Гроші за довіру
Чому захист прав споживачів у сфері фінпослуг насправді захищає весь фінансовий сектор
Фінансова система Ірландії на сьогодні – приклад для наслідування. Хоча ще буквально 10 років тому все було зовсім не так. Ірландські банки, які активно кредитували нерухомість, найбільше постраждали внаслідок іпотечної кризи, що перекинулася на початку 2008 року з США на Європу. У спробах врятувати себе вони проводили абсолютно спекулятивні і погано продумані операції з активами, збували заставне житло громадян сумнівним покупцям за копійки, і навіть передавали пасиви – тобто депозити громадян – забудовникам, щоб покрити збитки останніх. Така ситуація тривала майже рік, поки ірландський уряд остаточно не зневірився у спроможності банків самостійно впоратися з ситуацією, і вдався до вимушеної міри - націоналізації. Бюджетні вливання допомогли утримати систему від повного краху. Але є одне «але». І полягає в тому, що в банках на той момент зневірилися не лише ірландські міністри, але й громадяни, грошима яких фінустанови безсоромно намагалися прикрити утворені діри.
І тоді Банк Ірландії взявся за ще одну, крім управління проблемними активами, реформу у фінсекторі – реформу захисту прав споживачів фінансових послуг і створив відповідний підрозділ (у 2003 році він став окремим агентством) який поставив перед собою три ключові цілі:
– споживач повинен отримати вичерпну та зрозумілу інформацію про продукт або послугу;
– споживачеві повинен надаватись вибір і професійно рекомендуватися послуга, що максимально відповідає його потребам (або навпаки - не рекомендуватися, якщо споживач вибирає щось непосильне для реальної виплати);
– споживач повинен отримувати всі супутні послуги - консультації, відповіді на питання і скарги, допомогу у виправленні помилок і т.п.
Сьогодні система захисту прав споживачів в Ірландії – одна з кращих в світі. До речі, розробляючи свою стратегію в цьому напрямі, Нацбанк брав систему, вибудувану Банком Ірландії, як одну з рольових моделей.
Основна «захисна функція», яку бере на себе Банк Ірландії, – максимальна прозорість, доступність, чесність і зрозумілість інформації, яку отримує споживач фінпослуги. А також – чесність і прозорість конкуренції на ринку. Це, втім, вже само собою випливає з абсолютної прозорості інформації про послуги, оскільки «інформаційна асиметрія» – одна з головних больових точок фінринку. Також колеги з Ірландії розробили кодекс ринкової поведінки, і, звичайно, займаються підвищенням фінансової обізнаності своїх громадян. Хотів би наголосити на останній функції, адже насправді вона – одна з найважливіших у сфері захисту прав споживачів. Регулятор ринку може постійно стежити за поведінкою своїх підопічних, створювати найкращі правила і виписувати статті в кодексі на всі випадки життя, але він не може застрахувати клієнта від свідомого шахрайства з боку фінкомпанії. І тільки власне критичне мислення, знання своїх прав, принципів функціонування ринку і відповіді на вічне питання «звідки беруться гроші» здатні захистити людину і її гаманець. А вже в епоху, коли нові фінансові сервіси, послуги, продукти і технології з'являються мало не щомісяця, саме персональні навички клієнтів відокремлювати «зерна від полови» стають визначальними.
Повернімося ж до Ірландії. За 10 років, від менш ніж 20% населення, яке готове було користуватися послугами банків, рівень залученості населення в фінпослуги (так звана фінансова інклюзія) зріс до майже 90%. Зрозуміло, це сталося не тільки завдяки системі захисту прав споживачів - велику роль в рівні фінансової інклюзії грає і технологічний розвиток фінсектора, і економічне зростання загалом. Звичайно, і просто охопити 4 млн осіб фінансовими послугами набагато простіше, ніж 42 (як у нас). Але дослідження однозначно демонструють: рівень захисту прав споживачів фінпослуг безпосередньо корелює з кількістю клієнтів, що користуються ними. Логіка тут проста: клієнт, який розуміє, що, по-перше, ринок є прозорим і добре врегульованим, а, по-друге, що є уповноважений орган, який в разі потреби захистить його права, спокійніше довіряє свої кошти банкам або іншим фінкомпаніям. До речі, нові фінінструменти на ринках з хорошим рівнем захисту прав клієнтів теж розвиваються значно швидше. Логіка та ж – відчуваючи за спиною сильного регулятора ринку, люди охочіше експериментують з фінтехом.
Власне, досвід Ірландії не унікальний – просто дуже показовий коротким періодом, за який відбувся стрибок зростання довіри, і, відповідно, – користування фінансовими послугами. 119 країн світу виділяють захист прав споживачів в окрему функцію – центрального банку або іншого регулятора фінринку.
Україна поки, на жаль, не в їх числі. Хоча питання із захистом прав споживачів мало вирішитися ще в 2017 році, коли ВР повинна була проголосувати за два взаємодоповнюючих законопроекти: «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів фінпослуг». Перший вводив норми поведінки для учасників фінринку і реклами їх послуг, другий - інструменти для регуляторів з метою контролю за дотриманням цих норм. Перший був ухвалений, а другий – досі лежить в Верховній раді. Очевидно, що впровадження хай яких там норм без інструментів контролю за їх дотримання – не спрацювало. Українцям перестали пропонувати кредити під 0%, проте почали пропонувати по 20%, забуваючи вказати, що це - на тиждень.
Але ситуація може вирішитися. 7 лютого законопроект про захист прав споживачів фінпослуг, що дає НБУ мандат регулювання цього питання – на порядку денному Ради.
Вірю в те, що народні депутати своїми голосами підтримають те, що потрібно всім громадянам України: прозорість, надійність і безпечність фінансових послуг і стійкий, динамічний та інноваційний фінансовий ринок.
