Чому українські дипломати не вказали головне звинувачення проти РФ в Гаазькому суді

19 листопада 2019, 09:00

Грамотний і, в принципі, єдиний вихід з ситуації, що склалася. Давайте розберемося чому

16 січня 2017 року Україна звернулась до Міжнародного Суду ООН із заявою проти Російської Федерації. Однак ця заява не стосувалась очевидної та основної претензії України до РФ — військової агресії, анексії та порушення Статуту ООН. Замість цього у своїй заяві Україна звинувачує РФ у порушенні зобов’язань за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму від 1999 року і Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1965 року. Це дуже грамотний і, в принципі, єдиний вихід з ситуації, що склалась. Розберімося чому.

Відео дня

Суть «звинувачень»

У заяві йдеться про те, що Росія надає підтримку незаконним збройним формуванням на сході України. Документ покликаний притягнути агресора до відповідальності за сприяння в терористичних актах, скоєних його ставлениками. Крім того, Україна заявила, що Російська Федерація порушує свої міжнародні зобов’язання, здійснюючи переслідування та утиски кримськотатарської та української громади в анексованому Криму.

А як же головне звинувачення?

Форму і суть звернення України проти РФ обрали не випадково. За Статутом Міжнародного Суду ООН, а також його Регламентом (на підставі яких діє Суд), Суд не має права розглядати суперечки між державами без взаємної згоди сторін. Підтвердити згоду можна укладаючи спеціальну угоду, приєднуючись до договору, який передбачає врегулювання суперечок Судом, або шляхом подання односторонньої заяви про визнання юрисдикції Суду. Звісно, РФ не надала згоду на розгляд щодо себе спору про порушення Статуту ООН. І навряд чи хто-небудь чекає, що вона передумає. У цій ситуації Україна не могла звернутися до суду з головною заявою — про анексію і військову агресію в Криму або в ОРДЛО.

Однак українські дипломати скористались альтернативним способом, який надає їм міжнародне право. РФ і Україна є сторонами великої кількості міжнародних угод, визнаних стандартів у гуманітарній сфері, сфері міжнародної безпеки та інших. А події в Криму та на сході України ніяк не можна вважати зразком безпеки і дотримання прав людини. У зв’язку з цим українська сторона звернулась до Суду з заявами про порушення деяких із зобов’язань, встановлених міжнародними договорами РФ. Зокрема, мова йде про згадані Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму від 1999 року і Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1965 року.

Про що рішення Суду в Гаазі?

Винесене 8 листопада рішення стосувалося лише того, чи може Суд взагалі розглядати заяву України. Ще 12 вересня 2018 року Росія спробувала залучити свої сили для припинення цієї справи на початковому етапі, заявляючи, що Суд не має права розглядати зазначений спір.

Попри те, що і Україна, і Росія є сторонами обох міжнародних угод, остання оскаржила і цю підставу для визнання юрисдикції. Зокрема, у своїх запереченнях Росія заявила, що надані Україною звинувачення не підпадають під визначення тих суперечок, за якими Суд, відповідно до двох вищевказаних конвенцій, має юрисдикцію.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Проте 8 листопада 2019 року Суд все ж дав «зелене світло» на продовження судового процесу між Україною та Росією. Практично одноголосно РФ відмовили в задоволенні її заперечень, а Суд визнав свою компетенцію розглядати вимоги України щодо Росії по суті.

Рішення суду від 8 листопада 2019 року має безпрецедентне значення для української сторони і дає реальні шанси залучити агресора до міжнародної відповідальності за незаконні дії на території нашої країни.

Чи були подібні випадки раніше?

Не можна не згадати військовий конфлікт за участю РФ у Південній Осетії, Грузія. Влітку 2008 року Грузинський уряд схожим чином звинуватив агресора в порушенні зобов’язань за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1965 року, ініціювавши провадження в Суді. Однак тоді Росії вдалось уникнути міжнародної відповідальності, використавши аргумент про формальну відсутність у Суду юрисдикції розглядати цей спір. Ознайомившись із запереченнями від російської сторони, Суд підтвердив, що він не володіє юрисдикцією для розгляду заяви, поданої Грузією, оскільки не було дотримано обов’язкової досудової процедури, передбаченої зазначеною Конвенцією. Однак, в суперечці між Україною та Росією агресору вже не вдасться відбутися формальними юридичними аргументами. Суд ретельно проаналізував положення конвенцій і факти справи і прийшов до зворотного висновку, визнавши свою компетенцію розглядати спір за пред’явленими Україною звинуваченнями.

Завдяки ухваленому рішенню Суду тепер є надія, що агресивні дії Росії на сході нашої країни, а також гоніння та переслідування кримськотатарського населення в окупованому Криму вперше будуть предметом розгляду у Міжнародному Суді ООН, який надасть їм правову оцінку.

Вимоги України по суті спору включають:

1) вимога визнати РФ винною у сприянні терористичним актам на сході України шляхом їх фінансування, а також через відсутність ефективних розслідувань стосовно осіб, які фінансували або імовірно фінансували тероризм на території України;

2) вимога визнати РФ винною в численних і широко поширених актах расової дискримінації щодо кримськотатарської та української громад в Криму, а також в заохоченні подібних дій;

3) вимога визнати РФ винною в порушенні прав зазначених громад на рівність, особисту безпеку, а також інших соціальних, економічних, культурних і політичних прав;

4) вимога негайно припинити кожне з цих порушень і надати Україні відповідні гарантії та публічні запевнення в тому, що вона буде утримуватися від таких дій в майбутньому;

5) виплатити Україні матеріальну компенсацію за заподіяну шкоду, включаючи збитки, завдані громадянам України в результаті порушень РФ своїх міжнародно-правових зобов’язань.

Немає якогось органу, який може змусити державу виконати рішення Суду. У більшості випадків рішення Міжнародного Суду ООН держави виконують добровільно в силу авторитету даного органу

Водночас потрібно розуміти, що розгляд таких складних суперечок в Суді - процес досить тривалий. Наприклад, справу щодо ситуації в Косово суд розглядав понад 2 роки, а суперечку Конго й Уганди — 6 років. Також необхідно враховувати і механізм виконання рішень Суду. Немає якогось органу, який може змусити державу виконати рішення Суду. У більшості випадків рішення Міжнародного Суду ООН держави виконують добровільно в силу авторитету даного органу. Відмова виконати рішення суду може спричинити додаткові міжнародні санкції щодо держави, але їх введення не буде автоматичним або обов’язковим. Також, не розглянуть і питання анексії Криму як такої, а лише факти порушень щодо кримськотатарського населення півострова.

Більше того, Суд не може винести резолюції про військові або миротворчі місії ООН — це виняткове повноваження Ради Безпеки ООН, членом якої є РФ. Рішення Суду на користь України може лише суттєво наростити міжнародний тиск на РФ, але не означатиме припинення конфлікту.

Показати ще новини
Радіо НВ
X