Ключова ланка війни
Українська промисловість — така ж цінність, як і наші Збройні Сили. Час показав, що однієї без іншої немає. Глибинні удари по ворогу здійснюються виробами нашої промисловості.
Захід до цього часу не дає технічних можливостей для глибоких уражень. Градус російського терору зростає, а рішучості партнерів надати нам необхідне для захисту, немає.
Окупант так влаштований, що поки не захлинеться власною кров’ю не зупиниться. Слова там безсилі. Лише висока ціна агресії стане засобом стримування. На практиці це означає, що туди має прилітати інтенсивніше, ніж до нас. А засоби для цього, як виявилось, може надати лише власна промисловість. Тому вона стає ключовим актором війни, без якого країна не виживе. Така правда життя і перший висновок:
1. Промисловість — це умова нашої свободи та державності
Якраз це росія розуміє, тому руйнує нашу промисловість. Вона робить це останні 30 років, з моменту отримання Незалежності, бо знає яку промисловість може створити людський капітал українців.
Нагадаємо, що найрозвинутіше машинобудування ссср було на території України. Причина цього — люди: інженери, технологи, всі працівники. Ракети росіян, якими вони атакують нашу мирну інфраструктуру, розроблялись на 80% українськими інженерами. Уламки ракет, які позавчора впали в Києві, мають штампи деталей 70-х років.
Центром ракетобудування був Дніпро, а деталі виробляли Харків, Суми, Київ. Кацапам без України доволі складно вдається налагодити ланцюжок цього виробництва, особливо ракетних двигунів. Ми це можемо зробити швидше, за умов послідовності та комплексності, які має забезпечити держава. Тому наступний висновок:
2. Для розвитку технологічного машинобудування, Україна має конкурентну перевагу — людський капітал
Але компонента, якої українцям не вистачає - це ефективна політика, включно із промисловою. Включно, тому що питання треба ставити ширше, і саме в контексті політики. Створення нової промисловості в Україні - це також і питання захисту цього процесу політичними та безпековими методами.
Історія роботи росії проти нашої промисловості ще має бути написана. Колись, ще в перші місяці нашої Незалежності, президента Америки Буша старшого відвідав Євген Примаков. Він звернув увагу Буша на промисловий потенціал України, включно зі здатністю застосувати та обслуговувати ядерні технології. І закликав працювати разом, щоб цю «загрозу» зняти.
Потім протягом десятиліть кацапи втручались у нашу промислову власність, отримуючи активи, а потім або руйнуючи їх, або підлаштовуючи під потреби своїх корпорацій. Так було із сектором виробництва алюмінію (Миколаївський глиноземний та Запорізький алюмінієвий), нафтопереробною (Одеський та Лисичанський НПЗ), Луганським тепловозобудівним заводом та іншими.
Зараз вони напряму бомбардують нашу промисловість і наші заводи. Одна з останніх подій — удар по новому індустріальному парку Sparrow.
Суверенний промисловий розвиток може стати конфліктною зоною і з нашими партнерами, які поки холодно сприймають появу конкурентоздатних українських промислових товарів. Але це зрештою мирний конфлікт чи дискусія, яка навіть доходить до сварки чи торгівельних бар'єрів. А протистояння із росією — питання життя і смерті. І аграрна країна не виживе в цьому протистоянні.
Вся ця історія підводить до ще одного висновку, українська промислова політика буде несамовито атакуватись ворогами та недругами, але:
3. Промислова політика має бути найбільш захищеною державною політикою
Вінцем успішного індустріального розвитку є здатність країни розробляти та виводити на ринок власні технології. Це не з’явиться без комплексного підходу до промислового розвитку. Якщо в країні немає одночасно діючих заводів та виробництв, інститутів, дослідницьких центрів, там технології не з’являться. Якщо немає політики підтримки досліджень і розробок, вони також не з’являться.
Отже, говорячи про розвиток промисловості доцільно називати його промислово-технологічним розвитком. Тому, четвертий висновок:
4. Втілюючи промислову політику, державі потрібно інвестувати в технології, визначивши пріоритетні напрями
Тепер ми змушені усвідомити — що ж, нехай позмагаються ще й промисловості ворогуючих сторін. Побачимо чого вони варті без нас, а ми без них. Поки за кількістю виробленої зброї рахунок на користь ворога. На відміну від України, москва сконцентрувала ресурси на пріоритетних напрямах та десятки років фінансувала машинобудування і це щось дало.
Протистояння із росією — питання життя і смерті. І аграрна країна не виживе в цьому протистоянні
Довга передісторія грає свою роль. Однак, починаючи з 2023 року, елементи системності з’являються й у нас під тиском жорстких обставин виживання. На сьогодні Україна володіє низкою зразків техніки, яких немає навіть в партнерів. І все тому, що є постійне фінансування та можливість негайного тестування зразків на фронті. Можемо бачити на прикладі виробництва зброї, який ефективний результат дає застосування всього кількох інструментів промислової політики.
Отже, зміни в розвитку промисловості відбуваються прямо зараз, навіть під час бомбардувань. Тому коли в мирний час такого розвитку не було, це означає що був параліч державних інституцій та підривна робота зовнішніх агентів, помножені на невігластво великої частки суспільства, готового вірити ідеологічним дурницям. А це ознака неспроможної держави. Тому п’ятий висновок:
5. В держави немає причин за будь-яких умов припиняти займатись промисловим розвитком
Зараз, нарешті, з’явився момент, коли захід звернув увагу на технологічні таланти українців. Українці й самі мають усвідомити цей капітал і на завжди запам’ятати жорстокий урок від нехтування промисловістю. Від війни до миру процес промислово-технологічного розвитку має бути неперервним. Ми точно випередимо москву, якщо матимемо таку безперервність та зможемо в теперішніх обставинах долучити партнерів до спільного створення технологічного редуту, який прикриє схід Європи.