Корпоративне управління держпідприємствами: в чому особливість?
Оскільки уряди обмежені ресурсами державного бюджету, державним підприємствам з більш ефективним управлінням легше було б залучити фінансування
Згідно з чинним законодавством України, незалежні наглядові ради мають бути створені в державних унітарних підприємствах та господарських товариствах, в статутних капіталах яких 50%+ акцій (часток) належать державі, а також активи яких за останній рік перевищували 2 млрд грн, а чистий дохід - 1,5 млрд грн.
На виконання законодавчих вимог Кабінет міністрів України широко застосовує практику призначення незалежних директорів до наглядових рад великих державних компаній. Які ж є особливості та ризики корпоративного управління державними підприємствами?
Корпоративне управління стосується,
передовсім, процесів і структур управління підприємствами та здійснення
контролю над ними; визначає розподіл прав та обов’язків між акціонерами,
членами наглядової ради та керівниками (менеджерами); формулює правила і
процедури для прийняття рішень з питань діяльності компанії.
Тобто, корпоративне управління створює структуру для визначення, реалізації та моніторингу цілей і завдань компанії та для забезпечення підзвітності перед відповідними зацікавленими особами (стейкхолдерами). Ефективні системи корпоративного управління забезпечують чесність і прозорість бізнес-середовища, відповідальність членів наглядової ради компанії за свої дії та належність виконання всіх господарських правочинів, укладених компанією.
Для приватних компаній питання визначення цілей є відносно зрозумілим: основною метою власників є досягнення найкращих фінансових результатів та отримання прибутку. Відповідно, корпоративне управління в приватному секторі в основному зосереджене на пошуку спільного в мотивації менеджерів і мотивації власників та акціонерів підприємства.
Перед державними підприємствами теж постає проблема пошуку спільного в мотивації менеджерів і власників. Втім, їм доводиться вирішувати і додаткові проблеми в сфері управління, джерелом яких є низка чинників: корупція, конкурентні привілеї, політизовані наглядові ради та менеджмент, низький рівень прозорості та підзвітності, багатоманітні цілі і задачі, що нерідко конкурують одна з одною, множинні власники, недостатній захист міноритарних акціонерів.
Корупція. Корупція залишається серйозною проблемою на державних підприємствах. Вона може впливати на фінансовий потенціал та оцінку компаній, знижувати інвестиційну привабливість, приводити до нераціонального розподілу державних ресурсів. В компаніях, які краще управляються, з механізмами забезпечення добросовісності та підзвітності, менша ймовірність корупції і вища прозорість.
Нерівні умови конкуренції. Державні підприємства не завжди працюють в рівних умовах з приватним сектором. Вони нерідко отримують режим преференцій завдяки доступу до субсидій, дешевих банківських кредитів, держзакупівель та, в окремих випадках, спеціальних привілеїв. Режим преференцій може давати державним підприємствам переваги, завдяки яким вони витісняють приватний сектор з ринку та можуть вступати в антиконкурентні дії з іншими учасниками ринку.
Політизовані наглядові ради та менеджмент. На державних підприємствах нерідко відсутні наглядові ради, члени яких мають досвід та кваліфікацію для виконання класичних функцій корпоративного управління: формулювання стратегії, здійснення нагляду за менеджментом та забезпечення надійної системи внутрішнього контролю.
Натомість, в наглядових радах державних підприємств часто представлені представники різних політичних стейкхолдерів. На жаль, у них може бути свій порядок денний, що суперечить інтересам компанії. А це може призводити до втручання в процес прийняття звичайних господарських рішень.
Іншим ризиком є формальні наглядові ради державних підприємств, які просто "підмахують" рішення, прийняті урядом, і не здійснюють жодного нагляду за керівниками (які на практиці підпорядковуються безпосередньо уряду). Членами наглядової ради нерідко є працівники державних органів без досвіду управління суб’єктами господарювання, що призначаються з політичних міркувань, а не на підставі своєї кваліфікації з технічних та фінансових питань.
Структура комітетів на рівні наглядової ради перебуває у процесі становлення і кваліфікація наглядових рад в таких важливих сферах, як аудит та управління ризиками, залишається слабкою в багатьох державних підприємствах.
Низький рівень прозорості та підзвітності. Багато державних підприємств нерідко мають неефективні системи внутрішнього контролю, незадовільну практику бухгалтерського обліку й аудиту, а також слабкі процедури забезпечення комплаєнсу.
До того ж, для них характерний низький рівень розкриття фінансової та нефінансової інформації і нечисленні, якщо взагалі є, вимоги публічного розкриття фінансової звітності.
Багато з цих проблем пов’язані з відсутністю чіткої системи відстеження результатів діяльності для забезпечення підзвітності та відповідальності за результати, особливо наглядової ради та керівника підприємства. А це, у свою чергу, може підривати систему відстеження результатів діяльності підприємства, обмежувати фінансову відповідальність на всіх рівнях і приховувати борги, які можуть завдати шкоду фінансовій системі та збільшувати ймовірність корупції.
Множинні власники. Власники або контролери приватних компаній відіграють ключову роль в корпоративному управлінні. Вони прагнуть призначити до наглядової ради найкращих людей, яких вони тільки можуть знайти, чітко визначити цілі, відстежувати результати діяльності та надавати капітал для фінансування розширення діяльності компанії.
Разом з тим, контролер або власник державного підприємства дуже часто чітко не визначений. Натомість держава нерідко реалізує свої обов’язки власника через множинних суб’єктів – таких як фонд державного майна, галузеві міністерства, міністерство фінансів і ряд інших державних органів. Як наслідок, функції з реалізації державою права власності можуть вступати у конфлікт з її функціями з визначення державної політики та здійснення державного регулювання. Це ставить компанію у невигідне становище, оскільки вона може використовуватися для досягнення короткострокових політичних цілей на шкоду її ефективності.
Більше того, держава як власник часто встановлює цілі, що суперечать одна одній, не відстежує ретельно результати діяльності компанії і нерідко не може надати достатній капітал. Держава нерідко перебирає на себе і ті функції, які повинні реалізовуватися наглядовою радою. Мова йде про призначення на посаду та припинення повноважень генерального директора та затвердження бюджетів й інвестиційних планів. Це дає простір для політичного втручання та непослідовності в управлінні і підходах та може створювати можливості для корупції.
Множинні цілі. У той час як багато компаній приватного сектору ставлять перед собою завдання збільшення "вартості для акціонерів", державні підприємства, як правило, мають багато цілей, які потенційно конкурують між собою.
Крім прибутковості, на державні підприємства часто покладаються більш глобальні завдання і спеціальні обов'язки (такі як надання послуг залізничних перевезень, послуг поштового зв'язку або послуг з теплопостачання за регульованими цінами) і сприяння в досягненні більш різноманітних цілей соціальної та промислової політики.
Окремі з цих завдань визначаються прямо; інші прямо не виражені, але вони не менш важливі на практиці.
Державні фінансові установи, такі як банки, теж можуть мати широко окреслені і загальні завдання, які не визначені чітко і залишають поле для керівництва в "ручному режимі" з боку уряду. Коли для державних підприємств встановлені нечіткі або суперечливі завдання, на практиці це закінчується тим, що їхній менеджмент, прагнучи досягнути всі поставлені цілі, не досягає жодної. Інші ж можуть мати достатню свободу для використання підприємства у власних інтересах.
Крім того, виникають ризики, що уряд може втручатися у діяльність компанії заради політичної вигоди, прикриваючись політичними цілями та завданнями. Якщо цілі чітко не визначені, оцінювати результати роботи менеджерів складно, а ризики для політичного впливу на державні підприємства та їхні ресурси зростають.
Недостатній захист міноритарних акціонерів. Окремі державні підприємства мають міноритарних акціонерів. І так само, як і інші контролюючі акціонери, держава може ігнорувати права міноритарних акціонерів на користь менеджменту або інших державних підприємств.
Оскільки державні підприємства нерідко теж мають численну групу стейкхолдерів, включаючи працівників, споживачів, місцеві громади та державних кредиторів, балансування між їх конкуруючими інтересами є складним завданням.
Описані виклики необхідно вирішувати задля: підвищення конкурентоспроможності державних підприємств; надання критично важливих послуг інфраструктури та інших послуг в більш ефективний спосіб і з меншими витратами; зменшення фіскального ризику державних підприємств з одночасним збільшенням їхніх можливостей отримувати фінансування із зовнішніх джерел шляхом залучення на ринках капіталу; та підвищення прозорості і підзвітності.
Якісна система корпоративного управління надає низку переваг всім компаніям, як приватним, так і державним.
Якісне корпоративне управління дозволяє отримати:
- Фінансування із зовнішніх джерел, що, у свою чергу, може призвести до збільшення інвестицій, вищих темпів росту та створення робочих місць.
- Зниження вартості капіталу та вищої оцінки компанії, що підвищить привабливість для інвесторів і, як наслідок, призведе до створення додаткових робочих місць.
- Підвищення якості стратегічних рішень та результатів операційної діяльності за рахунок кращого розподілу ресурсів та більш ефективного менеджменту, що створює матеріальні блага в широкому розумінні.
- Зниження ризику корпоративних криз і скандалів.
- Кращі відносини із стейкхолдерами, що сприяє покращенню соціальних і трудових відносин, вирішенню таких питань, як охорона навколишнього природного середовища, а також може допомогти в подальшому зменшенні бідності та нерівності доходів.
- Фінансування з альтернативних джерел шляхом його залучення на внутрішніх та міжнародних ринках капіталу, що, у свою чергу, сприяє розвитку ринків.
Оскільки уряди обмежені ресурсами державного бюджету, державним підприємствам з більш ефективним управлінням легше залучити фінансування для інфраструктури та інших критично важливих послуг на ринках капіталу.
Більшість витрат державного бюджету на інфраструктуру проходить через державні підприємства. Зменшивши внутрішню неефективність, державні підприємства можуть досягнути більшого, не збільшуючи таких витрат. Значна частина річного недофінансування інвестиційних потреб інфраструктури може бути отримана за рахунок заощадження завдяки підвищенню внутрішньої ефективності у результаті підвищення якості корпоративного управління.
