Хто переможе корупцію
Статті, інтерв'ю, коментарі, блоги та пости в соціальних мережах пропонують нам всебічні оцінки «зради» і «перемог» у діяльності «традиційних» правоохоронців і нових антикорупційних органів. На просторах українського Інтернету панує цілком зрозумілий скепсис: ми хочемо результатів «тут і зараз», а хабарники ще розгулюють на свободі. Поглянути на ситуацію об'єктивно може допомогти думка фахівців.
Центр сприяння реформам вирішив запитати, як просувається боротьба з корупцією, у експертів. Які досягнення? Наскільки ефективні старі й нові правоохоронні органи? Незалежні від влади і від фінансово-промислових груп? Має електоральні перспективи потенційна партія професійних борців з корупцією?
Нашими співрозмовниками стали фахівці у сфері політології, політичного консалтингу, психології, соціології, а також громадські активісти. Ми провели десять глибинних інтерв'ю, які, зрозуміло, не відображають всього спектру думок в українському суспільстві. Проте результати опитування дозволяють зробити деякі висновки.
Певні досягнення в боротьбі з корупцією експерти помічають. Вони схвалюють створення Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), запуск е-декларування та системи ProZorro, а також початок судової реформи. Деякі вважають, що за останній рік стало менше корупції на побутовому рівні. Але на цьому позитивні оцінки практично закінчуються.
В Україні зберігається колишня корумпована держава, долю якої визначають олігархи – така практично одностайна думка експертів. Крім того, в корупційні відносини залучено більшість «простих» українців, і це не дозволяє швидко змінити ситуацію.
Хоча створення НАБУ і САП більшість експертів підтримали, роботою цих органів вони поки що не задоволені. Головна причина – немає результатів: жодна «гучна» справа не доведена не тільки до обвинувального вироку, але навіть до суду. Експерти не впевнені в професіоналізмі керівників і рядових співробітників НАБУ і САП, зате звертають увагу на публічні скандали і корпоративну «війну» між НАБУ і Генпрокуратурою.
До такої «війни» експерти ставляться по-різному. Комусь здається, що конкуренція правоохоронців краще, ніж безконфліктний розподіл «сфер впливу» за Януковича. Інші, навпаки, вважають, що, чим більше різних структур борються з корупцією, тим простіше хабарнику домовитися з якоюсь із них. Очевидно тільки, що «старі» й «нові» структури конкурують за ресурси та повноваження, які гарантують політичну вагу, і боротьба між ними не закінчиться швидко.
Прокуратура, на думку опитаних, теж не викликає великої довіри, також, як МВС та СБУ. Всі ці структури як і раніше виконують «політичні замовлення» влади і олігархів. НАБУ і САП, в свою чергу, теж не здаються експертам незалежними від влади – навпаки, саме бажанням «дружити» з керівництвом країни пояснюють «обережність» нових органів, які не наважуються притягати до відповідальності найвпливовіших корупціонерів.
Ось ця тотальна недовіра до будь-яких державних структур і органів, схоже, характерна сьогодні не тільки для експертів, але й для всього суспільства. Старим структурам ми не віримо, тому що занадто багато про них знаємо; нові не заслужили довіри, оскільки не показали відчутних результатів майже за рік роботи. Утім, певні надії, що нові органи себе ще покажуть, поки що зберігаються. Незабаром повинні запрацювати спеціалізований антикорупційний суд та державне бюро розслідувань. Наскільки ефективною буде робота, передбачати ніхто не наважується.
Простих рецептів покращення ситуації експерти взагалі не пропонують. Говорять про необхідність виховувати абсолютну нетерпимість до дачі хабарів серед звичайних громадян, про прозорість роботи антикорупційних органів, про необхідність приходу туди людей, незалежних від влади і фінансово-промислових груп. Судячи з масштабності завдань, на швидкі результати ніхто не розраховує.
Натомість експерти цілком допускають, що професійні борці з корупцією можуть спробувати змінити свій нинішній статус на депутатські мандати в разі дострокових виборів. На думку опитаних, навряд чи антикорупціонери створять єдиний партійний проект. Швидше, на найближчих виборах їх «розтягнуть» по різних списках, як це було з командирами добровольчих батальйонів під час минулої парламентської та місцевої кампанії. Сам собою образ борця з корупцією – електорально вигідний, але при цьому вкрай вразливий. Будь-який, навіть мінімальний, сумнів у щирості такого борця може коштувати йому перспектив обрання.
Такі результати експертного опитування оптимізму не додають. Очевидно, що швидке зниження рівня корупції нам «не світить». Однак і розслаблятися з цього приводу суспільству ніяк не можна. Варто відволіктися – і корупціонери знайдуть комфортний спосіб співіснувати з «борцями». Тільки громадський контроль дозволить хоча б потихеньку, але все ж просувати антикорупційні практики.
