Гострий ніж приватизації
В цьому влада вбачає реформування державної власності. Відріжемо і віддамо приватному власнику. Він начебто ефективніше працюватиме, на відміну від держави, розвиватиме підприємства, вкладатиме інвестиції. Демонополізація, знову ж таки. Дехто каже, що одночасно і корупцію здолаємо. Задекларовано і суму коштів, яку влада планує отримати від приватизації в цьому році. Це – 17,1 мільярдів гривень. Підписано «свіжий» закон про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення процесу приватизації. Вже і строки називаються, коли може бути приватизовано Одеський припортовий. Процес іде.
Та чи справді потрібно все взяти і продати?
По-перше, сьогодні уряд не володіє повною та достовірною інформацією про стан державних активів. Й досі не вирішена проблема якісного, достовірного обліку об’єктів держвласності, зокрема корпоративних прав держави. Це ускладнює створення умов для ефективного використання держмайна та ухвалення раціональних рішень.
По-друге, механізмів управління об’єктами державного права власності насправді є багато. Це і оренда, і концесія, і спільне партнерство, і аутсорсінг, і корпоративне управління тощо. А приватизація – це лише один з таких механізмів.
Втретє, твердження, що приватний власник ефективніше працюватиме, аніж держава, не завжди відповідає істині. Приміром, у скандинавських країнах, де державний сектор в економіці є значно більшим за своїм розміром та обсягом за український, держава-власник ефективно управляє своїми активами не гірше за приватного власника. Там саме держава розвиває інноваційні та екологічні технології. А в Україні, до речі, приватний власник, який прийшов після приватизації часто не поспішає модернізувати підприємства, а навпаки, працює до останнього на тому обладнанні, яке приватизував…
І найголовніше. Без стратегії розвитку державних активів, сучасна приватизація може бути проведена наосліп й виявитися небезпечною за своїми наслідками у довгостроковій перспективі. Так що урядові варто сім разів відміряти, а потім – різати.
