Простіше, дешевше, вільніше

"Добровільний обмін є необхідною умовою і для процвітання, і для свободи" – писав про свободу торгівлі великий американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідман у своїй класичній книзі "Свобода вибору".

Розвиток світової торгівлі після Другої світової війни йшов шляхом максимальної лібералізації. Велика депресія 1930-х років показала, наскільки руйнівними можуть бути спроби держави "пограти" в протекціонізм.

Так, після прийняття Акту Смута-Хоулі, який різко підняв американські мита для більш 20 тис. категорій товарів, що імпортуються, ВВП США знизився на чверть, імпорт і експорт впали приблизно в 2,5 рази. Але набагато більш катастрофічним був удар по населенню – у людей зник доступ до дешевих імпортних товарів, що поряд з галопуючим безробіттям і втратою трудових доходів стало дорогою до голодної смерті.

Світовою відповіддю на державний протекціонізм 1930-х стало створення в 1947 році Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (General Agreement on Trade and Tariffs – GATT), основна мета якого була в зниженні бар'єрів у міжнародній торгівлі. Згодом дану угоду було перетворено на Світову організацю торгівлі. Зараз ця організація проходить один з найважчих тестів на міцність, намагаючись подолати новий виток протекціонізму і наростаючу торгову війну між двома найбільшими економіками світу.

Але в світі намітився ще один вид протекціонізму – комерційний. І він такий само шкідливий і руйнівний, як і державний. Окремі компанії, використовуючи механізм захисту інтелектуальної власності, намагаються побудувати власні "брендові монополії" – повністю монополізуючи процес торгівлі власними товарами.

Інтелектуальна власність не повинна обмежувати конкуренцію

Якщо в світі політики розбещує абсолютна влада, то в світі бізнесу розбещують абсолютні монополії. Монополія – ​​це відсутність стимулів для розвитку.

Інтелектуальна власність, авторське право – це, безумовно, цінність, яку ми захищаємо і будемо захищати. Але ми проти того, щоб, абсолютизуючи її, руйнувати іншу цінність – цінність вільної конкуренції і ціноутворення.

Я іноземець і не так давно живу в Києві. Але мене дивує, що багато товарів і брендів в Україні коштують дорожче, ніж аналогічні бренди в країнах Євросоюзу. І це при тому, що рівень зарплат в Україні істотно нижче середньоєвропейських.

Пояснення цьому просте – надто багато штучних бар'єрів і обмежень.

Не так давно наша торгова мережа Метро Кеш енд Керрі і ще чотири великих торгових мережі України звернулися до Прем'єр-міністра України та до голови парламенту з проханням реалізувати в українському законодавстві міжнародний принцип вичерпання прав на торговельні марки та інструмент паралельного імпорту.

Відповідний законопроект №4614 вже розроблений урядом. І ми його підтримуємо.

По суті, ці принципи означають наступне: не тільки власник торгової марки (або його акредитований дистриб'ютор) має право імпорту оригінальних товарів в Україну, а й будь-яка інша компанія, яка легально купила легальний товар, має право на законних підставах ввезти його в Україну.

Правовласник, реалізувавши продукцію, не може вказувати новим власникам, що робити з цією продукцією далі.

Принципи, про які я говорю, вже успішно діють у багатьох країнах світу – від Нової Зеландії до Чилі, від Швейцарії – до США. На пострадянському просторі принцип паралельного імпорту дозволив здешевити багато товарів у Грузії.

У цих принципах зацікавлені і споживачі (дешевші якісні товари), і торговельні мережі (більше оборот), і митні органи (зараз вони змушені відволікати свої сили і час на відстеження оригінальних товарів, що ввозяться незалежними імпортерами, а не на боротьбу з підробками і нелегальним імпортом), і держбюджет (більше проданих товарів – більше зібраних податків).

Робити світ дешевше і зручніше

Але найбільш важливим є те, що введення інструменту паралельного імпорту стане серйозним кроком на шляху побудови відкритого суспільства та відкритої економіки в Україні.

Автори світового бестселера "Чому нації занепадають?" відстоюють тезу, що різниця між бідними і багатими країнами обумовлена ​​лише одним фактором – це інститути, на яких будуються суспільство, економіка і держава.

Якщо ці інститути відкриті ( "інклюзивні") – вільна конкуренція, реальне право вибору в економіці і в політиці, реальний захист прав людини (в т.ч. захист прав власності) – таке суспільство буде вільним, розвиненим і багатим.

Якщо ж домінують закриті інститути ( "екстрактивні") – "закриті клуби" для "обраних", де домінують корупція, монополії і обмеження свободи – такі суспільства приречені на стагнацію і занепад.

Мені б дуже хотілося, щоб Україна йшла першим шляхом – шляхом відкритості і вільної конкуренції. І не тільки тому, що цей шлях веде до Європейського Союзу.

А тому що весь розвинений світ зараз йде цим шляхом. Facebook і Viber роблять простіше і дешевше комунікації. Uber і Уклон спрощують і здешевлюють транспортні послуги. Творці біткоіна та інших криптовалют спрощують грошові перекази.

І аналогічно – інструмент паралельного імпорту спрощує і здешевлює доступ людей до якісних товарів.

Зникають монополії. Зникають бар'єри й обмеження.

Світ стає простішим. Світ стає дешевшим. Світ стає вільнішим.

Це світ, який ми будуємо. Це світ, в якому хочеться жити.