Які проблеми зі створенням оборонних інновацій

20 грудня 2016, 09:14
Розробки українських підприємств у сфері оборонних технологій кожного року демонструються на найбільших міжнародних виставках

Здавалося б, успіх вітчизняної науково-конструкторської школи оборонно-промислового комплексу беззаперечний. Існує, натомість, одне АЛЕ: на міжнародному ринку озброєння першим лунає питання про те, в якій країні та чи інша одиниця техніки знаходиться на озброєнні армії або інших силових підрозділів. На цьому етапі спілкування українських розробників з потенційними іноземними партнерами ускладнюється.

Відео дня

Основним замовником продукції ОПК в Україні є Міністерство оборони. У 2016 році держава виділила українським компаніям та конструкторським бюро 13,5 млрд на ремонт, модернізацію та створення нового озброєння. Приблизно такі ж кошти планується виділити на наступний рік. Для держави, яка лише два роки на більш-менш достатньому рівні фінансує закупівлі озброєння для армії, це непогана цифра з урахуванням економічних реалій. Проте є один важливий виняток у ланцюгу розподілу цих коштів – вони не виділяються на створення перспективних видів озброєнь та техніки. Альтернатив для отримання фінансування під нові розробки практично немає, – лише власні обігові кошти компаній-новаторів. Через це процес створення інноваційних оборонних технологій затягується. Як наслідок – на озброєння армії за останні два роки взято лише декілька вітчизняних розробок. Венчурне фінансування без створення належної інфраструктури та системи комунікацій виявилося неефективним у складній оборонній галузі, оскільки така модель сама по собі не здатна забезпечити належний рівень взаємодії між учасниками процесу.

Зазвичай саме через ці причини багато розробок залишаються або на папері, або на тій стадії, коли потрібно вкладати додаткові кошти у дослідно-конструкторські або науково-дослідницькі роботи, що повинні завершити створення готового зразка. Подібний досвід пережили в тому числі найбільш потужні конструкторські школи в Україні, що працюють у сфері розробок засобів зв’язку та радіоелектроніки, автоматизованих систем управління, ракетних технологій, плюс нові команди, що займаються виготовленням стрілецької зброї і боєприпасів, безпілотної літальної техніки та засобів боротьби з ворожими безпілотними літальними апаратами, безпілотної морської надводної та підводної техніки, окремих зразків артилерійської зброї.

Таким чином питання доступу до капіталу, як державного, так і приватного, є наріжним каменем у процесі розвитку оборонних інновацій в Україні і, відповідно, взяття на озброєння вітчизняних новинок. Тому необхідно створювати прозорий механізм залучення коштів українських та іноземних інвесторів для реалізації перспективних оборонних проектів. Слід враховувати, що за умов обмеженого державного фінансування розробники повинні орієнтуватися у тому числі на іноземні ринки як важливе джерело отримання прибутку. Комерціалізація проектів є однією з основних передумов для подальшого розвитку інновацій у будь-якій країні з ринковою економікою. У свою чергу фінансові обмеження та надмірна бюрократія вбивають інновації.

Варто виділити інший важливий аспект, який нам слід визнати, – низька культура створення нових розробок в Україні. Будь-яка нова військова інновація повинна розроблятися відповідно до вимог та потреб Збройних сил України, бути по-справжньому унікальною принаймні у межах нашої держави та конкурентоздатною на міжнародних ринках. Багато розробників власноруч беруться за реалізацію надскладних для себе проектів. Вони вкладають свої ресурси у проект, який не може бути успішним без залучення цільового фінансування, маркетингової експертизи, іноземного досвіду. Звичайно, при теперішньому рівні бюрократії це складно, проте військові розробки повинні здійснюватися методично правильно. Це можливо, коли над проектом пліч-о-пліч працюють розробники та менеджери з відповідними кваліфікаціями, функціонує налагоджений інвестиційний потік, відбувається координація між основними учасниками проекту.

Потрібно констатувати, що сьогодні в Україні відсутня система управління ризиками проектів в оборонній сфері. Порядок організації розробок та систему господарювання державних підприємств, які існували за радянських часів, повторити у сьогоднішніх реаліях неможливо. Тому потрібно створювати нову систему комунікацій та взаємодії, яка дозволить передавати навички і знання, налагоджувати бізнес-процеси, що відповідають новим тенденціям світового ринку озброєнь та адаптовані до сучасних українських реалій.

Подібний напрямок розвитку власної оборонної промисловості обрали свого часу більшість розвинених країн світу. Окрім відомої широкому загалу Агенції перспективних досліджень США DARPA (річний бюджет якої сягає 2,8 $ млрд), у світі існує багато інших подібних структур. Наприклад, Оборонна науково-технічна лабораторія Британії (DSTL, річний бюджет 1,6 $ млрд), Технічно-дослідницький центр Міністерства оборони Японії (TRDI, річний бюджет 1,5 $ млрд), Організація оборонної науки і технологій в Австралії (DSTO, річний бюджет 0,4 $ млрд). Їх назви та функціонал різняться, однак усі вони працюють з метою створення оборонних інновацій у своїх державах.

Нещодавно Президент Петро Порошенко анонсував створення Платформи інноваційного розвитку в Україні, метою якої має стати пошук нових форм залучення коштів для реалізації новітніх розробок у галузі ОПК. Однак наразі невідомо, якою саме буде роль держави у цьому процесі і чи слід командам науковців та інженерів розраховувати на фінансування своїх перспективних проектів. Незалежно від того, якими виявляться відповіді на ці питання, очевидним є те, що в Україні пора змінювати всю філософію розробки і виробництва озброєння. Потрібні нові технології та їх серійне виробництво. Це займе роки, якщо ми будемо цим займатися системно і безперестанно. Якщо ми проігноруємо наведені завдання, оборонний, економічний та інтелектуальний потенціал країни посилюватиметься лише на словах.

Показати ще новини
Радіо НВ
X