Венчурне інвестування серйозно дискримінує жінок — Вікторія Тігіпко
Очільниця найбільшого в Україні венчурного фонду TA Ventures, президентка Одеського кінофестивалю розмірковує про проблеми Кремнієвої долини і називає журналу НВ головні помилки української стартап-індустрії
Літнього ранку в новому ресторані Дмитра Запорожця Італійська редакція прохолодно і небагатолюдно. У такі моменти він більше нагадує арт-салон, ніж ресторан. Темні дерев’яні панелі, велика кількість старих і сучасних предметів декору, високі стелі і невелика кількість столиків підкреслюють: тут дорого. Посмішки офіціантів і провокативний живопис на стінах додають: й іронічно.
Іронічно ресторан ставиться і до класичної італійської кухні, редагуючи її на свій смак і манеру так, що італійською стравою раптово стає азійський рамен, а традиційну пасту готують із нехарактерним для неї буряком.
Саме тут НВ снідає з Вікторією Тігіпко, президенткою Одеського міжнародного кінофестивалю, а також керівною партнеркою найбільшого в Україні венчурного фонду TA Ventures.
Ми довго домовляємося про зустріч. Захоплена інвестуванням у стартап-проекти в усьому світі, в Києві Тігіпко буває нечасто, але нам все-таки вдається зустрітися за пару днів до початку ювілейного, 10-го Одеського кінофестивалю.
У минулому дружина відомого українського бізнесмена Сергія Тігіпка, вона давно вийшла з тіні свого знаменитого чоловіка, а у світі венчурних інвестицій прізвище Тігіпко і зовсім звучить здебільшого щодо неї. Фонд, яким вона керує, згідно з авторитетним у галузі інтернет-виданням Tech Crunch, вже кілька років поспіль входить у топ-5 венчурних фондів Німеччини за ефективністю розміщення інвестицій, оперує капіталом у розмірі $50 млн, а його портфель містить більш ніж 130 проінвестованих стартапів у всьому світі.
Крім венчурного фонду Тігіпко розвиває освітню ініціативу Code club — мережа клубів в Україні, де програмуванню безкоштовно навчають дітей і підлітків, а також є співорганізатором Wtech, спільноти для жінок в IT.
— А ми справді снідати будемо чи так, для картинки? — уточнює у мене Тігіпко, майже одразу після стрімкої появи у дверях ресторану і швидкого вітання.
Почувши мої запевнення, що їмо ми завжди і за можливості смачно, робить замовлення, ретельно розпитуючи офіціанта про інгредієнти страви. Врешті на сніданок замовляємо скрембл із креветками, скрембл із крабом і капучино на мигдальному молоці.
Знаючи, що один із напрямів інвестування фонду TA Ventures — це цифрове здоров’я і довголіття, не стримуюся від запитання про те, яку схему харчування обрала для себе моя співрозмовниця.
— Зараз головний тренд — максимальна простота раціону, — охоче розповідає Тігіпко і додає, що також відмовилася від молока і сої. — Солодке — тільки натуральні фрукти. Вранці білкова їжа із зеленню, в обід суп, а ввечері нежирне м’ясо.
Втім, одразу додає, що набагато більшим, ніж харчування, до того ж однозначно негативним фактором, що скорочує життя, залишається стрес.
— Тому я б не мучилася, відмовляючись від теплого ранкового круасана з кавою, — з усмішкою підсумовує вона.
Розмовляє Тігіпко швидко і плутано, перемежовуючи мову англійськими висловлюваннями й IT-сленгом. Так часто розмовляють люди з дефіцитом часу і великою кількістю завдань. Про них ми і розмовляємо передусім.
— Ви керуєте і Одеським кінофестивалем, і венчурним фондом. Зазвичай для реалізації амбіцій людині вистачає чогось одного. Навіщо вам стільки всього? — цікавлюся.
— А я діяльна людина, і, якщо у мене мовчить телефон, а в пошту щодня не звалюється сотня листів, я відчуваю, що якось неповно живу.
Тігіпко розповідає, що після довгих пошуків саме венчурне інвестування сповна захопило її своєю динамікою.
— Ваш фонд фінансує до 20 стартапів на рік у всьому світі. В Україні поки 20 хороших стартапів не зібрати? — вхоплююся за тему.
— 20 хороших стартапів виходять приблизно з 2 тис. заявок, а Україна поки може запропонувати приблизно 100 на рік. Екосистема, звичайно, ще незріла.
Моя співрозмовниця одразу перераховує основні її проблемні місця: не вистачає грошей, досвіду, знань про виробництво продукту, а головне — в дефіциті навички роботи в команді. В останньому вона звинувачує пострадянську школу.
— У нас всі ці роки було модно бути математичним і технічним, але без права на помилку, без імпровізації, з острахом зробити щось не так. Як наслідок, людям досі страшно виходити за рамки і креативно мислити. А якщо і вдається, виникає другий фактор — погані комунікаційні навички, невміння продавати свій продукт. Все це ми всередині галузі тільки починаємо виправляти.
На нашому столі з’являються страви, і деякий час ми приділяємо їм. А потім я пропоную повернутися до питання дефіциту грошей у стартап-індустрії.
— Їх немає, тому що українському бізнесменові простіше і зрозуміліше вкластися, наприклад, у нерухомість? — питаю.
— Почнемо з того, що у нас немає інституту приватних інвестицій, немає фондового ринку. Ви ось можете уявити, щоб український обиватель за сніданком переглядав інформацію про те, як ростуть або падають його акції? А з цього починається день майже будь-якого американця, — з деякою гіркотою говорить Тігіпко.
Приватних інвесторів також стримує відсутність досвіду інвестицій в інноваційні підприємства, додає вона.
— Знайомі мені бізнесмени роблять свій бізнес і зайняті з ранку до ночі, вони і 10 годин не можуть витратити на оцінювання стартапу, а потрібно іноді в 10 разів більше. Тому і вкладають у зрозуміле.
— Назвіть головні помилки, яких припускаються недосвідчений інвестор і недосвідчений стартапер? — вирішую округлити тему і влучаю в яблучко: про правила і помилки інвестування Тігіпко вочевидь готова говорити годинами.
— Недосвідчений інвестор найчастіше ведеться на грамотну презентацію грамотних молодих людей, які отримали непогану освіту і володіють англійською, і не витрачає гроші і час на дослідження і аналіз команди і проекту. Як правило, потім це йому дорого коштує, — посміхається Тігіпко, очевидно згадуючи випадки з реального життя.
— А недосвідчений стартапер? — допитуюсь.
— Для підприємця головне — не закохуватися у свій продукт і не сидіти в ньому роками.
На думку моєї співрозмовниці, типова помилка українських інноваційних підприємців — доводити продукт до нескінченного ідеалу, не перевіривши, чи є на нього попит.
— Треба вчасно зупинитися на умовно робочій моделі і починати заробляти, шукати зворотний зв’язок, брати маленькі гроші, а вже потім думати про ідеали і масштаби, — радить вона.
Називає Тігіпко і другу важливу помилку — неправильний підбір стартап-команди, через що розвалюється велика частина проектів, що подають надії.
— Команди з двох технарів або двох бізнесових хлопців, як правило, не дуже успішні. Якщо ви хороший технар, шукайте того, хто добре розбирається у бізнесі і продажах, і навпаки. І це третій момент, на який важливо звертати увагу і бізнесменам, і інвесторам, — вміти писати і вміти читати договори. Чим більше папірців, тим чистіша репутація, — прагматично закінчує моя співрозмовниця.
М и снідаємо і говоримо про Кремнієву долину. Тігіпко підтверджує тренд, який з’явився: дедалі більше компаній вважають за краще скромніші Торонто, Берлін або Лондон, ніж світову столицю інноваційного бізнесу. Або ж просто переїжджають у ту частину світу, де підростає добре покоління фахівців.
— Отримати класного дата-саєнтиста [фахівця в галузі аналізу даних] в Україні за $60 тис. на рік проти $350 тис., які йому потрібно заплатити у Кремнієвій долині, — погодьтеся, різниця відчутна, — проводить швидкий розрахунок Тігіпко.
Наші тарілки спорожніли, і я пропоную замовити каву.
— Кажуть, серед венчурних інвесторів багато зірок Голлівуду, і ви, наприклад, часто бачитеся з Ештоном Катчером. А запросити його на Одеський кінофестиваль, користуючись нагодою, можете? — цікавлюся.
— Можу, але він не приїде, та й не заведено так, — усміхається Тігіпко.
За її словами, негласний закон венчурного інвестування — ким би ти не був, у венчурному бізнесі ти цінний як бізнесмен, а не як актор або телезірка.
Проте саме цьогоріч Одеський міжнародний кінофестиваль святкує своє десятиріччя, а його головною зіркою стане сама Катрін Деньов. Одразу я питаю Тігіпко, чого хотілося досягти з фестивалем і що вдалося за ці 10 років.
— Хотілося привозити хороше розумне кіно. Починали ми з 16 фільмів і напівпорожніх залів, зараз привозимо 120, і всі квитки розпродані, — з деякою гордістю зауважує Тігіпко і уточнює: окремим фокусом для неї була національна українська програма.
— Як змінилося українське кіно? — знову підхоплюю тему, поки офіціант розставляє на столі чашки.
— І якісно, і кількісно. Якщо в перший рік ми просто не могли знайти гідних українських позицій, їх практично не було, то сьогодні це живе поле. Ми отримуємо більше 300 заявок на участь у національному конкурсі, і це перемога. П’ять українських повних метрів у прокаті — це теж перемога.
Тут таки Тігіпко перераховує своїх улюблених молодих українських режисерів, називаючи Павла Острікова, Марисю Никитюк і Мирослава Слабошпицького.
— У нового українського кіно вже з’являється власний стиль? — цікавлюся, відпиваючи кави.
— Нас від нього відділяє років 10. Як неможливо за рік зробити з першокласника абітурієнта, так і з кіно, його потрібно на подушечках пальців відчути, назніматися, — впевнено відповідає мені Тігіпко.
— І все-таки міжнародний кінофестиваль — дороге задоволення й, очевидно, не бізнес. На які гроші ви існуєте? — питаю я.
— Ну, звичайно, не за ті 5%, які дає нам держава, — іронічно зауважує моя співрозмовниця. — Зараз, як і всі 10 років поспіль, кінофестиваль існує завдяки допомозі Сергія Тігіпка. Основний бюджет кінофестивалю в розмірі 2 млн євро він дістає зі своєї кишені особисто.
— І діставатиме далі? — цікавлюся з огляду на те, що пара розлучилася.
— Звичайно, буде продовжувати! Довгого йому життя, і щоби всі його компанії процвітали! — широко усміхається колишня дружина.
ОО фіціант збирає зі столу порожні кавові чашки, а я питаю свою співрозмовницю про старт її кар'єри.
— Ви з 18 років керували чоловічими колективами, до того ж із самого початку — будівельниками. Це дещо екзотично для нашої країни. Як авторитет завойовували? — цікавлюся.
— Та ніяк, для мене це завжди було питання не гендеру, а професіоналізму. Адже б’ють не по гендеру, а по професійній придатності.
— Та все ж ви створюєте всередині венчурної галузі жіночу спільноту, — відбиваю.
— Це інша історія. Венчурне інвестування серйозно дискримінує жінок.
Тігіпко розповідає, що жінки — засновниці стартапів традиційно отримують багато відмов від інвесторів через стандартні причин, що «у тебе дитина маленька, ти не зможеш все встигати», «у тебе ще дітей немає, а значить, будеш народжувати і випадеш на кілька років зі справи».
— І це в XXI столітті, коли обоє батьків мають рівні можливості йти в декрет, коли технології пологів і виховання дітей йдуть далеко вперед. Це ж маячня! — не приховує вона емоцій і пояснює: жіночі спільноти в IT-індустрії — хороший спосіб збалансувати наявну нерівність.
Сніданок наближається до кінця, я прошу в офіціанта рахунок і тут таки наостанок питаю Тігіпко, на що їй у житті не вистачає часу.
На секунду вона замислюється.
— Насправді це питання цінності часу. Я навчилася цінувати свій і чужий час, приділяти не більше 30 хвилин розмови там, де з людиною, можливо, хотілося б говорити годинами, адже ви обидва можете використовувати залишок часу на себе. З жорстким часовим менеджментом я встигаю все, навіть займатися спортом і медитацією.
