Навіщо потрібні ІТ-кластери
До сучасних механізмів розвитку відносять мережеві об'єднання підприємств або кластери, які за класичним визначенням є «група географічно сусідніх взаємопов'язаних компаній і пов'язаних з ними організацій, що діють у певній сфері, характеризуються спільністю діяльності і взаємодоповнюючих один одного» (див. Портер).
В Україні були спроби штучно створити кластери в форматі індустріальних/технологічних парків, особливих успіхів не відбулося (з 18 залишилося тільки 3). В свою чергу ми спостерігаємо активний розвиток ІТ-кластерів, кількість і якість яких з кожним днем зростає, а також зародження виробничих кластерів на регіональному рівні. Такі тенденції характерні не тільки для України. Ми можемо привести приклад Силіконової долини,яка природно розвивається і штучного технопарку Сколково, як і багато інших невдалих спроб створити «національні силіконові долини».
Постараємося розібратися, в чому запорука успіху одних і причини проблеми інших.
Базовою відмінністю є їх природа: якщо індустріальні парки це штучно створені формування, то ІТ-кластери - це еволюціонуючі самоорганізовані системи. Спроба створити щось квазі-живе нам добре відома на прикладі студента з Женеви Віктора Франкенштейна (див. Мері Шеллі, «Франкенштейн, або Сучасний Прометей»). Квазі-живе буде квазі-успішним... Приклади Apple, Facebook показують, що природний розвиток (з гаража, або кімнати в гуртожитку) більш ефективний, ніж створення з нуля «технологічного монстра» (звичайно, якщо мова не йде про держмонополії в нафтовидобувній країні при високих цінах на нафту).
Додамо трохи еволюційної теорії. Нас буде цікавити еволюція системи як процес безперервного спрямованого незворотного розвитку, якісних та кількісних змін. Ми спеціально використовували термін «самоорганізація», яка є суть еволюції і відображає процес, в результаті якого відбувається перебудова структури системи у бік поліпшення її якостей.
У другій половині 20 століття були сформовані принципи процесу самоорганізації (див. Гакен, Пригожин):
- ускладнення системи і підвищення рівня організованості можливі тільки у відкритій системі;
- лише за умови нерівноваги проявляються властивості системи, які забезпечують здатність до структурних змін;
- самоорганізація може початися в системах, створених великою кількістю взаємодіючих елементів, у цьому випадку більш впорядкована структура утворюється з допомогою кооперативного узгодженого дії окремих частин.
Отже, простими словами, система повинна бути відкритою, виведена з рівноваги (як відомо закрита система прагне до внутрішньої рівноваги, яка рівнозначна забуттю). Іншою важливою особливістю є наявність великого числа взаємодіючих елементів.

Розглянемо етапи становлення кластера, який саморозвивається:
Етап №0 «Паростки»
Важливою передумовою організації кластерів, очевидно, є наявність у регіоні активних підприємств – учасників майбутнього кластера. Необхідними умовами зародження активного підприємництва є сприятливий макроекономічний ландшафт: низький рівень корупції, правозастосування, захист інтелектуальної власності, висока якість освіти, розумне/помірне регулювання, доступ до фінансів, наявність відповідної інфраструктури тощо. Іншими словами фактори, які визначають розвиток підприємництва. Крім того важлива «валентність», тобто здатність до кооперації, постійний пошук інноваційних технологічних рішень, здатність вести конструктивний діалог з партнерами.
Етап №1 «Діалог».
Формування кластерів починається з діалогу між підприємствами, які ділять ринкову нішу. Діалог стосується загальних для всіх питань, наприклад, наявність кваліфікованого персоналу, або нові можливості/перспективи, які можуть виникнути в результаті співпраці. З точки зору еволюції, система знаходиться в нерівновазі, адже певні зовнішні обставини змушують компанії починати діалог з метою, наприклад, оптимізації витрат, підвищення продуктивності праці, спільного навчання персоналу і т. п.
Етап №2 «Командна гра».
З часом все більше підприємств долучаються до діалогу, зв'язки між учасниками стають більш інтенсивними. Проактивні компанії починають формувати команду і концентрувати певні ресурси в межах кластера. Команда може вже залучати некомерційні організації, представників освіти. Таким чином, формується нова організаційна структура, ефективність системи в цілому починає рости. По суті, починається кооперативна узгоджена взаємодія між учасниками.
Етап №3 «Стратегічна програма».
Учасники кластера починають зосереджуватися на стратегічному порядку денному. Формуються конкретні цілі, створюються і формалізуються механізми взаємодії. Підвищується рівень узгодженості. Активну участь починають відігравати навчальні заклади, які надають знання, проводять дослідження, тренінги. У систему починає надходити нова інформація, нові матеріальні та нематеріальні активи, що призводить до більш впорядкованої структурної організації.
Етап №4 «Інвестиції».
Початок реалізації стратегічної програми. Впроваджуються сучасні бізнес-процеси. Формується портфель привабливих активів. Залучаються інвестиції в таланти, підтримку інновацій, маркетинг і підтримку бренду, на створення інкубаторів та науково-дослідних центрів. Кластер формалізує свою організаційну і керівну структуру. Кластер починає генерувати нові знання, інформацію і готується до їх експорту.
Етап №5 «Зростання»
Інвестиції спрямовані на модернізацію інфраструктури. Починається експансія на інші ринки збуту, з'являються зв'язки з іншими кластерами (тобто вже кластери починають діяти кооперативно, що дозволяє говорити про створення метакластера, або кластера кластерів).
Отже:
1. Технологічний кластер не виникне в несприятливих макроекономічних умовах, з причини відсутності власне підприємств або ж концентрацією всіх зусиль підприємства на виживання.
2. Формування кластерів повинно відбуватися «знизу», тобто виключно з ініціативи самих підприємств. Формування кластерів «зверху» суперечить еволюції.
3. Більш ефективно, коли державна підтримка не носить універсальний характер, а навпаки враховує особливості кожного етапу становлення. Тому для формування державної політики доцільно насамперед провести інвентаризацію існуючих кластерів і визначити, на якому етапі вони знаходяться.
5. Важливим елементом є «валентність» підприємств - здатність до кооперації або підприємницька культура. Без цього, ніякі сприятливі умови не створять кластер.
Варто відзначити, що етап нуль в обов'язковому порядку передбачає наявність зерен. У нашої країни зерна у вигляді мізків є, тому в першу чергу необхідно зосередитися на створенні умов, на зрозумілій і розумній підтримці держави. І робити це потрібно якомога швидше, тому що зернятка проростуть в чужих краях.