Страховий ринок йде "не в ту Європу"

21 грудня 2018, 11:48

Дивлячись на ситуацію з регулюванням страхової галузі в Україні, складається чітке відчуття, що нас "ведуть не в ту Європу"

Тільки ледачий за останні півтора десятка років не заявляв про те, що Україна повинна рухатися європейським шляхом розвитку. Це стосується і регулювання бізнес-середовища, і визначення ролі держави в економіці: поділяти європейські цінності і підходи до створення правил гри в бізнесі.

Відео дня

Страхування як галузь також не стала винятком: підписання угоди про Асоціацію з ЄС має на увазі зобов'язання імплементувати положення Євродирективи 2009/138/EC, зокрема і щодо платоспроможності страхових компаній.

Однак норми Євродирективи є багато в чому рекомендаційними, концептуальними, кажучи про те, що «все повинно бути, як треба». Цей факт, плюс специфічне розуміння органами, які відповідають за регуляторну політику на страховому ринку України, що ж таке «європейські стандарти ведення бізнесу» та небажання осмислити, що саме зараз і в найближчому майбутньому може бути застосовано в українських реаліях, призводить до того, що страховий ринок йде «не в ту Європу». Крім того, необхідно розуміти, що норми Євродирективи не можуть і не мають впроваджуватися «відразу». Наприклад, у Литві пішло 15 років уже після вступу в ЄС (і після перехідного періоду) на поступове, без потрясінь для галузі, громадян та держави впровадження їх у практику страхового бізнесу. Моя позиція – держава повинна займатися захистом прав споживачів, а не втручанням в операційну роботу бізнесу.

Одна з яскравих ініціатив Нацкомфінпослуг, яка не залишила практично нікого байдужим на страховому ринку – підвищення вимог до резервів і активів страховиків. Ухвалене положення встановлює непропорційні вимоги до капіталу і платоспроможності для великих і малих страхових компаній.

Чи наблизить це українську страхову галузь до Європи? Європа від Європи різниться

«Норматив платоспроможності і достатності капіталу» визначається як сума прийнятних активів, яка на будь-яку дату не повинна бути менше нормативного обсягу активів». Ось тут і з'являється новела цього документа – «нормативний обсяг активів», якої немає у жодному законі, оскільки в законі «Про страхування» йдеться тільки про «нормативний запас платоспроможності».

Тобто всім компаніям, незалежно від обсягу прийнятих на себе ризиків, встановлено мінімальний розмір активів однакового розміру (30 млн грн), незалежно від розмірів бізнесу та відповідно – від того, на яку суму у страховика є зобов'язання перед клієнтами.

Нова норма позиціонується Нацкомфінпослуг як сучасна, прогресивна і як частина руху галузі в Європу. Однак регулятор лукавить. Так, згідно з нормами закону «Про страхування» розмір «подушки безпеки» – запас платоспроможності страховиків нон-лайфа повинен становити 18% від збору страхових платежів за попередні 12 місяців. А зовсім не однакову фіксовану величину для всіх. До речі, сам показник і формула його розрахунку також свого часу були взяті з Євродирективи, тобто відповідають європейській практиці. Для порівняння, при запасі платоспроможності в 30 млн грн компанія повинна мати оборот приблизно 200 млн грн. А статистика 2017 року засвідчила, що таких компаній в Україні всього чверть серед тих, що активно працюють на ринку.

Єдиний наслідок затвердження цього положення – відхід з ринку безлічі дрібних і середніх компаній. Якщо не змінити ситуацію, вже за підсумками 2018 року з ринку підуть 40-50 працюючих, не "поличних» страхових компаній, через рік тих, хто піде з ринку страховиків, буде ще сотня. Відбувається просто зачищення ринку під великі компанії. За фактом, на українському ринку залишиться три-чотири десятки великих страховиків, більшість з них – з іноземним капіталом.

Чи наблизить це українську страхову галузь до Європи? Європа від Європи різниться. З точки зору кількості гравців на страховому ринку, Європа чітко ділиться на дві частини. Перша частина – «стара» Європа, до якої належить більшість країн Західної Європи. Там панує повна різноманітність щодо кількості та розміру страхових бізнесів. Якщо ти виконуєш зобов'язання перед страхувальниками – твої розміри не мають значення, працюй на здоров'я. У Німеччині діє приблизно 300 страхових компаній різного розміру, у Великобританії – 500. Якщо перерахувати, скільки осіб населення припадає на одну страхову компанію (показник, що характеризує доступність страхової послуги для населення), наприклад, у Німеччині ця цифра приблизно 150 тис., у Великобританії – 132 тис., у Швеції – 33 тис., у невеликих європейських країнах з високим рівнем життя на кшталт Люксембургу або Фінляндії, цей показник набагато кращий – приблизно 10 тис. осіб. Тобто на кожні 10 тис. населення припадає одна страхова компанія, і ніхто не заявляє, що «нам це багато, давайте скоротимо кількість». Зараз українські показники перебувають приблизно на рівні Німеччини і Великобританії – приблизно 140 тис. населення на одну страхову компанію.

І зовсім інша картина в «постколоніальній» Східній Європі. Там на кожному національному ринку невелика кількість страхових компаній, і в тій чи іншій формі «правлять бал» іноземні страховики. Навіть на найбільшому ринку ЦСЄ – польському, у найбільшій компанії PZU, що позиціонується як національна, насправді в капіталі лише третина належить національним інвесторам. І показники кількості осіб населення на одну страхову компанію тут зовсім інші: 660 тис. у Польщі, 330 тис. у Чехії, 306 тис. в Угорщині.

Дивлячись на ситуацію з регулюванням страхової галузі в Україні, складається чітке відчуття, що нас «ведуть не в ту Європу». Не у стару Європу з багатовіковими традиціями поваги до приватного бізнесу, де будь-яка компанія, що виконує вимоги якісної роботи, може вести справи на ринку, незалежно від її розміру, а в постколоніальну Східну Європу, досить ласий ринок якої просто поділили між собою іноземні страховики, практично не залишивши на ринку національного капіталу.

Всі разом невеликі компанії, які будуть змушені піти з ринку у зв'язку з новими вимогами до активів і капіталу, за 2017 рік згенерували 550 млн грн прибутку, заплатили 100 млн грн податків, а також 250 млн грн витратили на оплату праці співробітників. Боротьба за цю частину ринку і є справжньою причиною нових вимог до капіталу страховиків.

Ще один регуляторний крок, який тягне українське страхування зовсім не в напрямку Європи – активно лобійована полеміка навколо ідеї створення національного мегарегулятора в особі Нацбанку, до якого хочуть віддати повноваження регулювання і страхового ринку. Водночас позбавивши страховиків права оскаржувати рішення Нацбанку.

До того ж у планах НБУ, які він озвучив у своїй «Білій книзі», підняти вимоги щодо капіталу вже до 70-100 млн грн. Однак від підвищення вимог до капіталу у страхових компаній клієнтів більше не стане: адже від цього доходи українських громадян не стануть вищими, вони не куплять більше автомобілів, нового житла або іншого майна, яке зазвичай страхується.

Для розуміння того, куди це веде країну, досить сказати, що мегарегулятори в Центробанку існують у дуже обмеженій кількості країн. Серед яких: Росія, Казахстан, Вірменія, Киргизстан. Це точно ті країни, в компанії яких хоче бути Україна?

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X