Нова реформа для медицини
19 жовтня 2017 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", що, безумовно, кардинально змінює систему охорони здоров’я. Наразі не будемо прогнозувати, чи позитивно такі зміни вплинуть на суспільне життя, а проаналізуємо можливі проблеми, що теоретично можуть виникнути в частині правового регулювання. При цьому, до уваги не беруться такі загально прогнозовані та явні проблеми, як можлива кількість відповідних лікарів та закладів охорони здоров’я на кількість населення, якість надання послуг, проблеми державного фінансування та достатність коштів для цього тощо. У першу чергу, хотілося б закцентувати увагу на можливій проблематиці, яка, цілком вірогідно, стане абсолютно "новою" для галузі.
Одним з основних нововведень медичної реформи є створення нового центрального органу виконавчої влади – Національної служби здоров’я України (НСЗУ), яка буде виконувати 2 основні функції. Перша з них – забезпечення функціонування електронної системи охорони здоров’я, та друга – виконання функцій замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій.
Впровадження новітніх технологій, а саме електронної системи охорони здоров’я (E-Health), може призвести до ряду специфічних ускладнень та необхідності в їх законодавчому регулюванні.
Так, відповідно до прийнятого закону, під електронною системою охорони здоров’я розуміється інформаційно-телекомунікаційна система, що забезпечує автоматизацію ведення обліку медичних послуг та управління медичною інформацією шляхом створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в електронному вигляді, до складу якої входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматичний обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (АРI).
Враховуючи зазначені фактори, ми розуміємо, що у такій системі передбачається збереження інформації щодо кожного окремого пацієнта, його персональних даних, історії хвороби та інших відомостей. Тому питання захисту персональних даних та збереження анонімності відповідних пацієнтів постане надзвичайно гостро. Разом з цим, слід віддати належне прийнятому Закону, який передбачає обов’язкове отримання згоди пацієнта (його законного представника) на доступ до таких даних. При цьому, така згода повинна бути оформлена у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Я переконаний, що вже зараз виникає необхідність у більш чіткому правовому регулюванні функціонування відповідних електронних баз даних пацієнтів, а також захисту інформації, що у ній буде знаходитись. Тому, прийняття спеціалізованих підзаконних нормативно-правових актів відіграватиме велику роль. Окрім цього, було б доречно на законодавчому рівні передбачити можливість встановлення особистого паролю пацієнта до свого електронного кабінету (в якому буде знаходитись його історія хвороби та персональні дані) з метою обмеження доступу усіх та будь-яких медичних працівників (за виключенням лікуючого лікаря) до особистих даних пацієнта та лікарської таємниці. Одночасно, передбачити, що в екстрених ситуаціях, доступ до такого кабінету можуть мати уповноважені на це особи, проте з обов’язковим зазначенням в особистому кабінеті часу, ПІБ та посади відповідного медичного працівника, що переглядав історію хвороби.
Стосовно другого повноваження НСЗУ – виконання функцій замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, варто зазначити таке.
Враховуючи соціальну значимість сфери та обсяги фінансування програми медичних гарантій (не менше 5 % ВВП України – ч.5 ст. 4 Закону) питання контролю над діяльністю НСЗУ займатиме пріоритетне значення в діяльності антикорупційних органів та Антимонопольного комітету України (АМКУ).
Наразі залишаються відкритими та неврегульованими такі питання:
- Чи передбачається особлива процедура закупівлі НСЗУ медичних послуг та лікарських засобів, чи такі придбання будуть регулюватись Законом України "Про публічні закупівлі". На нашу думку, доречно було б прийняти окремий нормативно-правовий акт, який би регулював таку процедуру, на зразок Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони";
- Відсутність належної процедури оскарження рішення НСЗУ щодо проведення закупівель (окрім як звернення до АМКУ), що може ускладнити особі право на укладення контракту. Враховуючи передбачувані масштаби кількості проведення закупівель, ми можемо очікувати і збільшення відповідних звернень – оскаржень рішень у відмові в участі в торгах. Тому, варто розглянути можливість розроблення окремого порядку оскарження процедур закупівель, які проводитиме НСЗУ, задля належного правового захисту права на контракт та своєчасної закупівлі лікарських засобів.
З урахуванням всього зазначеного вище, без сумніву можна сказати, що мінімізувати ризики та вирішити відповідні проблеми допоможе, зокрема, належним чином розроблене законодавче регулювання. При розроблені такого законодавства, надзвичайно велику роль відіграватиме громадськість, а також робота відповідних експертів та спеціалістів галузі. При цьому, також слід враховувати міжнародний досвід, а саме Норвегії, Швеції, та інших країн, які обрали подібну систему фінансування медицини.
Важливо також зазначити, що Закон набуде чинності після підписання його Президентом України. Тому очікуватимемо офіційної позиції Глави держави стосовно вказаного Закону.
