Чому ми все ще залежимо від Росії
За ініціативою міністра АПК Тараса Кутового Кабмін на засіданні 18 травня підтримав законопроект про обнулення мит на ввезення мінеральних добрив. В тому числі і з Росії.
Все це відбулося на тлі рішення Мінекономіки ввести антидемпінгові мита проти імпорту добрив з Росії.
Виходить, що є дві ініціативи, що суперечать одна одній. Мінекономіки виступає за введення антидемпінгових мит на імпорт добрив з Росії. А Кабмін з подачі голови МінАПК проголосував за законопроект про скасування будь-яких мит на імпорт добрив.
У випадку зі скасуванням мит проігноровані українські потужності з виробництва – Азот (Черкаси), Рівнеазот, Сєверодонецьке об'єднання Азот. Всі вони належать олігарху Дмитру Фірташу, але саме ці підприємства останнім часом були постачальниками добрив на внутрішній український ринок.
Конфлікт між Ostchem і російськими постачальниками пояснюється тим, що Росія, користуючись дешевою ціною газу, постачає в Україну добрива, по суті, за демпінговою ціною.
Це нібито непогано тактично, але містить неймовірні ризики з точки зору стратегії.
АПК за останні роки став локомотивом української економіки. Обсяг виробництва та експорту в галузі щороку б'є рекорди. Власники аграрних холдингів увійшли в топ-10 найбагатших українців, наступаючи на п'яти традиційним олігархам.
Що дуже радувало досі – це те, що український АПК не залежав від російського ринку збуту і, в принципі, від російського капіталу.
Але фактично одним рішенням Кабміну, пролобійованого Кутовим, ця незалежність і всі наші плани на майбутнє агропромислового комплексу перекреслені.
Ми знову залежимо від Росії. Знову нічого без неї не можемо. Цього разу в питанні поставок добрив на український ринок. Перекриють російські добрива – не буде можливості провести польові роботи швидко.
І це все на тлі санкцій, які ввів РНБО проти російських IT-компаній, що працюють в Україні.
Звучить як самогубство.
Здавалося б, очевидний вибір, потрібно намагатися підстрахуватися і завантажити власні потужності. Але тут виникає інша проблема. Ostchem має власну заборгованість за газ перед Нафтогазом України. І тому не може отримувати газ, а, відповідно, виробляти добрива. З березня Фірташ зупинив свої заводи. Нагадавши Нафтогазу про борг на свою адресу, який тягнеться з часів горезвісного УкрГаз-Енерго.
Більш того, на чиєму боці зараз Дмитро Фірташ в конфлікт України і Росії, судити складно. Не виключено, що далеко не на українській.
Тому МінАПК справді опинилося в дуже складній ситуації.
З одного боку – проросійський олігарх Фірташ, який зупинив заводи.
З іншого – постачання добрив безпосередньо з Росії; що ще гірше.
Втім, і з цієї непростої ситуації був вихід.
Останні два місяці Кабмін прораховував варіанти поставок мінеральних добрив з третіх країн і варіант з налагодженням давальницької схеми виробництва на заводах Ostchem за посередництва державного і повністю контрольованого Аграрного фонду. Будь-який з варіантів міг стартувати вже найближчим часом, що дозволило б підійти до осінньої посівної зі сформованими за мінімальною ціною запасами добрив. Однак у результаті росіяни все одно всіх переграли. Вони просто заручилися підтримкою міністра Кутового, який вибив обнулення мит. Де-факто це означає монополію російського продукту.
Як розповіло мені високопоставлене джерело в Кабміні, у квітні міністр АПК кілька разів зустрічався з представниками трейдерських компаній, які імпортують російські добрива. При цьому офіційно Кутовий перебував на лікарняному, щоб у разі розгляду уникнути будь-яких звинувачень у зловживанні службовим становищем.
Що означає для аграрної галузі та держави в цілому прийняте Кабміном рішення вже в середньостроковій перспективі?
На глобальному рівні обнулення мінімальних бар'єрів для захисту внутрішнього ринку ще більше посилить залежність від імпортної продукції, яка є ресурсом для ключової – аграрної галузі української економіки. Враховуючи, що постачання здійснюються з країни-агресора, така залежність несе не тільки економічні, але й геополітичні ризики.
Проте навіть якщо припустити, що російська сторона не буде використовувати цю залежність гібридної війні, а ставить у главу кута виключно заробіток своїх хімпідприємств, то для української економіки і агросектору, як основної її складової, це тільки масштабує негативний ефект.
Вільний доступ на український ринок означає, що в осінній посівній кампанії питома вага добрив російського виробництва стане абсолютною. Росіяни формують запаси на нинішньому мінімумі ціни, використовуючи при цьому склади того ж Ostchem, а, продаючи їх восени з монопольною премією, отримають маржу на рівні 100-150%.
З часом українські сільгоспвиробники через відсутність альтернативи будуть змушені погоджуватися на неринкові умови або скорочувати закупівлі і, відповідно, внесення міндобрив. Це загрожує в першому випадку зниженням рентабельності сектора, а в другому – скороченням урожаю та обсягів експорту, що еквівалентно скороченню експортної виручки на 2,5 млрд гривень.
Який глобальний висновок можна зробити з усієї цієї історії?
Домогтися економічної незалежності від Росії можливо, як показав приклад того ж Нафтогазу України, який відмовився від імпорту газу з країни агресора.
Але, для цього потрібні воля і терпіння.
Ніхто не заважав МінАПК почати завантажувати заводи Фірташа через державні монополії сировиною і продавати отримані добрива на внутрішньому ринку.
Але чомусь був обраний найпростіший шлях. Шлях мінімального опору.
Я б сказав так: мінімального опору і максимального ризику.
