Великий почин
Але, це лише мала частина того, що вони можуть приносити, якщо перемогти корупцію. Або продати їх на відкритому конкурсі.
Держмонополії продовжують залишатися розсадником корупції та неефективності. Серед більш ніж трьох сотень справ, які зараз розслідуються детективами Національного антикорупційного бюро, 49 стосуються корупції на державних підприємствах. У полі зору слідчих перебувають 35 держпідприємств, 15 з яких за розміром активів входять в ТОП-100 держкомпаній, заявляють в НАБУ.
За попередніми оцінками НАБУ, сумарні збитки, завдані цим підприємствам у 2016 році за кримінальні корупційні правопорушення, перевищують 20 мільярдів гривень. Це ціна того, що підприємства все ще належать державі.
В Україні близько 3,5 тис держпідприємств, стратегічних тільки 50. На стратегічних необхідно провести реформу корпоративного управління — сформулювати політику власності, призначити незалежну наглядову раду, що буде цю політику власності втілювати. При цьому представники держави, політики і чиновники повинні перестати впливати на операційне керування підприємствами. Всі інші потрібно приватизувати або закрити.
Щоб вирішити, чи є підприємство стратегічним, потрібно відповісти на питання — створює воно якусь унікальну суспільну цінність або благо, яке не може бути вироблено приватним підприємством. Якщо ні, таке підприємство необхідно приватизувати. Тому що досвід показує, що при інших рівних умовах державні підприємства схильні працювати менш ефективно, ніж приватні, а також бути джерелом корупції.
Другий напрямок стосується саме держмонополій — необхідно розділити функцію власника і регулятора. Не повинно, наприклад, міністерство одночасно володіти підприємствами, встановлювати тарифи та інші правила і відповідати за розвиток цього ринку.
Необхідно не просто створити окремих регуляторів (наприклад, досі не створений регулятор транспортного ринку), але і гарантувати їхню незалежність у прийнятті рішень (у експертів періодично виникають сумніви з приводу незалежності НКРЕ).
У довгостроковій перспективі необхідно розвивати конкуренцію, руйнуючи монополію, дати доступ на ринок іншим гравцям. Для цього необхідно розділити деякі бізнеси — наприклад, передачу електроенергії і обслуговування споживачів, залізничне полотно та рухомий склад. Доступ до інфраструктури – залізниці, лінії електропередач, трубо- і газопроводів — надавати за конкурентною процедурою.
Продавати треба акції не тільки тих підприємств, які повністю перебувають у держвласності. Позбавлятися треба від акцій тих компаній, які держава контролює лише наполовину.
Скажімо, чи виграла Укрнафта від того, що вона є наполовину державною? Власник в особі Кабміну то обкладає її непомірними податками, то забирає прибуток у вигляді дивідендів, не дозволяючи інвестувати в розвиток.
Мало того, державне ж Держгеонадра знищує компанія, всупереч рішенню суду позбавивши наполовину державне підприємство ліцензій. Через що Укрнафта тільки в цьому році може втратити 20% свого видобутку. Тобто з вини чиновників компанія позбудеться видобутку, а держава податкових відрахувань.
Вчинив би так адекватний і приємний приватний акціонер компанії зі своєю власністю?
Відповідь очевидна: звісно, ні.
Тому на питання "що продавати?" відповідь дуже проста. Треба продавати якомога більше держпідприємств.
Ті ж підприємства, які будуть визнані стратегічними і залишаться в держвласності, мають бути реформовані. Головне, що для цього необхідно зробити, це відмовитися від квотного принципу призначення голів монополій, коли керівників призначає та чи інша політична сила, яка вимагає, щоб він направив грошові потоки фірми на її керівників або «сірих кардиналів».
Потрібно створити інститут незалежних директорів, яких треба відбирати на відкритих конкурсах з можливістю запрошення туди іноземних топ-менеджерів. Важлива також відповідна система винагороди для топ-менеджерів. Коли керівник має повний пакет, у нього зменшується мотивація красти і взагалі підвищуються вимоги до цієї людини. Тому якщо у голови держкомпанії в управлінні мільярдні обороти, очевидно, і оплата має бути адекватною.
