Він один із небагатьох західних лідерів, який обрав не лише працювати в Україні, а й залишатися з нею у найважчі моменти. Під обстрілами в Херсоні, серед гуманітарних рейсів та екстрених рішень у перші дні великої війни Карновскі не просто виконував обов’язки, а й допомагав запускати гуманітарні потяги, працюючи незалежним членом наглядової ради Укрзалізниці та Укрпошти. Сьогодні він, як CEO Кредобанку, лишається у фокусі ключових економічних процесів країни. У розмові з NV Якуб Карновскі розповів, чому приїхав в Україну, які болісні рішення ухвалював і що для нього значить справжнє лідерство.

«Моя історія з Україною почалася з Майдану»

— Пане Якубе, ви мали успішну кар'єру в Польщі та міжнародних інституціях. Працювали у Світовому банку, очолювали всю групу PKP. Що привело вас до України?

— Це не зовсім так, що я працював виключно в Польщі. Шість років я представляв групу країн у Світовому банку у Вашингтоні - Польщу, Швейцарію, Сербію та Чорногорію, а також Азербайджан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан і Туркменістан. Саме там я добре вивчив російську, хоча в школі вона теж була обов’язковою — так, я настільки старий (усміхається).

Але Україна стала для мене особливою ще у 2004 році, коли був перший Майдан. Я спостерігав за подіями й дуже чітко відчував — це не просто мітинг проти сфальсифікованих виборів, це боротьба за гідність. Я не маю українського походження, не маю родичів у Львові чи ще десь в Україні, але саме з того моменту моя симпатія до вашої країни стала свідомим вибором.

Тому, коли у 2018 році мені запропонували взяти участь у конкурсі на незалежного члена наглядової ради Укрпошти, я прийняв цю пропозицію і виграв, а у 2021 за результатами конкурсу став незалежним членом наглядової ради Укрзалізниці. І так усе закрутилося: Укрпошта, Укрзалізниця — і ось уже я частина українського банківського сектору.

Херсон, обстріли й перші гуманітарні вагони

— У листопаді 2022-го ви були серед перших, хто прибув потягом до звільненого Херсона. Навіщо вам було ризикувати?

— Це була справа честі. Ми разом із міністром інфраструктури та командою Укрзалізниці просто сіли в потяг і поїхали. Треба було показати: Україна повертається.

У Херсоні нас обстріляли в порту. Кулі падали у воду. Якби не солдати, я б і не зрозумів, що нас атакують. Ми евакуювалися до Миколаєва, бо нас відстежували. Це було ризиковано, але ніхто над цим довго не розмірковував. Ми просто поїхали. Це був радикальний досвід. Але такі речі роблять, бо вони важливі.

Фото: власний архів Якуба Карновскі

— У часи війни ви були членом наглядових рад Укрпошти та Укрзалізниці. Що ця робота означала для вас?

— 24 лютого змінило все. Це була повна мобілізація, повне занурення в роботу. У перші дні повномасштабного вторгнення, коли потяги «Укрзалізниці» евакуювали українців до Польщі, у зворотному напрямку вони поверталися вже з гуманітарною допомогою.

Мешканці Варшави приносили до вагонів усе, що вдавалося зібрати — картоплю, вугілля, питну воду та інші необхідні речі. Допомога надходила спонтанно, без централізованої координації - це був справжній хаос. Та саме в цій неорганізованості проявилася щира підтримка та солідарність польського суспільства з українським народом

Згодом це стало більш системним. Але тоді - діяли, як могли. Було відчуття, що я опинився в правильному місці в правильний час, щоб допомогти Україні не лише словами, а конкретними діями. Уже 8 квітня я був у Львові. Ми запускали поштові вагони. Це була спільна ініціатива Укрпошти та Укрзалізниці для доставки гуманітарної допомоги.

Координація роботи йшла навіть із мого дому — приїхала родина колеги з Укрпошти, і ми почали діяти разом. Маючи досвід дистанційної роботи з часів пандемії, ми підтримували Ігоря Смілянського, генерального директора Укрпошти. Тоді він їздив непозначеним авто по територіях, де точилися бої. Сьогодні ми вже маємо карти, додатки, оперативні зведення, а тоді не було нічого. Ми імпровізували. Мій дім перетворився на імпровізований центр управління — у хаосі війни ми намагалися створити хоч якусь систему. Усі ці дії стали можливими завдяки ініціативі моєї колеги з «Укрпошти», яка відігравала головну роль, а я її підтримував.

«Ми не чекаємо на відбудову. Ми вже її фінансуємо»

— У лютому НБУ затвердив вас на посаду голови правління Кредобанку. Які пріоритети маєте?

— Упродовж останніх трьох років в Україні постійно тривають розмови про відбудову. «Відновлення» — це гасло, яке ми охоче повторюємо, але не завжди усвідомлюємо, що саме воно означає на практиці.

Як єдиний банк із польським капіталом, який працює в Україні, ми вже бачимо, що процес відновлення фактично розпочався. Проте, на мою думку, повномасштабна відбудова країни можлива лише за умови сталого миру. Коли інвестори почнуть не просто говорити про наміри, а вкладати реальні кошти в економіку України. Саме тому сьогодні наше ключове завдання як банку — підтримати український бізнес, щоб у момент відкриття «вікна можливостей» інвестори мали тут надійних партнерів.

Фото: Якуб Карновскі, голова правління Кредобанку

— Як виглядає стратегія банку в контексті очікуваної приватизації банківського сектору?

— Кредобанк є частиною найбільшої фінансової групи Польщі - PKO Bank Polski. Ми уважно стежимо за анонсованою приватизацією державних банків в Україні. Нагадаю, що у листопаді 2024 року уряд оприлюднив перелік банків, які планується приватизувати. Польський досвід свідчить: економічний успіх багато в чому був досягнутий завдяки швидкій і рішучій приватизації банківського сектору.

Держава не повинна бути домінантним гравцем на банківському ринку — це стримує конкуренцію й інновації. Якщо Україна прагне до сталого економічного розвитку, вона має рухатися в тому ж напрямку.

Так, зараз триває війна, і в цих умовах важко очікувати негайної приватизації - коли Росія обстрілює українські міста, інвестори поводяться обережно. Але важливо бути готовими до моменту, коли така можливість з’явиться. Ми це уважно відстежуємо.

— Які програми Кредобанк реалізує у 2025 році для підтримки українського бізнесу?

— Ми продовжуємо працювати за кількома ключовими напрямами. Серед них — державні програми підтримки бізнесу, залучення міжнародних партнерів, надання грантів на модернізацію основних засобів і розширення виробництва. Окремий фокус — подальший розвиток відкритого банкінгу й активне впровадження цифрових технологій.

Важливим пріоритетом для нас є підтримка релокованого бізнесу, відбудова підприємств, що зазнали руйнувань, а також допомога ветеранам, внутрішньо переміщеним особам та іншим категоріям, які постраждали від війни.

— Який вигляд має кредитний портфель банку у 2025 році?

— Якщо говорити про розподіл кредитів за секторами, то на 24 червня 2025 року Кредобанк надав фінансування на загальну суму майже 230 мільйонів євро в рамках співпраці з ЄБРР, Єврокомісією та польським банком розвитку BGK.

Половину цієї суми отримали виробничі підприємства, включно з аграрним сектором. Ще третина пішла на підтримку бізнесу в торгівлі. Решта — це підприємства у сфері логістики, будівництва, послуг та інших галузей.

Основна частина цього фінансування спрямована на підтримку поточної діяльності компаній. Приблизно чверть — це довгострокові інвестиційні кредити та лізингові інструменти.

Польсько-українська солідарність і роль бізнесу

— Польща стала одним із головних партнерів України. Як ви оцінюєте роль польсько-української солідарності сьогодні?

— Найважливіше — перемога України. Ваша країна має залишитися вільною, суверенною державою з реальними гарантіями безпеки — сильнішими за ті, що виявилися недієвими, я маю на увазі Будапештський меморандум. Як поляк і як європеєць, я переконаний: місце України — в Європейському Союзі, а її безпека має бути захищена чіткими, дієвими механізмами.

Я не маю ілюзій: Росія, поки там при владі Путін і його злочинний режим, не віддасть окуповані території добровільно. Але навіть на тій частині України, яка залишається під контролем Києва, вже зараз потрібно створити систему гарантій безпеки з боку Заходу. Це питання не лише майбутнього України, а й майбутнього всієї Європи.

Звичайно, польсько-українські відносини залежать також від внутрішньої політики обох країн. Після хвилі безпрецедентної підтримки, яку Польща надала Україні на початку повномасштабного вторгнення, емоції з часом вщухли. Люди звикли, на жаль, звикли і до самої війни.

Наприклад, 17 червня 2025 року в Києві загинули 28 людей, десятки були поранені. Це страшна новина. Але вона показує, наскільки війна стала частиною щоденної реальності.

В інтересах Польщі - щоб Україна залишалася вільною, стала членом ЄС і мала надійні гарантії безпеки з боку НАТО. Це єдиний шлях до довготривалої стабільності та безпеки в нашому регіоні.

— Як Кредобанк допомагає Україні під час війни? Які ініціативи стали для вас особисто найважливішими?

— У воєнний час життєво важливий пріоритет Кредобанку — допомога тим, хто постраждав від бойових дій. У співпраці з благодійним фондом банку «Фундація Кредо» ми підтримуємо Superhumans Center, який допомагає українцям із важкими травмами повернутися до повноцінного життя. Також активно співпрацюємо з Центром UNBROKEN, що спеціалізується на фізичній та психологічній реабілітації.

Розуміючи, наскільки критично важлива підтримка Збройних сил України, ми надаємо безповоротну фінансову допомогу на оборонні та гуманітарні потреби. Крім того, долучилися до створення Центру протимінної діяльності Міністерства оборони України. Допомагаємо ветеранам і військовим — як гуманітарно, так і матеріально: забезпечуємо транспорт, обладнання, спорядження.

Особливу увагу приділяємо нашим працівникам — ветеранам та мобілізованим. Для нас вони — герої. Вони отримують усе необхідне: фінансову підтримку, медичне страхування, спорядження, а також психологічну допомогу.

Не залишаємо без уваги й ментальне здоров’я співробітників: у банку діє спеціальна програма Mental Health, яка допомагає долати стрес, пов’язаний із війною. Для нас соціальна відповідальність — це не гасла, а конкретні дії, які справді змінюють життя людей.

Цінності, які формують лідера

— Ви були опікуном студентського наукового кола з відбудови України у Варшавській школі економіки (пол. Szkoła Główna Handlowa w Warszawie — SGH), одного з провідних економічних університетів у Польщі. Що вас надихнуло на цю ініціативу?

— Одразу після початку повномасштабної війни в Україні я відчув, що як викладач SGH — де працюю з 1996 року — не можу залишатися осторонь. У 2022 році серед моїх студентів було багато українців. Тоді я зібрав їх і сказав: «Війна почалася, але вже зараз потрібно думати про те, якою буде Україна після неї».

Спочатку ми аналізували сам факт вторгнення — які наслідки це матиме для України, Польщі та регіону загалом. Обговорювали, чи може блокада Чорного моря вплинути на позицію росії та змусити її піти на компроміс. Але дуже швидко фокус змістився: головне питання — як відбудовувати Україну?

Польща скористалася своїм шансом після падіння комунізму. Україна — поки що ні. Одна з причин — її географічна та політична близькість до Москви: чим ближче, тим складніше. Але це лише частина загальної картини. Якщо Україна хоче вистояти, вона повинна мати сильну, живу економіку. Саме тому я ініціював це коло — дискусійне, аналітичне, практичне. Ми запрошували гостей з України: керівника Укрзалізниці, генерального директора Укрпошти, заступника міністра економіки. Частина студентів із того часу вже працює в Кредобанку, частина — у PKO Bank Polski. І це мене надихає. Адже мова йде не тільки про цифри, а про шанс, який ми даємо людям, і про майбутнє, яке будуємо разом.

Фото: Якуб Карновскі зі студентами наукового кола з відбудови України у Варшавській школі економіки

«Якщо вибір легкий — це не твоє справжнє випробування»

— Ви керували інвестиційними фондами, залізницями, банками. Але ким ви себе відчуваєте в першу чергу — фінансистом, стратегом, гуманітарієм?

— Я намагаюся вчитися з кожного досвіду і застосовувати його у практиці, бо кожен із них має значення. Я не люблю ярликів. Коли йде війна — треба допомагати. Коли працюєш у банку — дбати про інтереси клієнта. Різні етапи життя приносять різні виклики. Мистецтво — вміти на них правильно реагувати.

— Яке управлінське рішення ви вважаєте найсміливішим у своїй кар'єрі?

 — Доволі складно вибрати щось одне. У мене немає рейтингу «найкращих рішень у житті». Я робив різні речі. Одним із найважчих рішень було бронювання працівників у Кредобанку. Це дуже особисті, надскладні рішення, бо за кожним стоїть конкретна людина, її життя. А в нас є обмеження — можна забронювати лише половину. І треба обирати. Це справді боляче.

Також були складні моменти. Наприклад, рішення про приватизацію залізничних компаній — прийняте під тиском поганої фінансової ситуації, яке не завжди було популярне. Але я був упевнений у своїх аргументах і не піддавався на маніпуляції. Інший випадок — купівля чеської залізничної компанії. Або створення з нуля інвестиційної компанії в PKO BP, коли раніше ми користувалися послугами консультантів із Credit Suisse, а потім подякували їм і сформували власну команду. Складне, але вдале рішення.

Такі моменти показують, що лідерство — це не про легкість вибору, а про готовність брати на себе відповідальність, навіть коли вона важка і непопулярна. І знаєш, це як у житті - якщо вибір легкий, то, швидше за все, це не твоє справжнє випробування.

— Що для вас означає «відповідальне лідерство» у часи війни?

 — Це залежить від того, про який рівень ми говоримо. Зеленський, як Президент, вплинув на долю всього народу. Його рішення залишитися в Києві в перші дні війни було абсолютно ключовим. Якби він утік, ситуація могла б бути трагічною. Київ міг би впасти. Для мене особисто лідерство — це робити свою справу, мотивувати людей до дії — але так, щоб не наражати їх на невиправданий ризик.

— Чого найбільше очікуєте від людей? Що в них цінуєте?

 — Довіра. Це найважливіше. Довіру я розумію так: якщо хтось щось обіцяє — він це робить. А якщо не може — говорить про це чесно. І все. Без довіри стосунки руйнуються. Тому я ціную щирість і чесність.

— Чи ставите Ви собі іноді нереальні KPI?

 — Мета повинна бути амбітною, але досяжною. Якщо ми знаємо, що 100% недосяжні - прагнемо хоча б до 80%. Але немає сенсу ставити собі нереальні цілі. Це демотивує.

— Який принцип або фраза супроводжує вас у складні моменти?

 — Я не маю чарівних фраз. Справді. Я не вірю у магію. Можливо, це когось розчарує, але я не використовую жодних ментальних трюків. Просто роблю свою справу. І все. Коли важко, то зосереджуюся на завданні. Роблю те, що потрібно. Без пафосу. І це працює.