Навіщо Ryanair Україні

Насправді, все просто: або ми вивільнюємося з олігархічних "обіймів", які настільки міцні, що держава ледь дихає, а люди змушені платити ледь не вдесятеро більше, бо вибору немає. Або залишаємося в лещатах, поки зможемо це витримати фізично.

Тобто, або ми обираємо свободу, в першу чергу, і свободу вибору, або залишаємося з ілюзією свободи і вибору, як це є зараз.

Ryanair – 1800 рейсів на день з 85 баз, 200 аеропортів, які об'єднують 33 країни. Україна може стати 34-ю. І стане.

Наразі Ryanair з чотирма заявленими напрямками на тиждень з Борисполя особливо не відіб'ється на загальних показниках аеропорту, МАУ також нічого не загрожує.

Питання в тому, що наступного року цих напрямків може бути 50 на тиждень лише з Борисполя і ще більше українських аеропортів прийме авіакомпанію №1 в Європі.

Частка авіаційних зборів в структурі доходів аеропортів світу невпинно знижується, аеропорти все більше заробляють на сервісі, оренді, парковці, рекламі. Всіх супутніх послугах, які генерує додатковий пасажиропотік. Є суттєва різниця між аеропортом-хабом і авіакомпанією, яка забезпечує транзитні перевезення.

Ryanair як криголам має зламати монополію на українському ринку. А за ним незабаром підтягнуться й інші лоу-кост перевізники.

А це вже буде означати, що в Україні з'явився справжній ринок, конкуренція і боротьба за пасажира. Питання: кому це не вигідно?

Пасажирам? Державі? Аеропортам?

Очевидно, що вигідно.

Це не вигідно декільком людям, частина з яких навіть не живе в Україні.

Для повної картини: жоден з аеропортів не збанкрутував після заходу Ryanair і не закрився. Пасажиропотік в жодному не впав.

Так, кожен аеропорт домовляється з авіакомпанією, відстоюючи свої інтереси, але ж домовляється! Бо має бажання. Бажання – тисяча можливостей, небажання – тисяча причин. Все просто.

Можна довго пояснювати, чому "ні", а можна зробити, щоб було «так». Аеропорт Львова контракт з Ryanair підписав без жодних вмовлянь з боку Кабміну, бо чудово розуміє перспективу і планує європейське майбутнє.

Тепер нагадую свої вимоги до керівника Борисполя, які я озвучив публічно 16 листопада 2016 року і він публічно з ними погодився:

Протягом перших шести місяців новий гендиректор повинен:

1. Провести і результативно завершити переговори з авіакомпаніями-лоукостами і забезпечити виконання ними рейсів з вільних терміналів B або F.

2. Забезпечити рівний доступ до послуг і потужностей аеропорту з урахуванням частоти рейсів і обґрунтованих запитів авіакомпаній.

3. Навести порядок і забезпечити прозорість щодо оренди в аеропорту і паркувальних місць.

Протягом року:

1. Вирішити питання з недобудованим паркінгом та забезпечити належний сервіс на приаеропортовій території.

2. Провести корпоратизацію аеропорту.

Протягом двох років:

1. Забезпечити мінімум 40% надходжень до бюджету аеропорту від неавіаційних послуг.

Навмисне роблю ці вимоги публічними. Так само і переможець повинен взяти на себе публічні зобов'язання, мати повну владу і можливість виконати заплановане, але і нести повну відповідальність за результати своєї роботи.

І наостанок: Ryanair буде в Україні рано чи пізно. З цим міністром/директором аеропорту/МАУ чи без.

Українців можна позбавити багатьох речей, тільки не мрії. Янукович це вже засвоїв. Якщо це не стало уроком для інших, то погано. Тікати нікуди.

І всім нам, владі насамперед, необхідно визначитися: ми за євроінтеграцію і світових інвесторів чи ми за "Хонку" (колишня резиденція Віктора Януковича).

Матеріал опублікований з дозволу автора.

З оригіналом тексту можна ознайомитися тут.