Медицина в очікуванні дива
Традиційно Міністр охорони здоров'я в Україні – виходець з бюрократичного середовища медичного управління, який має незначний стосунок до медицини як такої. Відмінні риси – не найактивніша позиція щодо реформування галузі та обов'язкове фігурування в черговому корупційному скандалі. Сьогодні ж українська сфера охорони здоров'я отримала шанс на розвиток. Що було вчора і що буде завтра – міркує медичний бізнес.
Бекграунд української сфери охорони здоров'я
За час своєї незалежності українською сферою охорони здоров'я керувало більше 20 міністрів. Про кожного з них в суспільстві найрізноманітніші враження. Насправді, образ міністра, його особистість, має останнє значення як для бізнесу, так і для пацієнтів. В першу чергу, важливо те, володіє чи не володіє він набором певних менеджерських якостей і навичок, необхідних для державного чиновника. Обов'язкова, на мою думку, умова для прийняття міністра в професійному середовищі – чи здатний він побудувати систему, яка могла би працювати і підтримувати охорону здоров'я на високому та сучасному рівні за наявних економічних умов, які, на жаль, поки залишають бажати кращого в нашій країні. Очевидно, що жоден з колишніх міністрів подібними якостями, та й, відверто кажучи, бажанням не володів. Питання медичних знань, скоріше, до команди та експертів – його заступників, голів департаментів та керівників великих медичних установ, яких потрібно залучати для вирішення певних завдань.
В Україні є грамотні і вправні менеджери у провідних приватних медичних структурах, які сьогодні можуть похвалитися широким спектром хоч і не завжди доступної, але досить якісної медичної допомоги. Якщо ж розглядати державну медицину – то більшість тих, кого ми бачили на посаді міністра охорони здоров'я до появи Уляни Супрун, робили кар'єру в досить зарегульованій і бюрократизованій системі. Міністерство існувало не заради здоров'я пацієнтів, а заради життєзабезпечення самої структури, що приносить досить непоганий заробіток чиновникам і депутатам. Осідлати фінансові потоки Міністерства охорони здоров'я мріяла кожна фракція у ВР – за це завжди велася боротьба.
Питання медичних знань, радше, до команди та експертів – її заступників, голів департаментів та керівників великих медичних установ, яких потрібно залучати для вирішення певних завдань.
Проте, ніхто з 20 міністрів фактично не намагався вийти за рамки чинної системи. По суті, тільки зараз ми стали свідками такої спроби нинішнього виконувача обов'язків міністра створити з низів, починаючи з первинної лінії медичної допомоги на рівні сімейних лікарів, більш сучасну систему охорони здоров'я. Благо, ця ініціатива підтримується і Президентом, і Кабміном.
Раніше міністр був номінальним чиновником, про результати роботи якого найчастіше і зовсім ніхто не знав. Так, будь-яке міністерство – це досить великий бюджет, за рахунок розподілу якого живуть чиновники. У разі охорони здоров'я, ласий шматок пирога – це класичний "поділ" державних коштів, відведених на закупівлю ліків для пацієнтів.
Зараз контроль за державним бюджетом на медикаменти вже переданий міжнародним організаціям – можливо, це не ідеальна схема, але, принаймні, немає тієї корупційної складової, яка була раніше.
Сьогоднішня боротьба з нинішнім міністром багато в чому ініційована лобістами фармринку, які втратили цей фінансовий потік. Припускаючи, які обороти на цьому ринку, цілком природно, що фармкомпаніям вигідно мати свою людину на посаді міністра охорони здоров'я або як мінімум на посаді, максимально наближеній до розподілу цих коштів.
Великі надії Уляни Супрун
Спостерігаючи за діяльністю Уляни Супрун та її команди, що займається просуванням реформ, я дійшов висновку, що це взагалі перші люди в сфері, які почали щось міняти. Вони регулярно проводять виїзні заходи в областях України, де доносять до медпрацівників суть реформ, дохідливо описують переваги нової моделі як для лікарів, так і для пацієнтів.
Лікарі середньої ланки, які не є керівниками клінік і не відчувають загрози втрати свого статусу і нинішніх преференцій, сприймають Супрун адекватно. Однак, велика кількість галузевих експертів мають досить заангажовану позицію щодо неї. Бо основна загроза в реформі – перш за все, для нинішніх керівників державних медцентрів і лікарень. Головні лікарі держструктур звикли отримувати від міністерства охорони здоров'я чималі бюджети, успішно освоювати їх і при цьому залишати якість медичної допомоги, умови і сервіс на все тому ж низькому рівні. Незважаючи на одночасне фінансування сфери з боку держави і пацієнта (немає, напевно, людини в Україні, хто б не носив гроші в державні лікарні), рівень медицини в медустановах не змінюється і не зростає. Найчастіше головні лікарі державних клінік використовують лікарні як приватний бізнес, не інвестуючи в нього, а тільки розподіляючи отриманий бюджет, не кажучи вже про гроші від пацієнтів. Чи не багато керівників намагаються зробити цю систему більш цивілізованою за допомогою лікарняних кас або патронажних фондів, хоча, треба сказати, що є й такі. На мою думку, така система господарювання повинна бути змінена, інакше руху далі не буде, а перехід до страхової медицини зовсім неможливий.
Відповідно до одного з проектів реформи в сфері управління медичними установами, розподілом фінансів і господарської діяльності щодо кожної лікарні будуть займатися менеджери, відібрані на конкурсній основі. Головні лікарі ж будуть залучені виключно в медицину, без раніше звичних їм господарських і фінансових питань. Звісно, останні цього не хочуть і вже, як бачимо, всіляко чинять опір.
Ми пам'ятаємо заяви Бориса Тодурова та інших не менш відомих керівників клінік про те, що Уляна Супрун намагається зруйнувати вітчизняну медицину. Не можна зруйнувати те, чого вже давно немає. Сьогодні будь-яка реформа – це шанс на відродження української сфери охорони здоров'я, надання їй сучасних якостей.
З приводу конкретних кроків. У Києві та регіонах вже створено перший рівень сімейних лікарів із закріпленими за ними пацієнтами. Наступний крок – дуже серйозний і стосується доступності медикаментів. Йдеться про програму реімбурсації, яка запустилася 1 квітня. Згідно з цим проектом, держава відшкодовує пацієнтам кошти, витрачені на медикаменти.
За 25 років незалежності пацієнти, які страждають серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом та іншими серйозними захворюваннями, які вимагають регулярного вживання медикаментів, отримуватимуть рецепти від сімейних лікарів, а держава буде відшкодовувати вартість цих ліків.
Досить широке коло людей потрапляє під цю програму, і це вже успіх конкретної реформи, яка працює.
Дуже важлива ініціатива – вже зареєстрована в Міністерстві юстиції і затверджена Кабміном – лікарям державних і приватних клінік, незалежно від медичного спрямування, дали можливість використовувати європейські та американські протоколи лікування. Цей наказ Міністерства носить рекомендаційний характер, проте при цьому вже дає свободу лікарям використовувати сучасні протоколи лікування.
Найближчим часом також буде запущена система eHealth, електронний документообіг, завдяки чому нарешті зникнуть звичні всім «картки» пацієнтів. Особливо це відчують лікарі первинної ланки, які зазвичай більше часу витрачають на паперову тяганину, а не огляд пацієнта. Такі, здавалося б, дрібниці дійсно вселяють надію в переродження української медицини. Також дуже важливим моментом для впровадження змін було прийняття закону про "автономізацію лікарень".
З кого брати приклад
Сьогоднішні реформи проводяться за рахунок коштів західних донорів, і нинішня команда має непоганий багаж знань за спиною, досвід прийняття подібних рішень у проведенні медичних реформ. Якщо дивитися на практику інших країн, є сенс звернути увагу на функціонування системи охорони здоров'я у Великій Британії, Польщі, Канаді та США.
Важливо розуміти, що реформування системи охорони здоров'я – досить нелінійний процес, багато що залежить від того, чи з'явиться у нас в країні доступна перша медична допомога. Звичайно, живучи в 21 столітті, розумієш, що навіть за безкоштовну медицину все одно хтось платить. Головне питання – хто саме буде фінансувати ті необхідні для пацієнтів дорогі процедури і препарати.
В інших країнах це реалізовано абсолютно по-різному, і, наскільки я знаю, в Україні ця модель буде складатися з декількох рівнів. Держава буде оплачувати перший рівень медичної допомоги, куди входять невідкладна допомога, ургентні стану і пологи, а також сімейні лікарі – їм країна буде платити за візити пацієнтів. Наступний рівень – більш складне і дороге лікування, буде оплачуватися за принципом співфінансування держави та пацієнта. Якщо буде реалізована страхова медицина – а це вже питання наступного року – то фінансувати лікування будуть роботодавці за рахунок відрахувань з зарплати або держава з фонду соціального страхування. Завдання реформи – чітко визначити джерела фінансування медичної допомоги різного рівня для українців.
Плюс планується нарешті таки "відв'язати" пацієнта від обов'язкового відвідування поліклінік за місцем проживання тощо. Принцип "гроші ходять за пацієнтом" дозволить лікарям отримувати оплату з держбюджету за надані послуги, незалежно від того, де пацієнт лікувався раніше.
Також необхідна реформа, яка стосується питання післядипломної освіти лікарів. У всьому світі не існує державної монополії на післядипломну освіту. Існує принцип безперервності освіти, коли лікар відвідує лекції, конференції, семінари, проходить навчання в різних приватних або державних навчальні центри та набирає бали, що дозволяє підвищувати свою кваліфікацію.
В Україні зарегульованість нинішньої системи післядипломної освіти робить її неефективною. Одним з ключових елементів реформи може стати допуск на ринок приватних компаній, що підвищить рівень системи післядипломної освіти і зробить її по-справжньому цінною для лікарів, де вони зможуть отримувати абсолютно реальні навички і знання.
Останні кроки з реформування зроблені різними профільними громадськими організаціями. Так, наприклад, створення і активна робота Всеукраїнського союзу безперервної медичної освіти вселяє довіру, що система післядипломної освіти буде змінена на благо лікарів і як наслідок – пацієнтів.
Дуже важливо провести таку реформу – державні медичні структури повинні нарешті таки позбутися преференції і права "насильного" навчання. Кожен лікар повинен сам вибирати, де йому вчитися і яким чином вдосконалювати свої знання.
Саме сьогодні спостерігати за міністерством охорони здоров'я надзвичайно цікаво. Ті зміни, які вже бачимо сьогодні, і які плануються завтра, вселяють обережний оптимізм. Вперше ми бачимо не тільки спроби, але і щире бажання якісно змінити сферу – як раз те, чого вона була позбавлена вже багато років поспіль. Залишається вірити і крім цього – сприяти професійно. Пацієнт радше живий, ніж мертвий.
