Антрацит з кров’ю. Хто і як продає і купує вугілля окупованого Донбасу в країнах ЄС — друга частина розслідування

29 жовтня 2019, 08:31
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Журналісти-розслідувачі зі Словаччини та Польщі з’ясували, як вугілля, що видобувається в окупованому Донбасі, потрапляє в країни ЄС, хто його купує і чому мовчать європейські політики і спецслужби

Словацький журналіст Томаш Фьорро, разом з польськими колегами Кароліною Бака-Погоржельською і Міхалом Потоцьким, досліджував, як вугілля, що видобувається на окупованій території України, потрапляє в ЄС.

Відео дня

Автори розслідування побували в окупованому Донецьку і Ростовській області Російської Федерації. Зустрічалися під виглядом покупців з власниками копанок в ОРДЛО, спостерігали вантажні потяги на непідконтрольних Україні ділянках кордону з Росією, опитали десятки співрозмовників у комерційних і державних структурах декількох країн, проаналізували масу митних, транспортних і статистичних документів в Росії, Білорусі, Україні, Польщі, Чехії і Словаччини.

Розслідування вперше було опубліковано словацькою, потім чеською мовою Denníku N, а також у польському виданні Dziennik Gazeta Prawna. Словацька частина роботи авторів була профінансована Фондом журналістських розслідувань. НВ Бізнес публікує з деякими скороченнями переклад словацького тексту.

У першій частині розслідування (Антрацит з кров’ю) говорилося про те як вугілля з копанок і шахт окупованого Донбасу отримує «російське громадянство». У другій частині автори пояснюють як і хто купує це паливо в країнах Європейського Союзу: маршрути, трейдери, і компанії — серед них є гучні назви. Особливу увагу автори приділили аналізу того, чому західні сусіди України, зокрема, Польща, є найбільшими покупцями російського і контрабандного донбаського вугілля.

***

Мені вдалося отримати документ, який свідчив про постачання вугілля (з, так званих, ЛНР і ДНР — НВ Бізнес) у Словаччину і Чеську Республіку. Паливо повинно було прибути з Донбасу за тією ж шахрайською схемою, яку використовував і проросійський олігарх Курченко.

У документах, складених працівниками залізниць і митниці, ми вивчили таблиці з даними про масу, митні коди, постачальників, посередників і, нарешті, одержувачів у Чехії і Словаччині. Кожен рядок в документі означає одну поставку. Тільки з 2018 року їх були десятки.

Кароліна і Міхал отримали схожий документ. У ньому говорилося про Польщу — ще безліч десятків рядків. Сотні тисяч тонн.

Таким чином, ми почали з’ясовувати, як вугілля з Донбасу потрапляє в ЄС.

(Нагадаємо, першу частину розслідування можна прочитати за цим посиланням — ред.)

Білорусь, велика вугільна держава без шахт

У першій частині нашого розслідування ми розповіли про те, як вугілля видобувають на шахтах Донбасу, як воно перетинає кордон з Російською Федерацією, де фальсифікуються папери про його походження. Потім потяги йдуть у Білорусь.

Кароліна і Міхал на білорусько-польському кордоні звернулися до співробітників митниці і приватних митних декларантів, які працюють із залізницею. Вони на умовах анонімності порівняли нашу інформацію про ввезення контрабандного вугілля зі своїми даними. Згідно з інформацією моїх колег, з березня 2017 року до кінця 2018-го тільки в Польщу ввезли більше 330 тисяч тонн антрациту. Ще 20 тисяч тонн були відправлені до Словаччини. Ці цифри приблизно збігаються з даними польської та словацької митниць. Таким же чином ми перевірили ще раз дані і про іншу продукцію, наприклад, кокс.

Може здатися, Білорусь служить всього лише транзитною країною, і місцеве керівництво не знає, що білоруськими залізницями перевозяться мільйони тонн краденого вугілля. Це не так.

У 2018 році Білорусь, за даними її статистичного управління, стала одним з найбільших експортерів кам’яного вугілля в Європу. Це надзвичайно цікава інформація, оскільки на території цієї країни немає жодної шахти з видобутку кам’яного вугілля і, тим більше, антрациту. Проте в 2018 році Білорусі вдалося якимось чином експортувати 107,3 тис. тонн антрациту. Роком раніше Білорусь експортувала лише 300 тонн антрациту. Тобто за рік обсяги зросли в 357 разів!

Звідки ж з’явився «білоруський» антрацит? Відповідь теж можна знайти в офіційній статистиці за 2018 рік. Але в даних про імпорт. Білорусь ввезла з Росії 172,8 тисяч тонн вугілля, тобто більше, ніж вивезла в інші країни. На перший погляд, це не має сенсу: навіщо купувати в Росії антрацит і інші сорти кам’яного вугілля, щоб перепродувати його в країни, які закуповують його безпосередньо у Росії. Тим більше, що без білоруських посередників паливо обійдеться дешевше.

Відповідь така: частина вугілля, яке Білорусь закуповує, а потім продає далі, набагато дешевше ринкової вартості російського вугілля. Більш того, це вугілля видобуто зовсім не в Росії.

Те, що це не плід фантазії, підтвердив колишній лідер сепаратистської «Луганської народної республіки» Ігор Плотницкий. В інтерв'ю російській газеті «Известия» він похвалився переговорами про торгівлю вугіллям з Білоруссю і Туреччиною.

Вугілля з окупованого Донбасу дешевше за російське. У ньому вищий вміст сірки. Отже, воно менш якісне. Також на зубожілому Донбасі дешевша робоча сила, і ніхто не інвестує в розвиток шахт. Крім того, Східна Україна знаходиться значно ближче до Європи, ніж сибірські шахти, а значить, транспортування обходиться дешевше. А логістика грає важливу роль для кінцевого споживача. За словами багатьох надійних джерел у російських компаніях, держава дотує державну залізничну компанію РЖД, щоб максимально знизити вартість транспортування вугілля. Завдяки цьому будь-яке вугілля з Росії, не тільки донбаське, можна продавати на міжнародних ринках дешевше.

***

Довідка НВ: чому контрабанда через Білорусь вигідна

За даними джерел НВ Бізнес в українській вугільній галузі, регулярних котирувань або цінових індикаторів антрациту на ринках країн ЄС фактично немає. Причина — в унікальності цього товару і не дуже широкому колі його споживачів. Оцінити вартість антрациту в Європі можна за непрямими ознаками. Наприклад, вугілля марки Д (довгополум’яне) на умовах поставки в Брест (Білорусь) коштує близько $65−70 за тонну, вугілля марки П (пісне) — до $75 за тонну. Ці сорти вугілля застосовуються в енергетиці, як і антрацит (антрацит використовується і в металургії, для приготування пиловугільної суміші при доменному виробництві). Антрацит вище якістю, тому може коштувати дорожче, до $80 за тонну на білоруському кордоні.

За даними декількох розслідувань, вартість тонни антрациту в ОРДЛО перебуває в межах $22−25. Це означає, що учасники всього ланцюжка поставок, від власника копанки, до посередника в Польщі, Чехії і Словаччині, ділять між собою трикратну маржу (в нерівних частках, зрозуміло)

***

Але повернімося до Білорусі. Вона не в перший раз служить посередником для обходу санкцій. Це почалося як мінімум в 2014 році, коли Росія ввела ембарго на імпорт західних продуктів харчування, таких як французькі сири, норвезький лосось і польські яблука. Але це сталося на папері, тому що всі ці продукти раптово почала виробляти Білорусь. Зміна країни походження дозволила відправляти товари вищої якості покупцям в Москву або Санкт-Петербург. А Білорусь, країна без єдиного метра морського узбережжя, стала великим виробником морських устриць.

Ми побачили, що незаконне вугілля проходить через Білорусь не просто транзитом. У частини контрабандної продукції в цій шахрайській схемі з’являється ще один посередник. Але навіщо ускладнювати схему? Для отримання відповіді на це запитання, необхідно дізнатися, куди реекспортується велика частина цього вугілля.

Ігор Плотницкий, колишній лідер
Ігор Плотницкий, колишній лідер "ЛНР" / Фото: Life.ru

Вугілля повертається додому

Велика частина вугілля реекспортується в Україну. У 2018 році загальний експорт кам’яного вугілля з Білорусі становив 853,9 тис. тонн. З них в Україну відправили 588,5 тис. тонн. Ще більш чітко це помітно в експорті антрациту — зі 107,3 тис. тонн 102,2 тис. тонн експортовано саме в Україну.

Левова частка палива надходить з Донбасу. Це підтверджується залізничною документацією, згідно з якою з лютого до травня 2018 року сотні тисяч тонн донецького вугілля були продані через Білорусь в Україну через фірми, що належать Сергію Курченку — «Газ-Альянс» і «Внєшторгсервіс».

Однак, чому українські споживачі через Росію і Білорусь купують вугілля у сепаратистів, з якими воює їх країна? Відповідь проста: тому що воно дешевше за російське (не кажучи вже про вугілля з інших країн). Але українські закони забороняють торгівлю з суб'єктами на окупованих територіях. А в квітні 2019 Росія ввела ембарго на експорт вугілля в Україну.

Українське керівництво, звичайно, про все це добре знає. Настільки добре, що, згідно з офіційною українською статистикою з Білорусі не було імпортовано ні грама вугілля.

Коли журналісти «Радіо Свобода» запитали у представників Укрстату про причини відсутності імпорту вугілля з Білорусі, відповідь так і не було отримано.

І ситуація не змінюється — тільки в першому півріччі 2019 року в Україну з Білорусі були доставлені 1,01 млн т вугілля. Це навіть більше ніж в минулому році. І поїзди — це не єдиний спосіб доставки вугілля з окупованих територій. Як визнають представники місцевих адміністрацій на сході України, вугілля для невеликих замовників знову перевозять через лінію фронту на вантажівках.

Наприклад, ми відстежили відвантаження 1,4 тис. тонн антрациту з державної закупівлі для початкової школи в Одеській області. Вся доставка здійснювалася з окупованих територій.

Авдіївський КХЗ - найбільший в Україні (Фото: facebook Муса Магомедов)
Авдіївський КХЗ - найбільший в Україні / Фото: facebook Муса Магомедов

Польща, одвічний ворог Росії — і бізнес-партнер проросійських сепаратистів

Кароліна і Міхал в 2017 році першими виявили, що вугілля з Донбасу починає незаконно надходити в Польщу. Вони знайшли компанії, що допомагають реалізувати цю схему і в жовтні 2017-го побували в офісі компанії Doncoaltradе в Катовіце. Основним акціонером компанії, згідно з польським торговим реєстром, виявився Олександр Мельничук, колишній заступник міністра енергетики, так званої, «Луганській народної республіки». І це тільки верхівка айсберга.

Пізніше вони (Кароліна і Міхал) почали шукати інші подібні поставки і порівнювати їх з даними польських вантажоперевізників і митними деклараціями. Виявилося, що нелегально ввозити антрацит в Європейський Союз дуже просто, тому що на нього не поширюються ввізні мита. Цей товар майже не видобувають на території ЄС, тому і немає необхідності захищати місцевих виробників від його імпорту. Це означає, що при імпорті антрациту митниця часто не перевіряє супровідну документацію. Мої колеги змогли розкрити цілу мережу компаній аналогічних Doncoaltrade, які безперешкодно працюють у Польщі. І часто ними володіють чиновники сепаратистської адміністрації на Донбасі.

Польський уряд, члени якого змагаються в ЗМІ в антиросійських висловлюваннях, не зробив жодного кроку, щоб зупинити незаконний бізнес проросійських сепаратистів на своїй території.

Журналісти написали десятки статей на цю тему, отримали престижні журналістські нагороди за свої розслідування, а їх тексти були передані світовим ЗМІ. Єдине, що досі не вдалося, так це ініціювати офіційне розслідування цих справ.

Правда, одну реакцію від уряду дочекалися: колишній віце-міністр закордонних справ Ян Дзедзичак зажадав від польських спецслужб, щоб вони провели розслідування щодо… Кароліни і Міхала. Тому що вони нібито загрожують польсько-українським відносинам. Проурядові ЗМІ опублікували звинувачення про те, що обом журналістам заплатив відомий український олігарх Рінат Ахметов.

Чому, коли мова йде про вугілля, польський уряд раптово забуває про свою давню зовнішньополітичну лінію? Тому що 80% польської електроенергії виробляється на вугільних електростанціях. Це паливо Польщі не вигідно видобувати на власних неефективних шахтах, що руйнуються. І тому вугілля імпортується. У 2018 році в Польщі був відзначений різкий спад внутрішнього видобутку вугілля і рекордне зростання імпорту. 70% з 20 млн тонн ввезеного вугілля надійшло з Росії. Або, нібито з Росії. Адже частина цього вугілля була відправлена сепаратистами Донбасу.

Польща стала третім за величиною покупцем вугілля з Донбасу в ЄС. Сюди щорічно ввозиться 250 тис. тонн на суму близько $37,5 млн. Це трохи більше 1% від загального російського експорту вугілля в Польщу. Проте, Варшава повинна була менш толерантно відреагувати на дії організованої злочинності. І не тільки з фокусом на вугілля сепаратистів. Сам собою імпорт мільйонів тонн вугілля з Росії — це свідома побудова енергетичної залежності від неї. А адже саме польський уряд голосніше всіх критикує Німеччину за підтримку газопроводу «Північний потік 2» (Nord Stream II), використовуючи аргумент створення енергетичної залежності від Росії.

Хоча немає ніяких ознак того, що у Польщі є план Б — швидше навпаки. Зовсім недавно вона підключила до своєї енергосистеми три нових потужних енергоблоки, що працюють на вугіллі (Козєніце 1075 МВт, два в Ополе по 900 МВт), будівництво ще одного незабаром закінчиться (Явожно 910 МВт), один тільки почали будувати (Остролека 1000 МВт). Причина, через яку поляки не вкладають гроші в інші види енергії, ймовірно, політична. Нинішній уряд робить ставку на популізм і більшу частину своїх доходів проїдає, витрачаючись на щедрі соціальні програми, щоб задовольнити інтереси виборців. На реформу енергетики грошей немає, а залежність від російського вугілля просто нікого не цікавить.

Місто Лисичанськ в Луганській області на сході України в 2014 році. (Фото: TASR / AP)
Місто Лисичанськ в Луганській області на сході України в 2014 році. / Фото: TASR / AP

Чеська вугільна крива

Вивчення статистичних даних Польщі про торгівлю донбаським вугіллям призвело до кількох висновків щодо інших країн. Наприклад, що багато торговців цією продукцією існують дуже давно і мають великий досвід імпорту вугілля з нелегальних шахт під назвою «копанка». Такий видобуток вугілля процвітав задовго до окупації Донбасу. Локльні контакти таких компаній, їх досвід і ноу-хау стали ще більш корисними після початку української блокади окупованих територій в 2017 році. Сьогодні їх використовують олігархи, пов’язані з проросійськими сепаратистами.

Ще один висновок: ці компанії іноді пов’язані одними і тими ж власниками, але в основному працюють як мережі незалежних місцевих перекупників. Мало хто з них здатний забезпечити довгострокові, стабільні і регулярні поставки вугілля у великих обсягах. Тому послуги, які вони надають кінцевим споживачам, з самого початку справляють сумнівне враження.

Це підтверджують незалежно один від одного всі представники європейських підприємств — споживачів вугілля, які уникають нелегального палива. Якість і хімічний склад подібних партій, за їхніми словами, так само нестабільні, як і регулярність доставки. Всі респонденти, до яких ми зверталися, відзначають, що щорічно отримують десятки подібних пропозицій. Одним з невеликих посередників у Чехії є компанія «ТД Антрацит» (TD Anthracite). Насправді вона зареєстрована в польському торговому реєстрі. Там вказана філія в Чеській Республіці, на сайті компанії також є чеські адреса і номер телефону. Але за даними фінансової поліції Чехії, така компанія ніколи не була зареєстрована в країні і працює незаконно.

Коли ми приїхали за вказаною адресою, то нічого не виявили. Але співробітник служби охорони, у якого ми запитали — чи не працювала тут колись фірма, яка торгує вугіллям, одразу насторожився. «На вашому місці, я б не ліз у цю справу», — порадив він.

Ми не дослухалися до цієї рекомендації.

Як з’ясувалося, згідно з польським торговим реєстром, одним з акціонерів цієї компанії є Ігор Лизов, політичний функціонер із сепаратистського Донецька, голова так званої адміністрації Амвросіївського району «ДНР», на території якого розташований прикордонний перехід Успенка. Саме через нього транспортується більша частина нелегального вугілля в Росію. Другими акціонерами є брати Сергій і Антон Макаренки. Останній з них, за даними поліції Чеської Республіки, фігурував у справі про фінансові злочини. Ще одним акціонером до травня 2018 року був Карл Теслер. Людина з таким же ім'ям очолює італійську фірму Carbone, яка теж імпортує великі партії вугілля з окупованого Донбасу.

Ще одна компанія, чиї поставки в Чеську Республіку також забезпечувалися сумнівними російськими компаніями з Ростовської області, називається Fulbert Limited. Про неї ми дізналися з документації РЖД. Це офшорна компанія, зареєстрована в Белізі, яка є одним з чеських покупців донбаського вугілля.

Нам не вдалося знайти контактні дані цієї фірми. Все говорить про те, що це фіктивний посередник, створений, щоб ніхто не міг вийти на реального кінцевого споживача вугілля, яке, судячи із залізничних накладних Чехії, надходило з Білорусі на металургійний завод ArcelorMittal в Остраві. За нашими даними, вугілля поставлялося не тільки на чеський завод, а й на його словацьку філію. Загальний обсяг імпортованого ними в 2018 році антрациту перевищив 100 тис. тонн. В цьому році поставки припинилися. Незважаючи на репутацію авторитетного промислового гравця, залізничні звіти компанії ArcelorMital є прямим прикладом схеми поставок з Донбасу, про які ми розповіли раніше.

Поставки для чеського підприємства йшли протягом всього року. Перша партія прийшла в середині січня 2018-го, а остання — в листопаді. Коли ми проконсультувалися з фахівцем з чеської вугільної промисловості, він зазначив випадковий характер поставок, що нехарактерно для такої великої компанії. Як правило, такі споживачі зацікавлені в регулярних поставках вугілля з конкретної шахти за стабільною ціною і з певним хімічним складом. Однак, за його словами, наявність таких нестандартних поставок зі Сходу для чеської індустрії є секретом Полішинеля. Проте досі ніхто так і не наважився з’ясувати їх походження.

Аналізуючи поставки для ArcelorMital, ми уважно вивчили її ростовських партнерів. Один з них згадується в документах про постачання для згаданої підставної компанії з Белізу та інших клієнтів у Словаччині, Польщі, Туреччині та інших країнах. Це Торговий дім «Вугільні технології», який продавав донбаське вугілля ще до української блокади 2017 року. За червень 2018 ми знаходимо ще одну згадку про компанію «Вугільні технології»: 5,4 тис. тонн вугілля іншому заводу концерну ArcelorMital в румунському місті Галац.

Але ТД «Вугільні технології» примітний не тільки продажами вугілля від сепаратистів преміальним клієнтам у Чехії і в інших країнах. Він також має цікавих представників. Його директора звуть Ілля Олександрович Колосов, і проживає він в Криму, окупованому Росією. Однією із засновниць фірми є Світлана Олександрівна Рижкова. Жінка з таким же ім'ям, за українськими даними, порушувала український кордон з Російською Федерацією на Донбасі. Це означає, що вона не раз незаконно приїжджала на окуповані території через один з російських прикордонних пунктів. Крім того, людину з таким ім'ям підозрюють у допомозі сепаратистам.

Що про це кажуть представники компанії ArcelorMital в Чехії і Словаччині?

Під час проведення розслідування ці підприємства викупив консорціум Liberty липні 2019 року корпорація Liberty House промислового магната, індуса Санджіва Гупти викупила 6 підприємств ArcelorMital — НВ Бізнес). На запитання журналістів письмово відповіла прес-секретар заводу Барбара Дворжакова. У підписі до її електронних листів значилися ті ж контакти, які вказані в документах з даними про десятки поїздів, що перевозили вугілля сумнівного походження.

У відповіді прес-секретаря зазначено, що їхня компанія купує антрацит з перевірених джерел, які не приховують його походження. Все інше — комерційна таємниця. Інші деталі вона відмовилася надати.

Виписка з реєстру про компанію Fulbert Limited з Белізу, яка купує вугілля Донбасу (Фото: https://dennikn.sk)
Виписка з реєстру про компанію Fulbert Limited з Белізу, яка купує вугілля Донбасу / Фото: https://dennikn.sk

Словаччина — невеликий замовник

У Словаччині є кілька великих підприємств, які закуповують вугілля на Сході. Це, наприклад, металургійна компанія US Steel (Кошице) і теплова електростанція «Вояни». Однак поставки з окупованого Донбасу на їхню адресу не підтвердилися.

Ситуація з US Steel закономірна, оскільки завод належить американським власникам. Якби вони порушили ембарго власного уряду, то зазнали б величезних фінансових та репутаційних втрат.

Ми знайшли тільки дрібні компанії, які купували від сотень до декількох тисяч тонн вугілля з Донбасу. Велика його частина потрапляє в Словаччину через Росію і Білорусь. Після перетину кордону зі Словаччиною та зміни ширини колії поїзда на вузьку колію, відслідковувані партії відправлялися безпосередньо до словацьких замовників.

Наше джерело зі словацьких залізниць зауважило, що в таких партіях вугілля часто є невідповідності в їх супровідній документації або дивна «поведінка» таких складів поїздів. Джерело говорить, що залізничний прикордонний перехід в Чиєрна-над-Тісоу є «державою в державі». Це місце, в якому словацькі закони часто не діють, перевірки поодинокі й неефективні, і при належних контактах майже все можна приховати або провезти. Воно додає, що вугілля є одним з багатьох подібних товарів.

Одним з виявлених словацьких споживачів вугілля є компанія Cemmac, яка виробляє цемент. Але в російських залізничних документах вона не згадується. Замість неї там фігурує інша словацька транспортна компанія, яка доставляє конкретні партії палива на територію Словаччини на завод компанії Cemmac. Те, що вона вказана в документації як споживач, відповідно до нашого джерела на митниці, є помилкою або, що більш імовірно — наміром приховати реальних замовників. Згідно з документацією про походження вугілля, його добули в Казахстані. Однак замовнику його відправила вже знайома нам ростовська компанія, яка торгує краденим вугіллям з Донбасу. Все говорить про те, що ми просто маємо справу з новим варіантом легалізації походження вугілля.

Як нам вдалося з’ясувати в Словаччині, ці поїзди дійсно прибули на виробництво компанії Cemmac (Горні-Срни, недалеко від Тренчина). Однак представник компанії, до якого ми звернулися за коментарем, стверджував, що вугілля вони закуповують з сибірської шахти в Кемерово. З трьох поставок, про які нам вдалося дізнатися, вони визнають тільки одну, здійснену в січні 2019 року. При цьому їх власна транспортна служба має дані про всі три поставки.

Іншим словацьким замовником є компанія VUM (Ж'яр над Гроном), яка виробляє різні промислові вироби з антрациту. Вони визнають, що в 2018 році «експериментували» з постачальниками і один раз отримали партію антрациту, що відповідає нашому опису, яка не забезпечувалася довгостроковим контрактом. Вони стверджують, що отримали її від російського постачальника разом із сертифікатом походження (Російська Федерація).

Останнім отримувачем є словацька філія чеського підрозділу ArcelorMittal (сьогодні Liberty). У його документах, як і у компанії VUM, ми знаходимо відому київську компанію ТД «Вугільні технології».

Виписка з торгового реєстру про фірму Carbone Italia SRL, яка купує вугілля на окупованому Донбасі (Фото: https://dennikn.sk)
Виписка з торгового реєстру про фірму Carbone Italia SRL, яка купує вугілля на окупованому Донбасі / Фото: https://dennikn.sk

висновки

Схоже, що до другої половини 2019 року, кращі часи бізнесу на кривавому вугіллі з Донбасу в країнах Східної Європи залишилися позаду. Про це свідчать дедалі менші обсяги поставок поїздами, обумовлені деградацією шахт Донбасу. Їх самопроголошені власники не зацікавлені фінансувати їх розвиток. Вони хочуть лише максимально довго підтримувати експлуатацію. Але це не означає, що проблема вже вирішена сама собою.

Також не варто очікувати, що припинення продажу незаконного вугілля в Центральну Європу змінить ситуацію на сході України. Вугілля продовжують звідти вивозити, хоча наш регіон стає все менш важливим покупцем. Величезні регулярні партії йдуть в Туреччину, Румунію, а також в Нідерланди та Німеччину. Деякі з цих країн є кінцевими споживачами, інші — просто додатковими посередниками в ланцюжку поставок.

Вугілля вивозять не тільки потягами, а й суднами. В цьому випадку змінити країну походження ще простіше. Популярним способом є перевантаження вугілля в портах іншого сепаратистського регіону — в Абхазії зі зміною країни походження. Або перевантаження з одного судна на інше у відкритому морі. Окуповані території на Донбасі можуть підтримуватися не за рахунок незаконної торгівлі, а базуються на військовій, матеріальній та фінансовій підтримці Російської Федерації. Як було показано в першій частині нашого розслідування, цей бізнес працює не на благо обох сепаратистських регіонів на Донбасі, а для прибутку пропутінських олігархів із Росії.

Припинення незаконної торгівлі кривавим вугіллям має набагато більше значення для інтересів самого Європейського Союзу і нашого регіону. Наші промислові концерни не функціонують в умовах правового вакууму. Міжнародне право, енергетична безпека, закони проти організованої злочинності і незаконної практики міжнародної торгівлі, і, що не менш важливо, елементарна етика повинні застосовуватися і до них. Але в реальності все інакше. Реакція правоохоронних органів на державному і європейському рівні практично відсутня. Найяскравіший приклад — поблажливість польського відомства юстиції.

Лише після того, як ЗМІ підняли цю тему, опозиційний депутат Європарламенту Ярослав Валенса (син колишнього президента Леха Валенси) відреагував на проблему в Польщі і спробував передати це питання до Європейської комісії. Але тодішній віце-президент Комісії Федеріка Могеріні лаконічно відповіла, що держави — члени ЄС самостійно несуть відповідальність за дотримання санкцій. Хоча її цинізм, на жаль, спирається на реальний стан справ, навіть тоді не було вжито жодних заходів для зміни європейського законодавства і посилення контролю над імпортом санкційних товарів на ринки країн ЄС.

Аргумент про те, що вугілля, вкрадений на донбаських шахтах, при імпорті в Європу декларують як російський і, таким чином, формально все в порядку, не витримує критики

Більше того, навіть якщо буде доведено, що документи, видані російським шахтам і заводам, фальсифіковані, то санкції ЄС не накладаються на імпорт продукції з донбаських квазіреспублік (на відміну від Криму). Це теж правда, але, з іншого боку, європейські санкції діють відносно суб'єктів, які фінансують діяльність цих «республік».

Як ми показали, під це визначення потрапляє олігарх Курченко, який зараз контролює нелегальний вугільний бізнес на Донбасі і який вже перебуває під санкціями США. І неважливо, скільки прибутку насправді потрапить у кишені Курченка і російських олігархів. Їх діяльність на окупованих територіях, і загальний характер експорту вугілля до країн ЄС дають достатньо підстав для усунення цієї схеми діями європейських інститутів і Європейської Комісії, а не тільки на рівні окремих національних держав.

Описана схема імпорту вугілля порушує закони кожної з країн, які отримують продукцію таким чином. Адже підробка супровідних документів є шахрайством. Це також порушує ряд законів нашого міжнародного партнера, України. Вугілля залишає її законну територію без митного контролю, порушується заборона на торгівлю на окупованих територіях і не сплачуються відповідні податки в бюджет України.

Остання причина: «націоналізація» українських шахт сепаратистами в 2017 році є порушенням міжнародного військового права. Згідно з Женевською конвенцією, масове присвоєння іноземної власності в збройних конфліктах вважається воєнним злочином. Якщо наші країни і європейське законодавство перестануть ігнорувати організовану злочинність і працювати рука об руку з політичним тероризмом донбаських сепаратистських структур, це також стане важливим сигналом для України. Очевидно, що її слабка і корумпована адміністрація не в змозі протистояти своїм корпораціям, які купують вугілля на окупованих територіях. Однак сьогодні для десятків мільйонів українців Європа є прикладом для наслідування, і важливо подавати приклад і в цьому напрямі. У порівнянні з Україною наша правоохоронна система розвинена набагато сильніше і краще фінансується.

І вже є докази того, що ці незаконні схеми можна ефективно обмежувати. Розслідування Кароліни і Міхала ігноруються їх власним польським урядом. Але через кілька місяців після публікації однієї зі статей, уряд США ввів санкції проти її героїв. До чорного списку потрапив згаданий вище Олександр Мельничук та його компанія Doncoaltrade. Вона стала першою польською компанією, що потрапила під санкції через війну в Україні.

Якщо звичайне журналістське розслідування без значних фінансових коштів і ресурсів змогло ініціювати такі серйозні кроки з боку США, то правоохоронні органи країн Східної Європи напевно зможуть зробити набагато більше. Настала наша черга.

Автори: ТОМАШ ФЬОРРО (TOMÁŠ FORRÓ)

МІХАЛ ПОТОЦЬКИЙ (MICHAL POTOCKI)

КАРОЛІНА БАКА-ПОГОРЖЕЛЬСЬКА (KAROLINA BACA-POGORZELSKA)

Редактор: Артем Ільїн

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X