План Г для вугільної України
Було обрано два можливих шляхи вирішення цієї проблеми: переведення блоків ТЕС із антрациту на газове вугілля та паралельний процес збільшення власного видобутку вугілля газової групи.
Проте, багато компаній і донині обирають третій шлях – імпорт антрациту із Росії. Увесь 2017 рік українські компанії стабільно імпортували російське вугілля. Така ситуація стала наслідком низки економічних та політичних причин. Головною – можна вважати відсутність державницького рішення з боку влади, щодо заміщення імпортного і дефіцитного антрациту власним вугіллям газової групи.
Показовим є те, що у третьому кварталі цього року практично усе енергетичне вугілля було імпортоване з Росії. Найбільшим імпортером вугілля антрацитових марок стала Слов’янська ТЕС, що входить до складу Донбасенерго (імпортовано 640 тис. т). На другому місці були компанії з групи Укртеплоенерго (464 тис. т): Євро-реконструкція, Фірма Технова і Сумитеплоенерго. Вугілля закуповувалось для потреб Дарницької, Чернігівської, Черкаської і Сумської ТЕЦ.
Трійку замикають компанії з групи ДТЕК Ріната Ахметова, які імпортували 370 тис. т антрациту для потреб Луганської, Придніпровської і Криворізької ТЕС. Із цього обсягу 104 тис. т – вугілля з ПАР. Решту обсягу можна назвати відносним імпортом, оскільки вони були закуплені на російських шахтах ДТЕК, які знаходяться в Ростовській області. Також на антрациті працює харківська ТЕЦ Есхар, яка належить російському бізнесмену Павлу Фуксу.
Пояснення імпорту вугілля також “ховається” в інших статистичних даних. В цілому вугільні шахти України у третьому кварталі 2017 року скоротили видобуток енергетичного вугілля на 8,3% – до 21,1 млн т.
Нарешті, обґрунтованою причиною для подальшої залежності від імпорту став повільний процес переводу антрацитових блоків на газову групу вугілля. У випадку із Центренерго заміна блоків була заявлена ще у 2015 році, але проект на другому і п’ятому блоках Зміївської ТЕС був реалізований лише у 2017 році. Компанія ДТЕК також у цьому році реалізувала роботи щодо переводу двох антрацитових блоків на Придніпровській ТЕС на використання газового вугілля.
“За ці 1,5 року ми змогли переформатувати ТЕС і на сьогодні порівняно з минулим роком зменшилося споживання антрацитового вугілля на 3,5 млн тон, – а це значить, що зросло на 3,5 млн споживання газового вугілля”, - заявляв у листопаді міністр енергетики Ігор Насалик.
Водночас, політична риторика про необхідність відмови від антрациту і тим паче його поставок із Росії наштовхується на протидію з боку окремих компаній, які споживають цей антрацит. Небажання компаній відмовлятися від антрациту можна охарактеризувати висловом: “нічого особисто, це просто бізнес”.
Через те, що тарифи для антрацитових станцій вищі, ніж для станцій, які використовують газове вугілля. Це робить процес переводу блоків ТЕС на вугілля марки Г невигідним. Так, тариф для Донбасенерго, яке використовує антрацит, становить 1,65 тис грн за 1 МВт/год (без ПДВ). Тариф для ДТЕК Західенерго (без Ладижинської ТЕС), які використовують газове вугілля, становить 1,42 тис грн за 1 МВт/год (без ПДВ). Таким чином формула «антрацит плюс» дає додатковий прибуток 16%. Якщо ж взяти весь період з початку року, то тарифна різниця буде ще відчутнішою.
На цьому фоні держава мала би активніше займати позицію енергетичної доцільності та безпеки, а не одномоментної вигоди. Тому влада повинна не обмежуватися заявами, а виробити національну стратегію щодо заміщення антрациту власними ресурсами вугілля марки Г. Тільки після цього газове вугілля зможе стати пріоритетом в енергобалансі та вирішити проблему як імпорту антрациту, так і більш вищих тарифів.
Хочу нагадати, що 20 вересня 2017 року Рада оптового ринку електричної енергії затвердила проект змін до Правил оптового ринку (протокол №26 від 20.09.2017), згідно яких надається пріоритет тим блокам ТЕС, які працюють на вугіллі марки Г. Втім, таке рішення НКРЕКП може затвердити тільки після згоди Антимонопольного комітету України.
АМКУ, в свою чергу, не може визначитися з наданням відповідного дозволу, виходячи з формальних обставин конкурентного законодавства.
З іншого боку, АМКУ, уряд, Міненерго та владу в цілому можна зрозуміти. Непопулярні рішення органів влади постійно критикують. А тому чиновники, прем’єр-міністр, міністр галузі бояться брати на себе відповідальність. Проте, поїзд уже пішов. Часу немає. І рішення доведеться ухвалювати. Тим паче для вирішення всіх питань владі достатньо ухвалення нормативно-правових актів вторинного законодавства – постанови чи розпорядження.
До того ж, рішення про національний пріоритет вугілля марки Г дозволить зупинити його імпорт та наростити власний видобуток. То ж пріоритет газового вугілля є прямою підтримкою вітчизняного виробника та стимулюватиме попит на українське вугілля.
Один із найбільших потенціалів розвитку в Україні мають державні шахти Львівсько-Волинського вугільного басейну. На його шахтах видобуток можна збільшити вдвічі до 2,5-3 млн т, що в повному обсязі задовольнить потреби теплових електростанцій Західного регіону у вугільній продукції.
Не менш важливим буде рішення щодо пріоритету в енергобалансі вугілля марки Г для національної безпеки. Чим більше імпортують і використовують вугілля на антрацитових блоках, тим більше ми підтримуємо не Україну, а економіки інших країн.
