Ми на дні, що далі
Можна, звичайно, заперечувати сам факт зростання, тому при таких темпах інфляції в 2015 році, можливі маніпуляції з дефлятором. З іншого боку, сигнали з реального сектора показують, що зростання забезпечується в основному тими компаніями, які орієнтовані на експорт. Незважаючи на падіння експорту, їх гривнева звітність, яка зараз надходить на ринок за перший квартал, показує, що вони почувають себе досить непогано. Наскільки вистачить такого девальваційного запасу зростання, я не беруся передбачити.
Я думаю, що більш детально аналіз і результати вже можна буде дивитися з другого півріччя. Але я песимістично налаштований. Думаю, що ті прогнози, які є сьогодні від Світового банку та ЄБРР, уряду, вони можуть бути важкодосяжні, тому що є низка глобальних геополітичних ризиків. Є ризики, пов'язані з дуже повільним поворотом уряду в бік національного виробника. У виконавчої влади досі немає чіткої програми стимулювання реального сектора. І той ріст, який ми зараз бачимо, - це стрибок угору від дна, але ніяк не результат системної роботи виконавчої влади.
Причини провальної економічної політики
По-перше, ми залишаємося сировинною економікою. Після падіння цін на сировинних ринках ми відчули на собі це падіння.
По-друге, за 2014-2015 рік було вивезено з країни близько $14 млрд. По нас вдарив і цей фактор серйозно. Насамперед зменшилися золотовалютні резерви НБУ і стало просто не чим згладжувати курсові коливання. Думаю, ніхто не буде сперечатися, що це пов'язано зі зміною політичних еліт.
У третіх, військовий фактор. Війна, крім того, що забирає у нас через бюджет 90-120 млрд грн щороку, ще б'є по зайнятості населення і обмежує доступ до ресурсів на окупованих територіях.
І четверте місце в рейтингу чинників, що заважають розвитку економіки, – це той фактор, наш уряд нічого не робить із економікою, що продовжує залишатися сировинною. Мені здається, що немає руху ні в векторі інвестицій, і немає руху в сегменті стимулювання економіки витратами. Тобто ні монетарна, ні кейнсіанська модель тут зовсім зараз не працюють. І така вакуумна бездіяльність, декларативні якісь заяви, вони призводять до того, що інвестори втрачають віру в економіку, і внутрішній інвестор в тому числі обмежує свої проекти тут.
Буквально по пальцях можна перерахувати кількість проектів, які були реалізовані в Україні за останніх два роки великими іноземними інвесторами. І в деяких галузях ми бачимо скорочення їх активності, і навіть перенесення виробництва в Китай або країні Східної Європи. Хоча чинники, які є зараз, в тому числі падіння доходів населення, зниження витрат бізнесу в доларовому еквіваленті на ресурси, на енергію, здавалося б, повинні сюди дуже сильно залучати прямі іноземні інвестиції. Але це відбувається поки тільки на папері, але не відбувається на практиці. Тобто реальний сектор цього не відчуває.
Реформи заради населення та бізнесу
Я думаю, що треба продовжувати курс на макроекономічну стабілізацію і співпрацю з нашими західними партнерами. Ті рецепти, які дає МВФ, Світовий банк, ті проекти, які вони ведуть, вони сприяють макростабілізації. Ми бачимо падіння інфляції зараз, бачимо навіть деяку тенденцію до ревальвації гривні. Я думаю, що вона не буде мати довготривалого характеру, але тим не менш бачимо, що на валютному ринку є певна стабілізація і чіткий тренд на лібералізацію. Ми бачимо зараз падіння процентних ставок за депозитами, за банківськими кредитами. Є деякі ознаки одужання. Тому цього курсу потрібно дотримуватися. Макростабільність – це один з обов'язкових рецептів, реалізація якого не вдалася уряду, але є заслугою багато в чому монетарної влади - НБУ.
Інший момент – це дерегуляція. Потрібно розуміти, що у нас колосальні обсяги попиту закопані в приватному секторі, – системі охорони здоров'я, пенсійного забезпечення та в комунальному господарстві. Зараз наше населення платить за ті послуги, які він не отримує. Ось ці три сектори повинні зазнати повної дерегуляції. Необхідно в обов'язковому порядку дати можливість населенню купувати ті послуги, які воно буде дійсно отримувати. І ці послуги повинні коштувати у відповідності з їх якістю. Держава повинна припинити цю радянську практику нав'язування послуг з охорони здоров'я, ЖКГ та пенсійного забезпечення. І протягом одного, двох, трьох років потрібно вирішити це питання у всіх трьох секторах.
Третім я б назвав податкову реформу. Тому що ситуація у нас залишається кардинально поганою. Як і раніше, продовжують діяти конвертаційні центри, податкові ями. Більше того, частина ВВП розподіляється через позабюджетний механізм поза громадського сектору, тобто в тіньовій сфері. І обов'язково потрібно з цим щось робити, тому що та реформа, яка була проведена в минулому, вона не виправдала себе, це потрібно визнати. Потрібно знизити податковий тиск на бізнес, а натомість від бізнесу вимагати сплату податків. І припинити ситуацію, коли всі розуміють і знають, як розподіляються доходи, в тому числі ті, які могли бути потенційними податками. І ніхто при цьому нічого не робить. Потрібно більше прислухатися до експертного співтовариства в області податкового реформування.
І останнє, я би активізував дію за напрямом реформи на кредитному ринку, для того щоб більшою мірою захищати права кредиторів. Тому що прямі інвестиції, фондовий ринок – це все чудово і перспективно, але потрібно починати з базових основ і не допускати ситуацій, коли у нас групи масштабів Deutsche Bank, Credit Agricole, BNP Paribas відчувають кредитний дискомфорт тут, проводячи кредитні операції через свої дочірні структури на нашому ринку. Я вважаю, що це взагалі неприпустима розкіш для України, коли з-за непрацюючої судової системи такі банки втрачають тут мільйони доларів. Припинення такої ганебної практики дозволить відновити кредитування реального сектору. Це одна з обов'язкових умов відновлення економічного зростання в тих масштабах, в яких ми хочемо. Без відновлення кредитування ми не зможемо досягти нормального постійного зростання ВВП, і будемо ось так весь час залежні від кон'юнктури на сировинних ринках, що теж є неприйнятним.
