Чи є чим пишатися Віктору Галасюку
В ніч на 14 лютого Фейсбук сколихнула заява організації "Федерація роботодавців України" з вимогою відставки замміністра економічного розвитку і торгівлі Максима Нефьодова.
Одразу обмовлюсь, викладені у цьому дописі думки є моїми власними та не обов'язково відображають точку зору Київської школи економіки чи VoxUkraine.
У заяві пану Нефьодову закидають відсутність програми розвитку вітчизняної промисловості, а також "розвал" цієї самої промисловості (вочевидь, через відсутність програми).
Перш за все, зазначу, що у Плані дій уряду в розділі "Економічне зростання" передбачено заходи з підтримки промвиробництва та залучення інвестицій, з розвитку експорту, з дерегуляції та створення сприятливого бізнес-середовища, а також із поліпшення інфраструктури – тобто те, що сприятиме розвитку всього бізнесу в Україні, а не лише певного бізнесу, як більшість ініціатив пана Галасюка, якими він пишається.
Розглянемо ці ініціативи докладніше.
1) Мораторій на експорт лісу-кругляка.
Про цей мораторій написано й сказано немало. Автори цієї ініціативи обгрунтовували її (1) необхідністю розвитку вітчизняної деревообробки та (2) екологічними міркуваннями. Однак, ні те, ні інше не спрацювало (докладний аналіз – тут). Якщо коротко, дещо виросла первинна обробка деревини та деякі менші галузі, але разом із тим знизилися доходи лісгоспів та підвищилися обсяги контрабанди лісу. І хоча короткостроковий економічний ефект можна вважати нейтральним чи слабко позитивним (оскільки вивозяться не цілі дерева, а розпиляні на кілька частин, це створює певну кількість робочих місць), але довгостроковий ефект однозначно негативний. Так, Україна (вкотре, на жаль) підтвердила репутацію країни, яка порушує свої міжнародні зобов'язання, у зв'язку з чим не отримала $600 млн макрофінансової допомоги ЄС. І можна не сумніватися, що певна кількість потенційних інвесторів вирішили не заходити до України через "лісовий скандал".
2) 2-разове підвищення вивізного мита на металобрухт.
Свого часу Мінекономрозвитку рекомендувало президенту підписати цей законопроект, попередньо залагодивши конфлікт із ЄС, який різко негативно виступив проти цієї ініціативи. Тому цей закид до пана Нефьодова як мінімум некоректний. Зауважу також, що негативну реакцію європейських партнерів викликало не власне підвищення мита, а знову – невиконання Україною попередньо взятих на себе зобов'язань.
3) Закон про енергосервісні контракти (ЕСКО). Цей закон дійсно є прогресивним, він отримав позитивну оцінку експертів Індексу моніторингу реформ. Однак, навряд чи ми маємо завдячувати появою в законодавчому полі України ЕСКО виключно панові Галасюку та його колегам, хоча вони й значаться авторами законопроекту. Механізм ЕСКО впроваджувався в Україні Європейським банком реконструкції та розвитку у співпраці з іншими донорами та МЕРТ принаймні з 2008 року (див., наприклад, ось цю презентацію від 2013 року або ось цю – від 2015 року), а першу угоду про створення енергосервісної компанії в Україні було підписано ще 1998 року. Сьогодні державні установи мають можливість закуповувати енергосервісні послуги через ProZorro, і ось тут можна побачити виступ пана Нефьодова на підтримку цього механізму.
4) Індустріальні парки зі стимулами для нових виробництв. Законопроекти пана Галасюка щодо індустріальних парків докладно аналізував VoxUkraine. Індустріальні парки використовуються багатьма державами – наприклад, для розвитку депресивних територій, але дослідження результатів їхньої діяльності свідчать, що більшість індустріальних парків (а також СЕЗ, ВЕЗ і т.п.) – збиткові, принаймні у перспективі 10-15 років. Найважливішою рисою успішних індустріальних парків є зовсім не пільги чи субсидії, а максимально прості умови започаткування та ведення бізнесу, а простіше кажучи – мінімум бюрократії та чиновницького контролю. Натомість у законопроектах пана Галасюка найважливішим інструментом підтримки бізнесу в парках визначено податкові пільги. Це з великою імовірністю перетворить індустріальні парки на інструмент уникнення оподаткування, схожий на сумнозвісні СЕЗ, які свого часу коштували Україні від 1% до 3% ВВП на рік.
5) Експортно-кредитне агентство для підтримки несировинного експорту. ЕКА існують у багатьох країнах світу. Але прийнятий наприкінці 2016 року закон не відповідає найкращим світовим практикам. Вади закону підкреслюють експерти Інституту економічних досліджень та політичних консультацій та більш детально розкривають експерти Німецької консультативної групи. Найголовніше – цей закон створює значні можливості для корупції, оскільки в ньому прописано конкретні галузі (сфери підтримки) ЕКА, але відсутні критерії, яким мають відповідати суб'єкти, які можуть отримати допомогу від Агентства. Це створює простір для дискреції працівників ЕКА під час визначення обсягів та розподілу підтримки.
6) 2-річна розстрочка імпортного ПДВ на виробниче обладнання. Мається на увазі поправка до закону "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році". Поправка забезпечила відстрочку сплати імпортного ПДВ до 1 січня 2020 року на ряд товарів, які визначені десятицифровими кодами КВЕД. При цьому не зрозуміло, за якими критеріями ті чи інші товари були включені до цього списку. В будь-якому випадку, така законодавча норма створює значні можливості для зловживань при імпорті, й існує велика імовірність, що не зовсім чесні суб'єкти господарювання та працівники митниці цими можливостями скористаються.
7) Скасування корупційних санкцій ЗЕД, які б'ють по експортерах. Маються на увазі санкції, передбачені ст. 37 закону про зовнішньоекономічну діяльність, які застосовуються згідно з наказом МЕРТ до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення у сфері ЗЕД. За скасування цих санкцій протягом більш як двох років виступають ряд українських та міжнародних організацій – наприклад, Рада бізнес-омбудсмена, РПР, програма ЛЕВ та інші. У липні 2017 року МЕРТ опублікувало для обговорення проект закону, який значно пом'якшує систему санкцій. Однак, проект закону, зареєстрований у грудні минулого року паном Галасюком та його колегами, ліберальніший за проект МЕРТ. Цю ініціативу я можу тільки вітати. Сподіваюся, що законопроект буде ухвалено.
8) Держзакупівлі з урахуванням місцевої складової "Купуй українське, плати українцям".
Вади цієї ініціативи докладно описані, наприклад, тут і тут. Її сутність полягає в тому, що виробник, який зможе довести вміст українських складових у собівартості своєї продукції, отримає відповідну цінову перевагу під час державних закупівель. Пан Галасюк посилається на міжнародний досвід, зокрема на закон США від 1933 року та правила походження товарів ЄС. Дійсно, під час зовнішньої торгівлі, особливо в рамках торговельних угод, преференції часто надаються на основі сертифікатів про походження товарів, які враховують країну походження сировини та ступінь її переробки. Але правила походження не враховують і не можуть враховувати такі чинники, як громадянство працівників підприємства чи кінцевих бенефіціарів банку, від якого це підприємство одержало кредит, що пропонує у своєму законопроекті пан Галасюк. Довести українську складову в собівартості продукту за формулою, запропонованою в законопроекті, на практиці неможливо. А значить, це зможуть зробити тільки окремі фірми, які "дружать" із закупівельниками.
Отже, із восьми ініціатив, якими пишається пан Галасюк, лише дві дійсно сприяють розвитку економіки. Натомість дві порушують міжнародні зобов'язання України та псують її репутацію, а п'ять – так чи інакше сприяють тіньовим схемам. Але головною вадою цих ініціатив є навіть не розширення можливостей для корупції, а відсутність розрахунку їх вартості для суспільства.
Так, відстрочення імпортного ПДВ – це фактично безвідсотковий кредит певним підприємствам, що визнає і сам пан Галасюк. Але цей кредит надається за рахунок Державного бюджету. З якою імовірністю цей кредит окупиться чи хоча б повернеться? Розрахунків немає. (зауважу, що банки, коли надають кредит, дивляться на фінансовий стан позичальника, а не на товар, який він імпортує).
Законопроект "Купуй українське" передбачає вищі витрати Державного бюджету на закупівлі, тобто фактично субсидії певним виробникам. Але якою буде сума цих субсидій? І де гарантія, що підтримка того чи іншого підприємства буде вигідною для економіки в цілому?
У підсумку, дуже хотілося б, щоб українська промислова політика
- створювала сприятливі умови для всіх підприємств, але трохи більш сприятливі – для малих та середніх фірм, незалежно від того, чим вони займаються;
- базувалася на розрахунках зиску та витрат, а не на гучних гаслах чи звинуваченнях.
