Як фінансовим послугам дістатися туди, де немає електрики

29 березня 2019, 08:00

Як фінансовим послугам дістатися туди, куди ще не дісталася навіть електрика

Восени минулого року в Україні розгорівся «поштовий скандал»: «Укрпошта» збиралася закрити 7 тисяч відділень у сільській місцевості і скоротити кілька тисяч листонош. А також зовсім припинити доставку пенсій у селах, якщо Пенсійний фонд не погодиться на підвищення тарифів за цю послугу, оскільки вона для «Укрпошти» збиткова. У підсумку ситуацію вдалося вирішити виділенням 500 млн гривень з бюджету, які повинні покрити збитки компанії у 2019 році на доставку пенсій в селах. В «Укрпошті» вважають, що грошей вистачить лише до середини року. А надалі проблема знову проявиться.

Відео дня

Утім, українська «пенсійно-поштова» проблема не унікальна. Питання «останньої милі» будь-яких інфраструктурних послуг, і фінансових зокрема, існує у будь-якій великій країні, де є далекі малонаселені села. Й навіть у дуже компактних, але зі складним рельєфом, як, наприклад, Грузія, Вірменія або Непал. Світовий досвід показує, що поштові оператори хоч і важливі, але далеко не єдині «провідники» фінпослуг для людей, що живуть у віддалених і малонаселених місцях, куди банки і не подумають діставатися.

M-Pesa (в перекладі з суахілі — мобільні гроші) — напевно, найвідоміший в світі кейс фінансової інклюзії, коли фінпослугами було охоплено близько 17 млн жителів бідних країн Азії та Африки, які до цього просто не мали фізичного доступу до банківських відділень. Для абонентів мобільного оператора (так, стільникові телефону до моменту введення цієї ініціативи вже охоплювали майже 100% населення таких країн) був розроблений сервіс платіжних послуг.

З його допомогою можна було здійснювати всі базові фінансові операції: брати і виплачувати кредити, відкривати депозити, отримувати соціальні виплати, переказувати гроші між абонентами, а трохи пізніше — і здійснювати платежі за допомогою мобільних телефонів. Роль банківських відділень, де можна було поповнити рахунок або зняти готівку, виконували точки продажів мобільних операторів. На відміну від банківського клерка продавця послуг мобільного зв'язку і, відповідно, мобільних грошей — можна було знайти в кожному селі.

Сервіс, розроблений у 2007 році компанією Sagentia (пізніше його перенесли на платформу IBM для Vodafone) за гроші Британського департаменту міжнародного розвитку (DFID), спочатку був розрахований на 6 млн осіб в Кенії. Але дуже швидко сервіс став популярний і в Танзанії, ПАР, а також охопив Афганістан. А у 2014 році M-Pesa була запущена в Індії, охопивши понад мільярд громадян.

Щоправда, на відміну від Кенії та Танзанії, де мобільні гроші буквально «злетіли» (через два роки після запуску, в 2009 році, кількість транзакцій лише у Кенії становила 2 млн на добу), в інших країнах успіх M-Pesa був не настільки феноменальним. Причому це стосувалося передусім країн з більш розвиненим банківським ринком та домінуванням частки міського населення, зокрема, Румунії. Але не тільки. Скажімо, в Індії сервіс також не набув фантастичної популярності. Ймовірно, тому що там надання будь-яких фінансових послуг з 2013 року жорстко зав’язане на використання ID-карт (так звані карти «Аадхаар», в перекладі з санскриту — «основа», що необхідні індійцям для отримання доступу фактично до будь-якої послуги, від виплати пенсій до сплати за шкільний обід та купівлю SIM-карти), та проти яких населення досі сильно протестує. 

З іншого боку, саме введення «Аадхаар» дозволило налагодити виплати пенсій у віддалених і фізично важкодоступних районах Індії. З появою таких карт пенсії, які раніше везли в далекі села готівкою (в процесі транспортування грошей, за даними The Global Findex Database Report, в буквальному сенсі втрачалося до 2,8% від перевезеного обсягу), стали перераховуватися на рахунки, прив'язані до ідентифікаційного номеру. За допомогою такого рахунку індійці можуть розрахуватися приблизно за 80 базових послуг, наприклад, покупки деяких видів їжі (хліб, рис, масло), покупки зерна для посівів, страхування і навіть операцій з нерухомістю. Отримання ж готівки з ID-рахунків у деяких штатах Індії, в населених пунктах, де немає банківських відділень, організовано завдяки виїзному банкінгу. Банківські клерки, що приїжджають, мають з собою зчитувачі для карт. Загальної статистики по всіх штатах Індії немає, але, наприклад, в Тамілнаді кількість громадян, які почали використовувати фінпослуги після запровадження схеми з ID-картами і прив'язаними до них рахунками, зросла на 47%.

Аналізуючи досвід Індії, автори дослідження Findex також звертають увагу, що нижча, ніж в Африці, активність використання мобільних грошей може бути пов'язана з низькою загальною освіченістю населення, зокрема навичками поводження з мобільними. Не кажучи вже про базове розуміння, що можна робити зі своїми грошима. Побічно це підтверджує досвід Вірменії, де у 2016–2017 роках в 50 гірських селах проводилися дводенні семінари з фінансової грамотності. Згідно з даними Банку Вірменії, який ініціював кампанію, готовність учасників воркшопів до відкриття ощадних рахунків зросла після проведення освітньої програми майже на 70%.

Сюди можна додати ще багато прикладів країн третього світу, де довелося вирішувати складну проблему доставки грошей в населенні пункти, куди «долетить не всяка птиця», а потім — ще складнішу проблему інтеграції цих грошей, а точніше — людей, які ними оперують, — у фінансову систему. Вони будуть відрізнятися деталями, але три базові складові таких програм будуть однаковими. Це: (1) технології віддаленої ідентифікації, (2) робота з фінансовою грамотністю і (3) дуже активна участь держави та/або міжнародних донорів. Останній пункт є «наріжним каменем» будь-яких програм з фінансової інклюзії, оскільки комерційний сектор не має ані необхідних ресурсів, ані достатньої мотивації, щоб боротися за включення в економіку країни її найдальших — у прямому сенсі слова — громадян. 

І ще один важливий висновок: держава повинна бути готова до комплексних програм фінансової інклюзії, а не просто до компенсації з бюджету неефективних і все збитковіших схем доставки готівки. Особливо, коли це питання стосується третини жителів країни, тобто більше ніж десяти мільйонів. В Україні зараз повноцінно не включених у фінансову систему саме стільки. 

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X