Що буде з економікою в 2016 році
Політики продовжують робити вигляд, що піклуються про країну недопущенням дострокових виборів. На рівні чуток та витоків інформації обговорюється кандидатура прем’єр-міністра, а вся логіка Конституції України, згідно з якою голова уряду є обранцем парламентської коаліції і реалізує в програмі коаліційну угоду чомусь залишається за бортом, хоча без неї конструкція з будь-яким прем’єр-міністром почне розвалюватися в перші місяці.
Але повернімося до економіки та оцінимо її перспективи. Світова економіка зростає щороку на 2,5-3%, відповідно будь-яка країна, яка рухається повільніше, відставатиме від середньосвітового тренду й втрачатиме місця в економічних рейтингах. «Треба рухатися дуже швидко, аби залишатися на місці», - казала Чорна Королева з «Аліси в країні чудес». Але Кролик із нашої казки видає і піввідсоткове зростання після карколомного падіння за неабиякий прорив. «Головне нічого різко не рухати, ми досягаємо макрофінансової стабілізації, не заважайте», - злобно шепотіли крізь зуби «реформатори» нинішнього недієздатного уряду, щиро сподіваючись, що економіка піде в гору, а їм рукоплескатимуть за їх мудрість і витримку.
Та економіка – це система суспільних стосунків, а вони все ще глибоко хворі, а замазування йодом зовнішніх ран у вигляді електронних паспортів чи автоматизованих систем управління цими нездоровими стосунками мало що дасть. «Ми домовилися з МВФ, що пенсійний вік поки не підвищуватимемо», - каже один урядовець замість того, щоб сказати, що в майбутньому пенсії зникнуть взагалі, нинішня демографія в Україні дозволяє платити лише соціальну допомогу тим, хто вже не може працювати. «Якщо знизити єдиний соціальний внесок, то чим платити пенсії», - каже адвокат уряду, не дивлячись в цифри, що давно свідчать про те, що пенсійний фонд – це лише ілюзія, його вже немає, є перекладання грошей із бюджету в пенсійний фонд, зайва ітерація в нашому випадку. Національний банк навчився філігранно утримувати валютний ринок від потрясінь приховано-ручним керуванням у вигляді обмежень. Але хто понесе гроші на валютний депозит, який не можна зняти в один день після закінчення терміну. Хто інвестуватиме в країну, з якої важко вивести дивіденди чи забрати свої інвестиції. Краще ми й надалі будемо вірити, що іржаві державні підприємства колись подорожчають, що земля – це неабияке багатство, а оскільки її не можна продати іноземцям, то треба почекати, а то скуплять олігархи, почекати доти, доки у «Васі - сантехніка» чи іншої «простої людини» з’являться гроші, щоб купити собі якусь сотню-другу гектарів землі, тож чекати ми готові довго, майже вічність.
Вся наша економіка – це неправильно збудований будинок. Він перекосився, покрився тріщинами, та ось-ось впаде. Макрофінансова стабілізація – це підпорки цього будинку, що не дають йому зруйнуватися. Трансформація суспільних відносин – це перебудова фундаменту будинку. Чи можна це зробити так, щоб стіни не попадали? Напевно, що ні. Просто не варто шкодувати про них. Чому реформаторів не люблять? Бо в цьому будинку живуть люди. Деякі з них роблять вигляд, що ніби вчать у нібито вишах, деякі – що ніби лікують в нібито лікарнях, хтось робить вигляд, що нібито чесно судить, а хтось – що ніби охороняє правопорядок. Звісно, вони зненавидять того, хто зруйнує їх потворний світ, який втім дає поганеньке, але зрозуміле життя.
Хворе суспільство намагається знайти можливість позбавити себе додаткової відповідальності за власне життя. «А он там у Норвегії ось таке успішне державне підприємство, тож це можливо, а ось у Швеції і Австрії такі чудові соціальні пільги, а у Швейцарії просто гроші задарма видають». Проте все це схоже на те, як любитель дивиться на тренування спортсмена вищої ліги і розмірковує, як і йому все робити за тими ж правилами. Е ні, коли вийдеш до вищої ліги, то зможеш робити те саме, а поки що- ні. Пострадянська свідомість має піти в небуття. Тож, може, і правий голова Єврокомісії, що дає Україні 20-25 років на вступ до ЄС. Бо інститути у вигляді збудованих згори донизу в тоталітарному суспільстві і знизу догори у вільному середовищі лише здаються схожими ззовні. Колись за десятки років ми розбагатіємо і, можливо, так само домовимося про спільну власність у вигляді державних підприємств чи суттєвої допомоги тим, хто має менше, але поки що все це не на часі. Людина, що багатіє, стає трохи «соціалістом». Ось є будинок, машина, заощадження, стабільний дохід, цінні папери, мені досить, давай-но я краще допоможу іншим, подбаю про суспільство. Безглуздо сподіватися, що люди мислитимуть в цьому ж форматі в країні, в якій ВВП на душу населення менше, ніж в Тунісі чи Монголії. Якісь окремі люди – так, можливо, але як переважаюча кількість – ні. В такій країні більшість людей ще не реалізувала себе, не знайшла, не вибудувала систему відносин із цим світом. Цим людям потрібна свобода, хай би як вона декого з них не лякала.
Післямайданна влада в 2016 році дійшла до цугвангу – позиції на шаховій дошці, коли всі ходи погані. І як би ти не тягнув час, хід доведеться робити. Бо час спливає. Нам хочеться мати прозоре зрозуміле майбутнє, але попереду нові випробування. Економіка відображає температуру суспільних відносин. Зараз вона нульова. Нульовий ріст, який показує, що рішення не принесе чарівна фея. Далі – або швидко вгору, або катастрофічно вниз. Середини не буде. Вибуху не уникнути, він станеться, якщо проведеш реформи і так само станеться, якщо й надалі ставити свічки за те, щоб усе налагодилося само собою.
2016 рік не стане роком зростання, та він може стати або роком надії, або роком безнадії. Або затягнути ситуацію ще трохи, випрошуючи крихти подаяння від МВФ, або руйнувати замшілі стіни за всіма фронтами, проводячи одночасно масштабну приватизацію, пенсійну, медичну, бюджетну і податкову реформи, змінюючи старих радянських чиновників, суддів та прокурорів на всіх фронтах і у всіх куточках, підіймаючи хвилю та не ховаючись від неї.
Кажуть, наш Всесвіт створений великим вибухом. Якщо ти хочеш ідеально знати ситуацію наперед, то утримуватимешся від ризиків і вибуховості. Україні потрібен вибух, бо саме він дає шанс на очищення і створення принципово нової країни. Що, як такий вибух знесе країну? А для чого потрібна така країна, як є? Краще шанс на абсолютно нову країну, ніж гарантоване збереження гнилої основи.
