Спіймай мене, якщо зможеш

30 жовтня 2016, 08:11
За останні пару років спостерігається тривожна тенденція. Банки масово "падають", напередодні банкрутства виводячи готівку і найбільш ліквідні активи

Зупинити цей процес можна за допомогою ефективної роботи кураторів від НБУ. За короткий період в Україні вже закрилося понад 100 банків. Але тішити себе ілюзіями, що "банкопад" припинився, не варто. Як і не варто робити з цього трагедії. Це не катастрофа. На мій погляд, це природна ситуація переродження банківської системи.

Відео дня

Ідея Національного банку - скоротити банки до 50 - абсолютно вірна. Понад 150 банків для українського ринку, як це було раніше, - занадто. У свій час було дуже модно мати власний банк, як, припустимо, свою газету чи телеканал. Великі бізнес-структури без особливої напруги відкривали банки, придумували їм хитромудрі назви. Але вони були кишеньковими і обслуговували тільки структури бенефіціара, фактично виступаючи в ролі зовнішнього казначейства.

Вони не були орієнтовані на споживчий ринок або корпоративний сегмент. До того ж, керівників таких приватних банків з великою натяжкою можна назвати професійними банкірами. Та що там банкірами! У багатьох не було навіть відповідного досвіду управління банками і профільної освіти. Мені можуть заперечити, що 50 банків для України - мало. А я вважаю, що для такої країни, як наша, і цієї кількості багато. Опоненти кажуть: "а як же досвід зарубіжних країн?

У багатьох європейських містах банки на кожному розі. Не зовсім так. За кордоном працюють великі банківські групи, які, як правило, мають велику кількість відділень. Скажімо, один із лондонських банків розпочав свою діяльність чотири роки тому, до речі, це був перший новий банк за 150 років, який відкрився у Великобританії. Спочатку його капітал становив мінімальні 70 мільйонів фунтів стерлінгів. Зараз ця цифра збільшилася більш ніж у десять разів. Секрет в тому, що банк сконцентрував свій потенціал на якісний сервіс, найкращий персонал і топове обслуговування клієнтів, більше того орієнтувався виключно на рітейл. У наших банків ситуація трохи інша. Беруть не якістю, а кількістю. В результаті - переоцінка своїх можливостей, активи, які існують тільки на папері, причому оцінка активів завищена в декілька разів, і, як наслідок, банкрутство.

Нацбанк цю гру розкусив, і, хоч і з запізненням, але почав планомірно почав підвищувати вимоги до розміру банківського капіталу. Ось тут і відкрилася картина, що банки, що обслуговують конкретні бізнес - структури, - це мильні бульбашки, у яких немає великого капіталу. Він їм просто був не потрібен, тому що вони були заточені під конкретний вид діяльності. Нацбанк прийняв вольове рішення про необхідну докапіталізацію. Тобто, потрібно було внести в банк реальні гроші, збільшити статутний капітал, власні фонди, щоб довести, що банк став більш ліквідним і платоспроможним. В маленьких та середніх банках заметушилися і почали думати, як докапіталізувати свою установу хоча б у звітних документах. І придумали. Перевели всі існуючі кошти через кореспондентські рахунки в іноземні банки, за відпрацьованою схемою отримали їх в офшорах і принесли у валізах у свій власний банк. За документами ці гроші значаться, як додаткове вливання капіталів.

На папері все чудово - рух капіталів у наявності. А от як воно насправді, треба ретельно перевіряти. І ось тут напрошується питання: а хто у нас має моніторити операції банків? Відповім - куратори з Національного банку. Тоді наступне запитання: чому фінансисти головного банку країни формально ставляться до такого роду обов'язків? Відповідей кілька, починаючи від відсутності в інституту кураторства широких повноважень і відповідальності, закінчуючи низькими зарплатами, через що в систему потрапляють люди з середньою або низькою кваліфікацією.

Вони не завжди досвідчені і не особливо замотивовані вести грамотний моніторинг та підтримку підопічних банків. Розпізнати якісь схеми, запобігти помилкам таким кураторам іноді просто не під силу. Особисто я жодного разу не стикався з фактом, що якийсь куратор вчасно розпізнав завуальовані виверти, а тим більше - зумів запобігти ліквідації банку. Позначається і брак досвіду, і реальна спритність керівництва проблемної фінустанови, у якого завжди є відмовка: за документами все чисто. Ось чому кураторів потрібно вибирати з професіоналів вищої проби, давати їм повноваження і, звичайно впроваджувати відповідальність.

Вони повинні краще головного бухгалтера та голови правління знати всі тонкощі роботи банківської системи, прораховувати будь-які, навіть хитро замасковані, хитрощі з боку банку. Як досвідчені детективи, вони повинні вчасно розпізнати, як за легальними, на перший погляд, схемами ховається шахрайство. При бажанні, таких людей можна знайти.

Це повинні бути фахівці з високою зарплатою, які не спокусяться на "шматочок від чужого пирога". У Центробанку є гроші, щоб забезпечити гідну винагороду таким фахівцям. Можуть допомогти з фінансуванням і міжнародні структури. Якщо вони справді зацікавлені у збереженні банківської системи України.

Показати ще новини
Радіо НВ
X