартістю, щоб з їх допомогою виробляти і експортувати сировину. Це модель депресивного зростання – економіка зростає лише за рахунок зростання цін на сировину, не використовуючи технологій і науки.
Виходом з цієї пастки можуть бути тільки структурні зміни економіки: скорочення галузей з спадаючою віддачею (при збільшенні обсягів виробництва відбувається зниження віддачі факторів виробництва) і збільшення зі зростаючою (розширення обсягів виробництва призводить до зниження питомих витрат і до зростання граничної продуктивності праці). Іншими словами, ми повинні скорочувати експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю та розвивати види діяльності з високою доданою вартістю – високотехнологічний сектор, сферу інтелектуальних послуг, IT-індустрію.
Наші ІТ-фахівці регулярно потрапляють в рейтинги найкращих в Європі і світі, але тільки 17% українських виробництв використовують інновації, тоді як в ЄС – близько 49%. Через застарілі технології та засоби виробництва ми маємо дуже низьку ефективність праці: в АПК (одна з найбільших часток ВВП) один працівник формує додану вартість менше $7 тис., в той час як в ЄС – більш $26,5 тис. У промисловості ефективність ще менше – розрив між нашою продуктивністю праці і в ЄС – в 7,5 разу. За рівнем технологічності українська промисловість на третину позаду показників ЄС, за енергоефективныстю – в десять. Капіталовкладення у високотехнологічні галузі зменшилися з 4,4% до 3,4% за останній рік.
Окремою проблемою є скорочення дослідників і вчених. Кількість дослідників у прикладних сферах впала в 23 рази за час незалежності. Це ті вчені, які працювали на підприємствах і безпосередньо втілювали ідеї науки на практиці. Освоєння нових видів техніки скоротилося в 14,3 разу. Наша наука фінансується лише на 0,6% ВВП, тоді як розвинені інноваційні країни інвестують 3-4%.
З огляду на стан нашої економіки і розуміння хибності шляху її розвитку як ресурсної, необхідна трансформація економіки України в інноваційну. Тільки такий фазовий перехід може дати шанс нам через 10-15 років відчути поліпшення і реальне значне зростання ВВП.
Однак у нас немає чарівної палички, щоб одним її помахом раптом стати інноваційною державою. Це довгий послідовний процес перманентних змін і розвитку. Крім політичної стабільності, непорушності обраного курсу протягом десятиліть і верховенства права, як базових вимог, нам потрібно вже зараз почати виконувати ряд стратегічних кроків. Але це вкрай складно робити за відсутності єдиної нормальної стратегії.
Сьогодні за розвиток інновацій відповідає близько 14 різних органів, що означає – не відповідає ніхто. Серед пріоритетів уряду розвитку інноваційної економіки теж не спостерігається. Написані в 2009 році стратегії інноваційного розвитку глибоко застаріли, та й померли десь на полицях в НАН.
Нам потрібен чіткий актуальний план дій, абсолютне розуміння пріоритетності інноваційного розвитку і широка громадська підтримка для незмінності обраного курсу.
Сьогодні Україна займає п'ятдесяте місце в Global Innovative Index, який розраховується на основі таких показників, як наявні ресурси (інститути, людський капітал і дослідження, інфраструктура, розвиток внутрішнього ринку, розвиток бізнесу) і досягнуті результати (розвиток технологій і економіки знань, а також розвиток творчої діяльності). Всесвітній банк виділяє в чомусь схожі основні чинники зростання інновацій: державна політика і політична стабільність, фінансові ресурси, внутрішній ринок, рівень культури підприємництва, людський капітал та інфраструктура.
З огляду на це, широкими мазками можна позначити основні розділи тієї самої Біблії, за якою вже в найближчому майбутньому повинна жити і розвиватися Україна. Якщо хочете – Стратегії переходу від ресурсної до інноваційної економіки:
Інституційні та політичні зміни. Поліпшення умов ведення бізнесу, зниження рівня корупції, захист прав інтелектуальної та приватної власності, забезпечення верховенства права, забезпечення стабільності податкового законодавства тощо.
Інфраструктура. Розвиток R&D і індустріальних парків, реформа науково-дослідних інститутів, поліпшення умов трансферу технологій, синхронізація з європейським законодавством за стандартами індустрії 4.0.
Освіта і людський капітал. Повинні бути змінені навчальні програми у вузах, стимулюватися розвиток позауніверситетського навчання. Окремо необхідно розвивати програми навчання "цифрових навичок". Створення умов для зниження рівня міграції талановитої молоді і залучення талантів з інших країн (спрощення візового режиму, податкові преференції, поліпшення умов ведення зовнішньоекономічної діяльності) та інше.
Розвиток внутрішнього ринку інновацій. Стимулювання взаємодії бізнесу, держави і науки (університети, НДІ). Розвиток програм державно-приватного партнерства.
Доступ до капіталу. Поліпшення умов для залучення венчурних інвестицій, державні програми фінансування інноваційних підприємств, податкові преференції та інше.
Зазначене вище – це лише перелік напрямів, кожен з яких має бути детально опрацьовано на основі аналізу поточної ситуації, найкращих практик інших країн, і, можливо, моделювання. І якщо цього не робить уряд, то необхідно розробляти таку Стратегію самостійно.
Так, у мене немає ілюзій, що боротьба з корупцією і верховенство права – це сфера відповідальності держави і навряд чи громадянське суспільство, крім громадського контролю, може щось з цим зробити. Однак ніхто нам не заважає працювати над, наприклад, розробленням програм і законопроектів, що стимулюють венчурні інвестиції (кров інновацій) або створювати умови для взаємодії держави, бізнесу та інноваційних команд (на базі тих же індустріальних парків або онлайн-платформ).
Завжди є вектор застосування зусиль для досягнення результату і нам потрібно об'єднуватися і брати на себе функції держави, якщо вона з ними не в змозі впоратися. Тому що нам тут жити, тому що їхати – не варіант.
