Земельна відповідь
Два десятки українських стартаперів, які базуються на території Unit factory, протягом тижня вивчали, як влаштована логіка процесів і екосистема технологічного бізнесу в США.
Повертаючись із США, після лекцій професорів Стенфорду і місцевих IT-зірок, я чітко усвідомив, що головна наша проблема – не відсутність ресурсів або реформ, а наші ментальні установки – те, що ми думаємо про себе і про світ.
Найчастіше публічна риторика в нашій країні базується на емоційній складовій, а не на аналізі, логіці та прогнозуванні.
Одна з таких тем, які загрузли в безодні емоційного шуму і популізму, - це, наприклад, дискусія про запуск ринку землі.
Тут величезна палітра думок – від «не відкривати ринок якомога довше» до ініціативи уряду – «продавати землю лише по 200 га і тільки фізособам».
Кожна зацікавлена сторона озвучує тільки свою позицію, забуваючи про те, що правильних відповідей може бути значно більше, ніж одна.
З одного боку - ті, хто не хоче запуску ринку землі чи хотів би відтягнути цей момент, пояснюють це тим, що не зможуть викупити паї, взяті в оренду у селян. У конкурентній боротьбі деякі фермери бояться втратити свої земельні банки. Їх мало хвилюють $50 млрд інвестицій, які прогнозують експерти.
Ті, хто виступає за якнайшвидше відкриття ринку землі, і сподівається збільшити свої угіддя, мало цікавляться тим, як будуть виживати менш успішні фермери й агрохолдинги.
Уряд декларує турботу про пайовиків і пропонує по 200 га у власність фізособам, не думаючи про те, хто і як буде допомагати ось цим самим селянам ставати на ноги, хто буде їх кредитувати. Деякі сільгоспрегіони тільки й виживають за рахунок великих агрохолдингів, які будують дороги, школи, лікарні, організовують кооперативи і робочі місця.
За 11 років, протягом яких я очолюю проектно-інжинірингову компанію, я встиг попрацювати з усіма лідерами ринку – і з тими, хто стоїть на позиції «не час продавати» і з тими, у кого протилежні погляди.
Спроби зупинити прогрес завжди завершувалися крахом. Запуск ринку землі – неминучий.
І ключове питання має бути не «коли?», а «яким чином?» та «з яким баченням перспектив аграрного сектору?».
Я не маю сумнівів, що відкриття ринку землі, можливо, у перші роки уповільнить його зростання. Але я точно знаю, що таким чином Україна стане більш цивілізованою як країна, а аграрний бізнес отримає передбачувані горизонти планування. Але це може бути болісний процес для всіх, в тому числі і нашої компанії, яка обслуговує аграрний сектор.
Якщо підходити до земельної реформи як проекту, то треба зрозуміти, до якого результату ми хочемо прийти.
Якою має бути архітектура аграрного сектора після реформи?
Якщо уряд прогнозує, що з'являться дрібні фермерські господарства, які займаються нішевими культурами, то де і на яких ринках вони будуть торгувати? Яке майбутнє у великі агропідприємств після набуття чинності закону про 200 га у власність фізичним особам? Питань маса. Як і відповідей.
На мій погляд, головне питання не в тому – коли відкривати ринок землі, а в тому, які цілі ми, як країна, перед собою ставимо.
Кажу, як інженер – ми повинні спроектувати для себе результат, який ми хочемо досягти.
Тема землі – той випадок, коли потрібно об'єднуватися економістам, бізнесу, політикам, фермерам і власникам великих аграрних холдингів, щоб свідомо проектувати сценарії подальшого розвитку сектора, на який на сьогодні припадає 12% ВВП.
Поїздка в Стенфорд пояснила мені, що тільки в малорозвинених суспільствах земля – головний ресурс.
У 21 столітті головний ресурс – це люди і технології. І поки ми сперечаємося про ринок землі, хтось, можливо, в цей же час працює над технологіями, які дозволять тим країнам, куди ми експортуємо свій урожай, вирощувати його самотужки.
У сучасному світі виграють не ті, хто більші, а ті, хто технологічніші, чия бізнес-модель ефективніша.
Сподіваюся, що через рік ми забудемо слово «мораторій», і будемо все частіше вживати слово «економіка», «технології», «інвестиції» та «інновації».
