Нав’язаний соціалізм. Що відбувається в атомній енергетиці України

29 липня 2019, 09:21
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Атомна енергетика України з великими труднощами звільняється від російської залежності. Журнал НВ з’ясував, що відбувається в галузі під час реформи енергоринку

Д

остатньо тільки кинути погляд на інфографіку до цієї статті, щоб зрозуміти: Україна — ядерна держава. Її атом надзвичайно мирний. А ще правильніше — нешкідливий. За енергію урану тут встановлений найнижчий тариф у світі — менше 2 центів. Стан справ не надто змінив запущений у липні так званий вільний ринок електроенергії. Вільний він для всіх, крім АЕС. 90% виробленої енергії, а це майже половина всього енергоринку країни, Енергоатом зобов’язаний відпускати за ціною вчетверо нижчою, ніж теплоенергетики, які палять вугілля, мазут або газ. «Ми ж з вами у соціальній країні живемо», — радше скаржиться, ніж хвалиться Володимир Пишний, віцепрезидент НАЕК Енергоатом.

Відео дня

Сьогодні атомна енергетика України переживає найдраматичніший епізод у новітній історії. По-перше, практично всі енергоблоки досягли граничного терміну експлуатації і тепер відбувається їх повна або часткова модернізація своїми силами. «Ми без штанів залишимося, якщо купуватимемо все», — іскрить Пишний.

По-друге, і це вже зі знаком плюс, вперше монополії російського ядерного палива на 15 блоках чотирьох атомних станцій завдано хоч якийсь удар. Атомники переходять на ядерне паливо американської компанії Westinghouse, видавлюючи з насиджених місць Росатом (РФ), а також, де це можливо, будь-яку продукцію made in Russia. «Імпортозаміщення розвивається, — каже Георгій Балакан, радник президента НАЕК Енергоатом. — До 2014-го вона мала одне значення, тепер посилюється за рахунок нових процесів».

У переробці відходів ядерного палива (ВЯП) українські АЕС все ще міцно зав’язані на РФ, куди і відправляють ВЯП із трьох із чотирьох своїх станцій. «Треба бути ідіотом, щоб віддавати відпрацьоване паливо на сторону — це наш запас сировини на майбутнє», — обурюється Олександр Депенчук, в. о. заступника головного інженера з ядерної та радіаційної безпеки Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС). Щоб не бути ідіотом, ЗАЕС ось уже 18 років консервує ВЯП, упаковуючи його в бетонні капсули.

З майбутніх надзавдань на виживання — зведення енергомоста Україна — ЄС для експорту електроенергії на Захід. Потрібно випередити Росію, яка рветься туди ж, але через Білорусь.

Завмерло велике будівництво двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС. Тут необхідний великий інвестор або надійний кредитор. Поки немає ні першого, ні другого. Потрібно в терміновому порядку добудувати центральне сховище відходів ядерного палива (ЦСВЯП) для потреб вітчизняних АЕС. Цьому проекту вже 15 років, і його кошторис нестримно зростає. Іншими словами, атомникам зараз не до соціалізму. Відступати нікуди — позаду Москва.

Заміна палива

А

Остаповець, гендиректор ЗАЕС, немов вихор влітає у хол корпусу, де з віднедавна підвищують свою кваліфікацію атомники з усієї України. Унікальний центр з робочими тренажерами, цілковита імітація функціоналу ядерного блоку. Аналога йому немає в усьому колишньому СРСР.

Побачивши начальство, охоронець схоплюється із місця, прикладає витягнуту долоню до козирка. «Товариш генеральний директор, на об'єкті без пригод», — рапортує він. Та й звідки їм узятися? У центрі ні душі. Що дуже до речі: в повній тиші Остаповець проводить екскурсію для НВ, демонструючи робочі тренажери, макети паливних касет і сам реактор.

У сусідньому приміщенні три повномасштабні тренажери — імітатори блочних щитів управління енергоблоків. Тут в режимі, наближеному до реальності, навчаються ті, хто керує ядерним реактором. Перший такий клас з’явився тут ще в 1995-му. Інші два — точне зображення пульта управління першого і третього блоків — у 2000-х. «Дуже дороге задоволення, — каже Михайло Меренков, керівник повномасштабного тренажера енергоблоку № 3 (ЗАЕС). — Але станція пішла на такі витрати».

Раніше українські фахівці стажувалися на Нововоронезькій АЕС (РФ), розповідає він. Українська і російська атомна енергетика міцно пов’язані радянськими і пострадянськими технологіями, монопольним становищем на ринку та особистими зв’язками. Всі 15 реакторів України, а це 13 типу ВВЕР-1000 і два ВВЕР-440, які розміщені на Рівненській АЕС, вироблені у радянській Росії та сконструйовані винятково під паливо виробництва російської компанії ТВЕЛ. Нема другої подібної галузі, де Україна відчувала б таку тотальну залежність від одного постачальника, цілком стабільного з економічного погляду у, але не цілком надійного з політичного.

Подолати вади цієї монополії Україна намагалася протягом 20 років. І тільки остання п’ятирічка дала більш-менш помітний результат. Два блоки на Південно-Українській станції (Миколаївська обл.), один із них повністю, інший частково, перейшли на американське паливо.

У нас є стримувальний фактор: ми держпідприємство, — Володимир Пишний, віцепрезидент НАЕК Енергоатом


На ЗАЕС, цьому європейському гіганті, в чотири з шести блоків радянського виробництва тепер частково або повністю завантажена продукція Westinghouse. Ще недавно з технічних, а ще більше з політичних причин така комбінація вважалася неможливою. Вона і тепер дається важко.

Наприклад, у 2013 році Україна витратила $600,6 мільйонів на придбання ядерного палива (ЯП), закупивши його лише у Росатома. Уже в 2014-му видатки на ЯП розподілилися так: $588,8 млн вирушили до Росії, $39,4 млн — у Швецію (Westinghouse Electric Sweden). Торік пропорції змінилися: $374,6 млн — РФ, $148,5 млн — Швеція. А от і свіжі дані Держкомстату за 2019-й: за перші п’ять місяців Енергоатом придбав у росіян партію ЯП на $17,5 млн, а у шведських американців — на $51,2 млн.

Безумовно, російський постачальник ЯП — все ще найбільший гравець на українському ринку, але тренд змінився. Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик, виступаючи в парламенті цієї зими, пообіцяв, що до 2021 року частка придбаного у Westinghouse палива буде вищою, ніж у російської ТВЕЛ.

Оскільки реактори російського зразка ВВЕР-1000 і ВВЕР-440 ще з радянських часів розставлені у найрізноманітніших країнах Центральної та Східної Європи, то український досвід не залишається непоміченим і там, як і загроза російській монополії. У недавньому минулому експерт з енергетики Стратегічної групи радників з підтримки реформ у Кабміні словак Карел Хірман розповідав НВ, що Чехія вже намагалася кілька років тому замінити у себе на АЕС у місті Темелін російське паливо на американське. Але тоді воно спрацювало погано. Сьогодні на Росатомі цю прикрість використовують як наочний посібник із демонізації Westinghouse.

І хоча в американській корпорації працюють далеко не ангели, проколи трапляються у всіх і завжди. Медіадиректорка асоціації Український ядерний форум Ольга Кошарна знає тому безліч підтверджень. «Якість не дуже хороша, — каже вона про низку поставок ядерного палива з Росії. — Відмов було багато. Все це ховалося. Я працювала в Держатомрегулюванні, тому знаю».

За словами Кошарної, в період із 2000 до 2011 року російське паливо часто відбраковується через негерметичність, а також через зміни своєї геометрії тощо. «У Westinghouse жодного подібного випадку не було», — підсумовує вона.

Продовжуючи тему Хірман додає: після того, як Україна зуміла адаптувати американське паливо до радянських блоків, чехи знову загорілися бажанням повернутися до проекту із диверсифікації постачання. І якщо він буде успішним, то їхній приклад може стати заразливим.

«У Словаччині ми маємо тільки [блоки] ВВЕР-440, і для них потрібно підготувати трохи інше паливо, — робить висновок Хірман. — Були пропозиції від Енергоатому замовити у Westinghouse разом (для Рівненської та словацької АЕС), але поки не вийшло».

Не вийшло сьогодні — можливо, вийде завтра. Кошарна нагадує, що у 2014 році до тексту Європейської стратегії енергетичної безпеки внесли вимогу для реакторів неєвропейського дизайну про необхідність другого постачальника.

«Конкуренція між двома постачальниками — це завжди добре для ціни, для технологічної конкуренції, — пояснює вона. — Чехи вже знову купили шість збірок Westinghouse для дослідно-промислової експлуатації».

УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГІЄЮ: Олександр Остаповець (на фото — праворуч), гендиректор Запорізької АЕС, найбільшої в Європі, спостерігає за управлінням енергетичним блоком №1 на своїй станції (Фото: НВ)
УПРАВЛІННЯ ЕНЕРГІЄЮ: Олександр Остаповець (на фото — праворуч), гендиректор Запорізької АЕС, найбільшої в Європі, спостерігає за управлінням енергетичним блоком №1 на своїй станції / Фото: НВ

Перебудова

С

тіна бічної частини енергоблоку № 3 на ЗАЕС ґрунтовно розібрана. Біля неї копошаться робочі, гуркоче техніка. Ось уже кілька місяців відбувається установка конденсатора велетенського розміру і такої ж велетенської вартості — 400 млн грн. Два подібні гіганти встановлені на сусідніх блоках і один — на Південно-Українській АЕС.

Таким чином харківський Турбоатом змінює старе обладнання Ленінградського металевого заводу на свої розробки. Поставлене завдання — підвищити рівень продуктивності станцій, щоб видобувати не 1000 МВт на годину, а на 50−60 МВт більше. Це дасть істотний приріст у перерахунку на рік, помножений на всі реактори країни, де встановлена і ще буде встановлена подібна техніка.

Метрів за 300 від «розпоротого» блоку працює наймолодший енергоблок України. Його запустили у 1995-му, 24 роки тому. Поки він не потребує переоснащення, але близький до того. Граничний термін експлуатації подібних блоків — 30 років. Всі українські АЕС вже переступили цю межу. Та й не тільки вони. У Старому Світі, та й в Новому теж бум будівництва атомних блоків припав на 1970-ті — 1980-ті. Тож тепер, 40 років по тому, всі вони потребують переоснащення.

Можна збудувати нові блоки. Але таку розкіш ледь можуть собі дозволити навіть ситі економіки. Вартість будівництва атомного блоку рівня тих, що працюють в Україні, — близько $7 млрд. А оскільки вимоги до безпеки постійно зростають, фінальний кошторис може вийти далеко за межі $7 млрд.

Є три очевидні вирішення цієї проблеми. Рішення перше і найпростіше: нічого не робити і готувати галузь до приспання. Але у світі немає потужностей, до того ж екологічно безпечних, здатних невдовзі компенсувати ці гігантські втрати електроенергії. А з урахуванням планетарного курсу на скорочення викидів вуглекислого газу в атмосферу, чим грішить практично вся теплогенерація — від вугілля до газу, рішення закривати АЕС видається утопічним.

Рішення № 2: будувати нові АЕС. Частково воно реалізується. У всьому світі зараз зводиться близько 60 блоків. Майже всі в Південно-Східній Азії, на Середньому Сході й зовсім небагато в Європі.

449 атомних блоків світу, що працюють на урані, — найпотужніший потенціал для маневру. І це рішення третє, воно ж єдино можливе: шлях на модернізацію й оновлення. Для порівняння: вартість будівництва нових енергоблоків коливається у межах $5 тис. — $7 тис. за кВт. Роботи з продовження терміну чинної АЕС вимагають вкладень від $80 до $90 за той же кВт. Різниця незрівнянна, а результат не відрізняється.

Який би шлях не обрала планета, атомники вже все за нас вирішили. Незабаром світові обсяги виробництв атомної енергетики різко зростуть. Сьогодні всі АЕС світу мають сумарну потужність 392 ГВт. А ось до 2035 року, за оцінкою Всесвітньої ядерної асоціації, вона зросте в півтора рази — до 552 ГВт. Це зростання переважно забезпечать Китай та Індія, а заробити на ньому намагатимуться США і Росія. Втім, отримати свою частку захочуть всі.

ІКОНОСТАС XXI СТОЛІТТЯ: Копія центру управління енергоблоку №3 ЗАЕС, де Михайло Меренков, керівник повномасштабного тренажера, і його колеги підвищують кваліфікацію кадрів галузі (Фото: НВ)
ІКОНОСТАС XXI СТОЛІТТЯ: Копія центру управління енергоблоку №3 ЗАЕС, де Михайло Меренков, керівник повномасштабного тренажера, і його колеги підвищують кваліфікацію кадрів галузі / Фото: НВ

Прекрасне далеко?

О

лег Габдуллін, начальник сухого сховища відходів ядерного палива ЗАЕС, сів за комп’ютер, щоб показати журналісту НВ, яка кількість компаній і науково-дослідних лабораторій, геніїв і шарлатанів працюють над тим, щоб знайти нову сировину для підживлення атомної енергетики. А саму галузь — навчити задовольнятися малим, наприклад, ураном низького збагачення.

Де його взяти? Зараз Габдуллін покаже одне таке місце. Натягуємо каски і йдемо до святая святих ЗАЕС — перше і поки єдине в Україні сховище ядерних відходів. Легким натисканням на кнопку важко відкриваються величезні залізні ворота. За ними на просторому майданчику виростають ряди бетонних контейнерів, усередині яких у спеціальних капсулах зберігається ВЯП.

Уран, який зберігається у паливній збірці, під час експлуатації в ядерному реакторі згорає лиш на 3−4%. Решта 96−97% нинішні технології не в змозі використовувати. Ось цей незгорілий заряд залишається незатребуваним. Крім того, під час згоряння палива утворюються радіоактивні хімічні елементи, придатні для подальшої експлуатації в найрізноманітніших сферах.

В’ячеслав Болгар'єв, керівник центру підготовки ремонтного персоналу ЗАЕС, каже, що це, за суттю, концентрована корисна копалина. «Америцій (витягується із ВЯП) — це взагалі в сотні разів дорожче урану 235, — продовжує він. — Батарейка з америцію працюватиме на ліхтарику 100 років. Приміряйте це до електронної промисловості, виробництва процесорів, IT-технологій».

За суттю, єдиний український ЦСВЯП — це як його називають в офіційних документах, «відкладене рішення», має бути прийнято не пізніше 2051 року. Всі інші українські АЕС відправляють ВЯП на переробку до РФ. Там і витягується все корисне, що є у відпрацьованому ядерному паливі. За це Україна щорічно платить Росії $200 млн.

«Це величезна економія, — каже Габдуллін про сховище на ЗАЕС. — Мільярди доларів. А заощадив — значить заробив. Інакше гроші пішли б за кордон».

Контракт на будівництво ЦСВЯП Енергоатом уклав з американською компанією Holtec International. Реальна робота з будівництва проекту почалася лише в листопаді 2017-го в зоні відчуження на Чорнобильській АЕС. Запуск першого комплексу заплановано на наступний рік. Тут, на відміну від ЗАЕС, капсули ВЯП з інших атомних станцій України зможуть зберігатися до 100 років. Можливо, з урахуванням швидкості розвитку технологій так довго чекати не доведеться і фахівці почнуть використовувати цей майже безмежний ресурс на енергоблоках нового типу.

«У нас є стримувальний фактор, — раптом б'є по гальмах Пишний. — Ми держпідприємство. Дуже багато європейських фірм, хороших, успішних, готові хоч зараз із нами створювати СП для організації виробництва. Вони хочуть зайти на ці ринки. Але мають бути гарантії».

В Україні є великі поклади урану, потужні атомні реактори, сховища ВЯП, важке і середнє машинобудування, їх обслуговують фахівці найширших профілів, ринок внутрішній і близькість зовнішнього фінансового ринку. Є все. Немає тільки гарантій.

Наприклад, зараз українські АЕС поставлені у виняткові умови. На вимогу законодавців електроенергія, добута на АЕС, не може коштувати дорожче 54,5 коп за 1 кВт/год. Теплова генерація продає той же кВт вчетверо дорожче. Атомники кажуть, що якби їм дозволили підняти ціну хоча б до 90 коп, то цих коштів вистачило б, наприклад, на будівництво двох нових блоків на Хмельницькій АЕС або на модернізацію галузі, а може, і на те, і на інше. Що пов’язано не тільки з економічною, але і з геополітичної безпекою країни.

«Якщо імпортозаміщення із вузлами, з паливом вдасться, то в Росії зникає останній інструмент тиску», — оптимістично підсумовує Балакан.

ЯДЕРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ: За спиною Олега Габдулліна, начальника сухого сховища відходів ядерного палива ЗАЕС, бетонні капсули, всередині яких законсервований радіоактивний запас для світлого майбутнього (Фото: НВ)
ЯДЕРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ: За спиною Олега Габдулліна, начальника сухого сховища відходів ядерного палива ЗАЕС, бетонні капсули, всередині яких законсервований радіоактивний запас для світлого майбутнього / Фото: НВ

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X