Юрхак №6: посудимося за кордоном

28 лютого 2017, 11:07
При веденні бізнесу з великою кількістю партнерів більшість компаній рано чи пізно зустрічаються з тим, що щось іде не так у їхніх відносинах і назріває бізнес-конфлікт

У багатьох випадках він плавно переходить до судової тяганини.

За наявності спору з іноземним підприємством чи у разі виникнення потенційного спору українські компанії доволі часто задумуються над тим, чи правильно ними було обрано установу, компетентну для вирішення спорів. Насамперед потрібно пам'ятати, що питання вибору компетентної установи повинне бути ретельно проаналізоване уже на стадії підписання угоди з іноземним партнером.

Відео дня

Станом на сьогодні Україна й надалі залишається державою, у якій надається перевага саме національним судовим органам над іншими методами вирішення спорів. В той же час, українські компанії усе частіше розглядають варіанти передачі спорів до іноземних національних судів чи міжнародного арбітражу. Більше того, вступаючи у договірні відносини з великими міжнародними структурами, право на внесення змін до існуючих типових договорів є доволі обмеженим, відповідно, доводиться погоджуватися на ті договірні положення, які диктує бізнес-партнер, зокрема і на передачу спорів до установ, які перебувають за кордоном.

При цьому, передаючи спір на розгляд до іноземного національного суду чи міжнародної арбітражної установи, компаніям слід звертати увагу на низку факторів, зокрема:

• Визнання та примусове виконання рішень іноземних та міжнародних арбітражних судів

Потрібно пам'ятати, що передаючи спір на розгляд до іноземного національного суду та за необхідності виконання відповідного рішення на території держави, відмінної від країни судової установи, відповідні рішення підлягатимуть обов'язковому визнанню національним судом країни відповідача по справі чи країни, у якій у такого відповідача наявне майно. Визнання рішення відбувається керуючись положеннями законодавства тієї країни, у якій позивач по справі просить про визнання.

Відповідно до законодавства України, рішення іноземного суду визнаються в порядку, передбаченому міжнародними договорами або, у разі відсутності такого договору, - за принципом взаємності. Станом на зараз Україна підписала двосторонні міжнародні угоди про правову допомогу (які передбачають можливість визнання рішень іноземних судів в Україні та рішень українських судів у відповідній іноземній державі) із Польщею, Грузією, Китаєм, Туреччиною, Чеською Республікою, Угорщиною, Грецією та низкою інших країн. У разі відсутності відповідної міжнародної угоди та визнання в Україні рішення іноземного суду за принципом взаємності, тягар доведення відсутності взаємності лежить на відповідачеві у справі. Проте, на практиці даний процес є дещо непередбачуваним, адже вирішуючи питання наявності взаємності, суди досліджують те, чи судові органи країни позивача також визнають рішення українських національних судів.

Що стосується рішень міжнародних арбітражних судів, тут ситуація значно краща, враховуючи підписання Україною Нью-Йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958, яка, з огляду на її ратифікацію практично усіма країнами світу, передбачає уніфіковану процедуру та надає можливість визнання рішень міжнародних арбітражів майже у всіх зарубіжних державах.

• Категорія спорів, які не можуть передаватися на розгляд до іноземного суду чи міжнародного арбітражу

Законодавчі положення щодо категорії спорів, які можуть розглядатися виключно національними судами тієї чи іншої країни (питання виключної підсудності), мають важливе значення, адже порушення відповідних положень національного законодавства може у подальшому призвести до неможливості визнання та примусового виконання іноземного судового рішення чи рішення міжнародного арбітражу на території країни, у якій позивач проситиме про таке визнання та примусове виконання.

Українським законодавством визначено, що виключно національними судами України повинні розглядатися, серед іншого, справи, пов'язані з:

• нерухомим майном, яке знаходиться на території України;
• оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації в Україні;
• реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних компаній;
• банкрутством компаній, що були засновані в Україні;
• випуском або знищенням цінних паперів, оформлених в Україні.

Окремі дискусійні обмеження щодо передачі спорів на розгляд до міжнародного арбітражу стосуються теж справ про визнання недійсними публічних актів, спорів за договорами, пов'язаними із задоволенням державних потреб та спорів, що виникають з корпоративних відносин.

• Точність угоди про передачу спору до іноземного суду чи арбітражного застереження

Для мінімізації ризиків неприйняття позовної заяви судом, узгодженим між сторонами, ризиків, пов'язаних із невизнанням рішення іноземного національного чи міжнародного арбітражного суду, слід пам'ятати про точність написання у договорі відповідного застереження про порядок вирішення спорів.

Так, у випадку із міжнародним арбітражем, сторони угоди доволі часто допускають помилки щодо найменування арбітражної установи, місця знаходження арбітражної установи тощо. Саме тому, для уникнення будь-яких непорозумінь та ризиків сторонам договору доцільно керуватися "рекомендованими" арбітражними застереженнями, які є легкодоступними та містяться на веб-сторінках тієї чи іншої арбітражної установи.

Що стосується угод про передачу спору на розгляд до іноземного національного суду, доволі популярним є погодження у контракті, для прикладу, судів того чи іншого міста іноземної держави чи "компетентних судів" іноземної держави без визначення конкретної судової установи. Слід зазначити, що у випадку наявності таким чином сформульованих угод, на рівні Вищого господарського суду України існує непоодинока практика, яка зводиться до того, що така угода є дефектна, унеможливлює захист прав на території іноземної держави, а відтак керуючись загальними положеннями господарського процесу, відповідна справа є підсудною господарським судам України. Більше того, існує практика ВГСУ, відповідно до якої ЗУ "Про міжнародне приватне право" взагалі не встановлює заборону державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом у випадку наявності угоди про передачу спорів до іноземного суду. Саме тому, для мінімізації ризиків неприйняття позову у іноземному суді, невизнання такого рішення на території України чи ризиків розгляду спору українським судом за наявності угоди про передачу спорів до іноземного суду рекомендується прописувати чітку назву іноземного національного суду та одразу ж у самій угоді передбачати неможливість розгляду спорів у національних судах України.

Вищенаведені проблеми із застереженнями про передачу справ до іноземних судів повинні були бути вирішені Гаазькою "Конвенцією про угоди про вибір суду" від 30.06.2005 року, яка діє щодо Мексики та 27 країн ЄС та яка була підписана Україною 21 березня 2016 року. Конвенція чітко передбачає право сторін укласти виключну угоду про вибір суду, яка означає угоду, що визначає суди однієї договірної держави або один чи більше конкретних судів однієї договірної держави, виключаючи при цьому можливість розгляду справ іншими судами. Незважаючи на це, Конвенція Україною досі не ратифікована.

• Ціна спору

Незважаючи на підвищення в Україні ставок судового збору, максимальний розмір якого у випадку спору між двома компаніями сягнув уже 240 тисяч гривень, судитися за кордоном чи у міжнародному арбітражі все ж зазвичай дорожче. Саме тому, при вирішенні компетентної для вирішення спорів установи слід враховувати ціну контракту, а точніше суму можливого спору. Для прикладу, якщо сума потенційного спору може скласти 50 тисяч євро, погодження у контракті міжнародного арбітражу у Лондоні буде навряд чи доцільним.

• Застосовне право

При виборі іноземного національного суду чи міжнародного арбітражу, більшість арбітрів якого складають іноземні громадяни, потрібно враховувати й право, яке буде застосовуватись при вирішенні спору, та яким компетентна установа зобов'язана буде керуватися при обгрунтуванні рішення. Безумовно, для компанії із України легше та доступніше передбачити застосування саме українського законодавства. Натомість, у випадку, для прикладу, погодження передачі спорів до австрійського національного суду, потрібно розуміти про витратний та часовий фактори, тобто про те, що для встановлення австрійським судом норм українського права та доведення сторонами власної правової позиції потрібно буде затратити як значні грошові ресурси, так і значну кількість часу.

Окрім вказаного, при виборі застосовного права потрібно також за можливості розуміти, у якій із правових систем буде більш сприятливий законодавчий клімат для тієї чи іншої сторони договору, а також пам'ятати про наявність Конвенції ООН "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11 квітня 1980 року, яка підписана більш ніж 80 країнами світу та переважає над застосуванням національного права, у випадку якщо бізнес-партнери прямо не виключать її застосування у своєму контракті.

• Валютні обмеження

Постановою Правління НБУ № 410 від 13.12.2016 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" передбачено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів.

Згідно із ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", порушення українськими компаніями вищевказаних строків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару). У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви української фірми про стягнення з іноземного підприємства заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання таким підприємством строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Таким чином, слід пам'ятати про вищенаведені валютні обмеження та строки звернення до суду для зупинення нарахування пені за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Вищенаведений перелік факторів при вирішенні компетентної на вирішення спорів установи не є виключним, безумовно існує й низка інших важливих індикаторів, на які потрібно звертати увагу в залежності від виду діяльності. В будь-якому разі, вищевказані положення є важливими, їх потрібно мати на увазі та враховувати при підписанні угод із іноземним елементом. В частині вибору компетентної установи важливо теж відзначити, що в Україні постійно зростає популярність міжнародного арбітражу, причиною чому є можливість для сторін обрати арбітра, місце розгляду справи, мову арбітражу, нейтральність арбітрів, можливість визнання арбітражних рішень в різних країнах, зокрема у кількох одночасно, гнучкість процесу, остаточність арбітражного рішення та ряд інших переваг.

На завершення, підписуючи договір із новим іноземним бізнес-партнером, рекомендується пам'ятати і про низку інших факторів, і вчинити низку дій, зокрема перевірити наявність у партнера веб-сторінки, відгуки інших компаній щодо їхньої співпраці із таким партнером, забезпечити переклад договору кваліфікованим юристом-перекладачем, який повинен володіти необхідною юридичною термінологією, перевірити підписанта іноземного підприємства та витребувати необхідні документи на підтвердження належності повноважень підписанта, перевірити наявність проти підприємства судових справ та його платоспроможність, чітко визначити підстави та порядок повернення оплаченої суми, поставлених товарів, визначити порядок та компетентну установу для встановлення неналежності якості товарів, забезпечити виконання зобов'язань шляхом укладення договорів застави, іпотеки, поруки тощо.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X