Не любите MBA? Даремно
Скепсис українських топ-менеджерів щодо бізнес-освіти помилковий
Спілкуючись з українськими топ-менеджерами, я неодноразово зустрічав серед них скептичне ставлення до бізнес-освіти. Вони майже в один голос кажуть: головне - досвід, а MBA - це просто прикраса резюме. Вишенька на торті.
Широко відома фраза Юрія Косюка, ключового акціонера компанії Миронівський хлібопродукт: "MBA лише роздуває его".
Мені здається, це трохи дивне ставлення до науки управління бізнесом. У той час як західні компанії дозволяють найкращим співробітникам отримати ступінь MBA за рахунок корпоративного бюджету, українські компанії часом не хочуть навіть надати співробітнику відпустку на навчання.
Я озвучив цю проблему під час розмови з Полом Полманом, легендарним топ-менеджером британо-голландського гіганта харчової індустрії Unilever [Полман залишив посаду в кінці минулого року]. Він щиро не зрозумів, чому в Україні таке ставлення до MBA. "Звичайно, треба уважно вибирати програму навчання, - сказав він тоді. - Але є дуже практичні і корисні MBA".
Особливий скепсис до ступеня MBA я зустрічав серед компаній технологічного сектора. Більшістю українських стартапів керують їх засновники, а не найняті для цієї мети топ-менеджери. З одного боку, можна зрозуміти - ти створив, скажімо, софтверний продукт і розумієш, як його розвивати. Ти гориш цією ідеєю і знаєш, як мотивувати співробітників теж нею горіти. Але весь цей бізнесовий харизматизм і візіонерство не зможе замінити собою майстерність урізати витрати, залучати інвестиції та вибудовувати робочу бізнес-модель.
Я зацікавився українськими MBA-програмами. Оскільки живу в Києві, звернув увагу на столичний ринок таких програм і, зокрема, на Києво-Могилянську бізнес-школу. Ознайомився з підручниками, за якими там вчать студентів. І мушу сказати, ці підручники мені сподобалися. Там і бюджетування, і робота з фінансовими інструментами, і маркетинг.
MBA – це не мотиваційний тренінг, не вечірка з коктейлями
Студентів цієї бізнес-школи возять на українські підприємства, наприклад, аграрні та харчові, щоб вони на практиці вивчили ту чи іншу бізнес-модель. Я запитав одного зі студентів цієї школи, про що він пише дипломну роботу – його диплом був про побудову онлайн-магазину для роботи на європейському ринку. Цілком собі практична тема, а не якісь там роздуми про історію глобалізації або погляди Мільтона Фрідмана, як то буває в економічній магістратурі. До того ж, студенти MBA-програм заводять корисні знайомства, що в світі бізнесу дуже важливо.
Звичайно, в умовах практично повної відсутності кредитів на освіту в Україні, дозволити собі стаціонарну або навіть заочну MBA-освіту може далеко не кожен. Але, врешті-решт, є онлайн-платформи такі, як Coursera або Udacity, де можна безкоштовно вибудувати собі індивідуальну програму бізнес-навчання.
Ще одна альтернатива MBA – програма Інституту сертифікованих фінансових аналітиків CFA. Правда, вона більше заточена під фінанси та управління фінансовими активами, але теж може бути дуже корисною для роботи в бізнесі. Зрештою, закони економіки однакові на будь-якому ринку – хоч фінансовому, хоч енергетичному, хоч споживчому.
У багатьох українських компаніях, на жаль, власники нерідко підтягують на ключові посади своїх родичів. Нібито особиста довіра важливіша за бізнес-кваліфікацію. Але це помилка, за яку ми в кінцевому підсумку платимо дефіцитом інновацій та повільним економічним зростанням.
Кумівство в Україні завжди було відмінною рисою олігархічного бізнесу і державних компаній, які загрузли в корупційних схемах нечистих на руку ділків. Ми всі пам'ятаємо, скільки заяв зробив, будучи міністром економіки, Айварас Абромавічус, якому регулярно дзвонили герої кулуарної політики і просили призначити на посаду топ-менеджера держкомпанії ту чи іншу потрібну людину.
MBA – це не мотиваційний тренінг, не річна вечірка з коктейлями і не дискусійний клуб про проблеми економічного розвитку світу. Це аналіз корпоративної звітності Kernel, вивчення кейса масштабування Amazon, розуміння маркетингової стратегії Huawei і вміння розібратися, коли потрібно продати міноритарну частку в компанії, а коли варто залучити боргове фінансування.
Я не буду стверджувати, що MBA-програма з кожного може зробити Ілона Маска, Тіма Кука або Масайоші Сана. Але ось що можна стверджувати однозначно: краще набити гуль в бізнес-школі, ніж на ринку, заплативши за них збитками, проблемами і втратою репутації.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
