Що відбувається на ринку праці
Що на ринку починають з'являтись все більше вакансій, все більше пропозицій. Роботодавці активніше почали запрошувати українців на роботу. Відповідно до цього кількість резюме зменшується. Це означає, що немає великого напливу безробітних і немає скорочення.
Якщо говорити про заробітні плати, то можемо констатувати те, що згідно нашого дослідження, яке базувалось на опитуванні роботодавців, більшість із них (це близько 67%) змогли підвищити заробітну плату своїм працівникам ще на початку 2016 року. Проте у переважній більшості це підвищення не перевищувало 20% надбавки. А згідно з тим, яку ми маємо інфляцію і курс долара, ми можемо зрозуміти, що це підвищення аж ніяк не вплинуло на рівень життя українців. На сьогоднішній день середня зарплата по Україні, якщо розглядати регіони, становить 4-5 тисяч гривень.
Для столиці вона трошки вища і в середньому 7-8 тисяч. Однак це середня по всій Україні по всім профобластям. Ми знаємо, що є ті профсфери, де спеціалісти отримують дуже гарні заробітні плати, а є ті профсфери, де заробітки малі. Наприклад, якщо ми порівняємо ІТ-сферу і робочий персонал, що зрозуміємо, що одним платять в доларах, а іншим – в гривнях.
Якщо говорити про безробіття, то воно є. Ця проблема для нас актуальна. Проте конкуренція на ринку праці зменшилась. Що це значить? Що на одне вакантне місце почало претендувати менше бажаючих. Конкуренція на сьогодні складає 3-4 особи на одне вакантне місце. Якщо порівняємо такий же аналогічний період з минулим роком, то ця конкуренція складала 3-5 осіб на вакансію. Ясна річ, ми не можемо говорити, що ми маємо сьогодні хороші результати. Проте у порівнянні з минулим роком вони ліпші, вони кращі. І є всі передумови думати про те, що у подальшому ринок буде рости, розвиватись і ми будемо мати все кращі і кращі показники.Є ті профсфери, де конкуренція зашкалює. Наприклад, топ-менеджмент.
Сьогодні на одну вакансію претендує в середньому 10-12 осіб. З чим це пов'язано? З тим, що роботодавці оптимізували форму праці. Вони сьогодні ладні взяти молодого спеціаліста без досвіду роботи, навчити його, щоб він пройшов стажування, і платити йому 5-7 тисяч гривень, аніж взяти на роботу топ-менеджера з великим досвідом, але скаже, що йому потрібно платити 20-30 тисяч гривень. Тобто росте така оптимізація. Сьогодні складно знайти роботу бухгалтерам, економістам, фінансистам, юристам, спеціалістам без досвіду роботу і висококваліфікованим спеціалістам на виробництво. Серед тих, кому знайти роботу найпростіше, – це ті представники, які бажали б працювати у сфері продажу, у сфері ІТ, адміністративний персонал і робочий персонал.
Однак бажаючих іти працювати на робочі спеціальності на сьогоднішній день не дуже багато. Хоча ця сфера потребує робочої сили, робочих рук. Це ті ж електрики, механіки, токарі, слюсарі, повар, швея, водій. Проте ці професії у нас на сьогоднішній день є непрестижними. І в першу чергу це пов'язано з тим, що дуже малі заробітки. Скажімо, в сферу ІТ, навіть якщо людина не має освіти, то вона може перекваліфікуватись і вже за деякий час, якщо вона буде здібна, якщо у неї будуть гарні кваліфікації, то вона зможе отримати нормальні гроші. Сьогодні і зарплата в ІТ коливається. Скажімо, починаючи від системного адміністратора в якійсь компанії в регіоні може складати 5-6 тисяч гривень. Однак у столиці у гарного ІТ-спеціаліста, програміста вона може сягати 2-4 тисяч доларів.
Я думаю, що не можна розглядати ринок праці як щось окреме. Він працює в системі. В першу чергу, від чого залежить ринок праці, – це від економіки країни. Він дуже чутливий до всіх кризових моментів. Ринок праці варто формувати. Його треба аналізувати і прогнозувати. У нас, на жаль, в Україні немає прогнозу ринку праці. Чому ми сьогодні маємо такий наплив юристів та економістів? Тому що люди 5-10 років тому йшли активно навчатись на ці факультети. Та й сьогодні йдуть. Проте їм ніхто не каже, що через 10 років вам буде складно знайти роботу. Цим має займатись в першу чергу вищий навчальний заклад, держава, підприємство і сам спеціаліст. У нас немає цієї ланки з’єднаної, коли б виш співпрацював з бізнесом, коли б приходив керівник компанії і казав, що мені потрібні такі і такі спеціалісти. У вас такі є? У нас такі є, будь ласка. Програма стажування, практика. І молодий спеціаліст виходить з вищого навчального закладу і в нього є гарантії, що перші 2-5 років він буде мати роботу і хоч якийсь заробіток. Сьогодні у нас такої програми немає.
На жаль, у багатьох випадках те, що вчать спеціалісти молоді в навчальних закладах, воно по факту не зовсім потрібне чи не зовсім підходить. Тому що вузи в основному вчать теорії. А на підприємстві, в компанії чекають практика і бажано з досвідом роботи. А де молода людина може отримати цей досвід? Звісно, під час навчання це тільки стажування і практики. Проте далеко не кожен вуз на сьогодні може забезпечити цими практиками і стажуваннями на певних підприємствах. У західних країнах це за норму, коли вищий навчальний заклад співпрацює тісно з бізнесом. Скажімо, в Німеччині вуз має на 70% влаштувати своїх студентів. І тільки після цього він буде отримувати пільги від держави. У нас, на жаль, така система не зовсім працює.
Нам треба визначитись, якою країною ми будемо через 5-10 років. Чи ми є аграрна країна і розвиваємо аграрний сектор. Чи ми ІТ-країна і спеціалізуємось на вдосконаленні ІТ-технологій і впровадження їх у життя. Не тільки у столиці, а й в усіх регіонах України, всіх селах і містечках. Чи ми країна, яка розвиває туризм, запрошує міжнародну спільноту і таким чином розвивається. Якщо ми дамо відповіді на ці запитання, ми зможемо реально спрогнозувати, які спеціалісти нам будуть потрібні, і сформувати систему освіти таким чином, щоб люди навчались в тій кількості і на тих факультетах, на тих напрямках, за якими вони потім зможуть влаштуватись на роботу і отримувати нормальні заробітки.
