Припиніть грабувати банки
Народні депутати відібрали у банків мільярди гривень і не хочуть повертати. Знаєте, як я вчинив би на їх місці? Так само. Зараз поясню.
Ми українці - чемпіони світу з неповернення боргів. Відповідно до останнього звіту Нацбанку України Про фінансову стабільність, частка проблемних, а точніше неповоротних позик в кредитному портфелі всіх банків перевищила 56%. Це найвищий показник на планеті. Ще недавно гіршими за всіх були позичальники Афганістану. У 2010 році частка проблемних кредитів у цій країні досягала 50% від усього портфеля внутрішнього запозичення юридичних і фізосіб. Але потім афганців переплюнули кіпріоти в 2016-му, частка проблемних кредитів на цьому грошовому острові злетіла до 52%. В цьому ж році відзначилися нігерійці (38% - проблемних кредитів), а також жителі Екваторіальної Гвінеї (28%).
І ось тепер в чемпіонаті з "неповернення позик" з рекордним показником (56,2%) заявилася Україна. Це приблизно 626 млрд грн, близько $24 млрд, якщо рахувати за сьогоднішнім курсом, що неправильно, оскільки борги ці тягнутися ще з тих "благословенних" часів, коли долар коштував 8 грн, а то й 5 грн. Тож мова про значно більші суми.
Велика частка всіх боргів висить перед держбанками – близько 415 млрд грн "поганих" кредитів. Тобто дві третини від усього NPL (Non-performing loan). Традиційно, держбанки в незалежній Україні служили для будь-якої влади доступним ресурсом дармових коштів. Гроші йшли на кредитування бізнес-проектів близьких до трону. Найбільш очевидний приклад брати Клюєви – Сергій і Андрій. Їх борг держбанкам – 28 млрд грн. Заставне майно частково в Криму, частклво було відсутнє від початку. Ефективність використання подібних коштів контролювалася зазвичай тими ж, хто розпоряджався ними у власних інтересах. По суті все це був безстроковий кредит. Повертати його ніхто не збирався.
Основну масу прострочених боргів у держбанках створив великий бізнес, близький до влади або той, що виріс звідти. Наприклад, з усього проблемного кредитного портфеля Ощадбанку – 94% боржників – великий бізнес. А в кредитному портфелі п'яти найбільших бізнес-груп України 93% з усіх позик – проблемні. Йдеться про борг у 125 млрд грн (20%) від усього масиву.
Некомпенсований борг бізнесу перед банками фактично паралізує ринок кредитування в Україні, а значить стискає економіку, гальмує її розвиток. Дорого обходиться причетним і непричетним.
Одна з сотень причин такого стану речей, що українське законодавство надзвичайно діряве, що стосується захисту прав кредиторів. Липові банкрутства, виведення якісних активів з-під заставного майна, відхід від поручительства тощо. Я іншої такої країни не знаю, де так легко провернути кожну з перерахованих вище операцій.
Інтернет кишить пропозиціями щодо юридичного супроводу в частині відмови платити по кредитах. Попит на цю послугу немаленький.
Щоб перекрити цю діру великого сорому потрібні термінові заходи. Отже, 21 червня у всіх соцмережах прокотилося оглушливе "ура", коли парламент мінімально необхідною кількістю голосів підтримав так званий закон Про лібералізацію режиму валютного регулювання. До цього дня країна керувалася нормами закону від 1993 року, а в ньому були зашиті всі радянські ідеологеми, суть яких: "нічого не можна". Тепер же "все можна", майже все. Очікується, що цей крок позитивно позначиться на експортній діяльності українського бізнесу і банківської системи. І ось тепер всі в очікуванні наступного кроку – голосування за законопроект № 6027-д, часто іменований як "про відновлення кредитування". Він увійшов у стіни Верховної Ради ще минулого літа.
Документ покликаний прибрати лазівки в законодавстві, за допомогою яких недобросовісні позичальники, поручителі знаходили способи ухилятися від боргових зобов'язань. Минулого тижня законопроект в черговий раз "забули", не дивлячись на те, що парламентський банківський комітет рекомендував проголосувати в другому читанні за цей документ.
"Велика частина боржників використовує всі наявні прогалини в законодавстві для того, щоб уникнути оплати за кредитами", - повідомляє на засіданні Комітету Руслан Димчак, заступник голови Комітету з фінансової політики і банківської діяльності.
Цілком очевидний висновок. Так у чому ж справа? Чому вже більше року законопроект і нині там?
Добрі язики в банківському секторі говорять, вся справа в голосуючих. Значна частина парламенту сидить в поганих боргах перед банками. Вказують на Дениса Дзензерського (Народний фронт) – борги його підприємств за банківськими проблемними позиками близько 9 млрд грн. Нардеп і одеський підприємець Леонід Клімов – зі "сміховинним" боргом трохи вище 300 млн грн, як поручитель за власним банком, який заборгував понад 3 млрд грн. Список потворно довгий. Можливо банкіри і перебільшують роль депутатів-боржників. Але цікаво, що коли в травні такий важливий законопроект як 6027-д виносився на голосування – наприклад Дзензерський та Клімов за нього не голосували. Обидва працюють в парламентському комітеті з питань фінансової політики та банківської діяльності. У цьому місці може стояти смайлик, вам вибирати – веселий чи сумний.
Поклавши руку на серце, якби мені довелося голосувати за законопроект, який змусить мене платити за своїми старими боргами, і не дасть можливість далі ухилятися від узятих зобов'язань, імітувати банкрутства, виводити активи з-під заставного майна тощо. Я б теж сто раз подумав. І звичайно обрав би ( "за", "проти", втік) – потрібне підкреслити.
У мене немає сумнівів, що не сьогодні, так завтра законопроект пройде друге читання. Це буде тільки першим, але дуже важливим кроком в напрямі розконсервування ринку запозичення, та й відновлення всієї фінансової системи України.
P.S. У будинку, де я зараз живу, вивісили список боржників за комунальні послуги. Я знаю, що це протизаконно і не морально. Але цікава деталь. Винні практично у всіх квартирах. Сам будинок новий. Йому кілька років. Всі квартири куплені, не подаровані. Мешканці будинку люди не бідні, машини під вікнами їх викривають. Але винні практично всі. Суми боргу від декількох сот гривень, до декількох тисяч. На щастя я ні. Все до копієчки.
Втім, на сусідів я не грішу. У них є прекрасний поганий приклад – не віддавати борги, сором'язливо поданий Верховною Радою.
