Чого не вистачає Україні для прориву
Немає сумніву в тому, що українці мають необхідні технічні компетенції та навички для розробки проривних інновацій, які є запорукою успішного майбутнього для будь-якої країни.
І саме такі інновації та інноваторів сьогодні шукає бізнес по всьому світові. Але до останнього часу було складно дати конкретну відповідь щодо того, в яких сферах найкраще розвиваються вітчизняні інновації, хто є головними винахідниками в Україні, які винаходи українці патентують вдома та за кордоном і, загалом, яке місце посідає Україна на глобальній мапі інновацій.
Цю відповідь дає нещодавно опублікований перший аналітичний звіт Україна в глобальному інноваційному вимірі, в якому досліджено інновації в нашій країні за період 2007–2017 років.
Отже, відповідно до звіту, протягом останнього десятиріччя українці зареєстрували понад 140 тисяч патентів на винаходи та корисні моделі. Це рівень Польщі, яка, на відміну від нас, є частиною Євросоюзу, має вчетверо більшу економіку та державні програми з підтримки розвитку інновацій.
Більш того, винахідники з України виступили авторами та співавторами понад 4600 патентів і заявок на патенти за кордоном, у тому числі спільно з такими гігантами, як міжнародні корпорації Bayer, BASF, DuPont, General Electric, Qualcomm, Samsung, Syngenta тощо. Найчастіше українські громадяни реєструють за кордоном патенти у сферах будівництва, фармацевтики, медицини, металургії та транспорту.
Ці дані підтверджують, що можливості для інновацій в Україні, вочевидь, широкі. При чому з українським законодавством у цій сфері все зовсім непогано. Закон Про наукову і науково-технічну діяльність надав університетам — одним з головних джерел патентів в Україні — право організовувати господарські товариства (так звані спін-офи) та отримувати прибутки від інтелектуальної власності, яку вони створюють. І бізнес може вкладати гроші в ці спін-офи. За словами представника юридичної компанії DLA Piper, яка брала участь у створенні звіту, в американських університетах близько 40% винаходів комерціалізується саме таким чином. При цьому права на технологію залишаються у навчального закладу, а спін-оф ліцензує її.
Отже, є людській потенціал, є законодавство. Що ж заважає Україні здійснити інноваційний прорив?
Для подолання шляху від винаходу до інновації потрібен довгий процес впровадження або комерціалізації. І саме це — слабке місце української інноваційної екосистеми. У розвинених країнах у кожному навчальному або науково-дослідному інституті є підрозділи, які займаються патентуванням і продажем ліцензій. Наприклад, ізраїльський Weizmann Institute of Science отримує від держави приблизно такі самі кошти, як Академія наук України. Але це лише 25 % його бюджету. Решта три чверті — це доходи від продажу патентів і ліцензій на розробки інституту.
У конкурентному світі виграє той, хто швидше та краще продає свої розробки. А для ефективної комерціалізації винаходів потрібна відповідна екосистема. Якщо подивитись на всі складові інноваційної екосистеми в Україні (уряд, університети, корпорації, венчурні інвестори і сервіс-провайдери), то можна побачити не лише низький рівень розвитку окремих елементів, а й велику проблему із взаємодії між ними. На жаль, в українському уряді відсутня структура, відповідальна за розвиток інновацій, як, наприклад, Israel Innovation Authority в тому ж Ізраїлі. Фактично ніхто не координує процес розвитку екосистеми в країні.
З іншого боку, бізнес не чекає державних рішень і намагається самостійно побудувати хоча б окремі елементи. Наприклад, у нас вже відкриваються інноваційні парки, які забезпечують резидентів не лише сучасною інфраструктурою, а й знаннями, міжнародним досвідом, зв’язками та доступом до капіталу. І не варто скаржитись на те, що в інноваціях ми поки що здебільшого аутсорсери — це тільки початок, з якого з часом можна перейти на більш високий рівень.
