Похмілля соціалізму. Як Україна стала енергетичною чорною дірою

Україна потрапила в заворожене коло, яке не може розірвати десятиліттями. Вітчизняна економіка в середньому в 3-5 разів більш енергоємна, ніж у розвинених країнах. Та й серед колишніх членів посткомуністичного табору важко знайти таку, де б настільки безглуздо марнували ресурси, як у нас.

У результаті підприємства програють у конкурентній боротьбі, економіка не росте, величезні суми державних коштів доводиться спрямовувати не на модернізацію, а на підтримку зубожілого населення. Тільки в 2015-2016 роках на державну програму субсидій було виділено 64,5 млрд грн, а на енергозберігальні програми — у 80 разів менше.

"Сьогодні Україна не просто відстає від інших країн, це відставання збільшується, зокрема через технічний і технологічний прогрес розвинених країн-конкурентів",— каже старший консультант відділу послуг у сфері сталого розвитку компанії EY в Україні Андрій Кітура.

Погана спадковість і шкідливі звички

Високу енергоємність наша країна успадкувала. Згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства, для створення $1 валового внутрішнього продукту (ВВП) в УРСР 1987 року витрачали 0,9 т нафтового еквівалента. Такий показник зберігався аж до початку 2000‑х. І тільки 2006 року він знизився до 0,47 т, а 2013‑го — до 0,33 т. І зараз зберігається на рівні 0,31 т. Але цей прогрес пояснюється аж ніяк не модернізацією, а зниженням обсягу промислового виробництва.

У розвинених країнах на виробництво $1 ВВП використовують 0,11 т нафтового еквівалента. Так і наші екс-партнери за соцтабором рвонули вперед. В Угорщині цей показник становить 0,14 т, у Польщі — 0,1 т, в Білорусі — 0,17 т, у багатій нафтою і газом Росії — 0,21 т.

"На тлі показників наших сусідів стає очевидним, що Україна протягом останніх 25 років дуже погано опікувалася питаннями енергоємності та енергоефективності",— каже керівник сектора енергетики Офісу ефективного регулювання Олексій Оржель.

Переважну частину провини за таку ситуацію слід покласти на промисловість, яка споживає половину всієї енергії в країні. Україна успадкувала від СРСР величезні металургійні, хімічні та машинобудівні підприємства. Що вже робить українську економіку енергоємнішою, ніж, наприклад, економіка Польщі.

Інша проблема полягає в тому, що держава і нові власники цих заводів за останні 25 років воліли їх не модернізувати, а вичавлювати максимум з радянської спадщини та держбюджету. Основною причиною зневажливого ставлення бізнесу до підвищення енергоефективності, за словами менеджера підтримки Національної ради реформ і радника Адміністрації президента Наталії Бойко, були низькі дотаційні ціни на енергоносії для окремих секторів економіки та можливість утримання підприємств коштом держави. "За таких умов не дивно, що мало хто працював над тим, щоб використовувати менше енергоресурсу на виробництво продукції",— каже вона.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Не менш суттєві втрати енергії в житлово-комунальному господарстві, що використовує ще 40-50% електроенергії та природного газу. Згідно з даними дослідження Моніторинг енергоефективності України, яке проводили експерти Програми розвитку ООН та Глобальний екологічний фонд, поліпшити ситуацію у країні загалом можна насамперед завдяки ЖКГ.

За умови достатнього фінансування заходів з енергоефективності, за інформацією голови громадської організації Комітету енергетичної незалежності України Івана Надєїна, потенційно можна знизити обсяг енергії, яка витрачається на виробництво $1 ВВП, на 34%. Підвищення енергоефективності в промисловості дасть ще 28%, у секторі трансформації електроенергії — 21%, у секторі послуг і сільському господарстві — 12% і 4% відповідно. Якщо все це зробити, то за енергоємністю наша економіка вийде на рівень Польщі.

Статус-кво

Заважає виходу із завороженого кола популізм українських політиків. Фахівці Центру економічної стратегії (ЦЕС) і компанія VoxUkraine, проаналізувавши головні показники масштабної програми субсидій, дійшли висновку, що щедрі пільги для населення позбавляють споживачів стимулів витрачати менше, переходити на інші види палива або вживати заходи з енергоефективності, впевнена Марта Кузьміна, старший економіст ЦЕС.

За інформацією НАК Нафтогаз України, жителі індивідуальних будинків, які діставали субсидію, використовували на 73%, а багатоквартирних — на 23% газу більше, ніж ті, хто її не дістава. “Споживачі не економлять енергію, яку до того ж часто нема чим виміряти. Вони вміють тільки економити гроші — не чужі, а свої",— каже віце-президент Енергетичної асоціації України Олександр Рогозін.

Тому для того, щоб держава скоротила обсяг пільг, їй вигідно поділитися економією і зробити субсидіантів партнерами, а не байдужими спостерігачами, які сприймають енергію як даність. Це можна зробити завдяки монетизації субсидій. Тобто надавати споживачеві не знижки, а живі гроші, які він може витратити на свій розсуд. Зараз така можливість обговорюється в уряді.

Розмір інвестицій, необхідних для енергомодернізації житлового сектора, Надєїн оцінює в суму понад 800 млрд грн. “Це два річні українські бюджети. І очевидно, що левову частку витрат мають узяти на себе приватні інвестори та домогосподарства",— розмірковує він.

На промислових підприємствах заходи з енергоефективності не вживаються через відсутність фінансових ресурсів. Зараз, на думку Кітури, навіть таким великим компаніям, як ДТЕК, Метінвест і Ferrexpo, складно взяти нові позики під енергозберігальні програми, оскільки вони мають проблеми з поверненням старих кредитів.

Та і загалом бізнес в Україні якщо і проводить модернізацію, то тільки таку, яка робить виробництво рентабельнішим, а енергоефективність відходить на другий план. “Наприклад, більшість металургійних підприємств відмовилися від спалювання газу на користь технології пиловугільного вдування. Але це не підвищує енергоефективність, а лише знижує витрати завдяки дешевшому паливу",— розповідає Рогозін.

І нарешті, монополізація в паливно-комунальній сфері робить будь-яку енергомодернізацію справою невдячною. "Конкуренція в ТКЕ та електроенергетиці відсутня, а система тарифоутворення не сприяє зниженню собівартості",— каже заступник начальника департаменту з енергоефективності НАК Нафтогаз України Олексій Хабатюк.

У результаті постачальники тепла та енергетики більше зацікавлені не в зниженні споживання, а в отриманні грошей з держбюджету. “Приміром, уряд продовжує надавати крос-субсидії на електроенергію для населення і приховані субсидії на газ. А прямі державні субсидії для державних вугільних підприємств намагаються відновити, хоча раніше планували повністю відмовитися від такого підходу",— розповідає Хабатюк.

Тиск зростатиме

Якщо щось і спонукає українців економити, то це труднощі. Так, зростання тарифів для населення і підвищення прозорості та адресності субсидій спонукали наших громадян утеплювати свої оселі та встановлювати лічильники самостійно. З держбюджету для цього виділили 894 млн грн на відшкодування коштів за так званими теплими кредитами. Тобто держава відшкодовувала частину витрат споживачів на заходи щодо зниження споживання енергії. І цей ресурс практично повністю був вичерпаний домогосподарствами ще в першій половині року.

“Найбільш значущими подіями для енергоефективності були газові війни 2006 і 2009 років і тарифна лібералізація 2014-2016 років у галузі електроенергії, газу та теплової енергії. Яка, до речі, ще не проявила себе повною мірою, бо тільки з 1 жовтня 2016‑го почала діяти де-факто",— каже Хабатюк.

ЄВРОПЕЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА: Житло в Київській області, побудоване в межах проекту Енергоефективний будинок за європейськими концепціями Фото:

Щоправда, не батогом єдиним слід підвищувати енергоефективність української економіки, відзначають експерти. "Поки на стимулювальні програми підвищення енергоефективності за прикладом "теплих кредитів" не знайдуть коштів, зрушень ми не побачимо",— говорить Кітура.

Але і до того, як стан економіки покращиться і в країну почнуть надходити інвестиції, уряд має над чим працювати. Інституційна та нормативна база, що регулюють енергетичну сферу, сьогодні є уособленням бюрократії. Так, наприклад, у рейтингу інвестиційної привабливості Світового банку Doing Business Україна перебуває на 130‑му місці за легкістю підключення до системи електропостачання серед 150 країн світу. Поліпшення в цій галузі й інвестклімату загалом дозволить залучити необхідні для нашої країни інвестиції.