Домашнє завдання для України
У розвинених країнах Європи і світу вирішенню екологічних проблем приділяють особливу увагу. Такі вимоги сучасного суспільства, і цей запит повною мірою реалізується завдяки співпраці і, природно, взаємному контролю держінституцій, бізнесу, громадських організацій, та й просто пересічних громадян. Як результат, екологічне законодавство постійно вдосконалюється, технології виробництва стають більш безпечними для навколишнього середовища і людей.
Україна також гостро потребує створення ефективних механізмів вирішення екопроблем, аналогічних тим, які діють в ЄС. Більше того, зараз це не тільки необхідність, але й прямий обов'язок нашої країни. Підписавши Угоду про Асоціацію з ЄС, Україна добровільно взяла на себе зобов'язання привести своє екологічне законодавство у відповідність з європейськими стандартами.
Зокрема, охороні навколишнього середовища в Угоді присвячені статті 292 і 360. В них детально прописані принципи екологічної політики, співробітництва з питань охорони навколишнього середовища, а також підтверджуються зобов'язання щодо імплементації в своїх законах і практиках цілого ряду міжнародних угод у сфері екології.
Мається на увазі, що посилення природоохоронної діяльності матиме позитивний вплив по цілому спектру напрямків - поліпшить систему охорони здоров'я, заощадження природних ресурсів, підвищить економічну ефективність, допоможе інтегрувати екополітику в інші сфери держави, а також підвищить рівень виробництва завдяки сучасним технологіям.
В розділі «Економічне та галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію також зазначено, що Україна повинна протягом 3 років імплементувати положення Директиви № 2008/98 / ЄС «Про відходи», а саме прийняти національне законодавство і визначити уповноважений орган щодо його виконання, підготувати плани з управління відходами та програми щодо попередження утворення відходів.
Крім того, протягом 5 років від дати набрання чинності Угоди про асоціацію Україна зобов'язана встановити механізм повного покриття витрат згідно з принципом «забруднювач платить» і принципом розширеної відповідальності виробника, а також встановити дозвільну систему для підприємств, що утилізують відходи, з особливими зобов'язаннями з управління небезпечними відходами.
Саме так виглядає «домашнє завдання» для України у сфері екології на найближчі роки. Яка ж в країні склалася ситуація на сьогоднішній день?
На жаль, у сфері поводження з відходами в Україні досі не створена чітка і продумана система, яка б враховувала інтереси всіх залучених сторін – бізнесу, влади і суспільства. Я, як представник пакувальної галузі, добре знайома з проблемою і постійно стикаюся з недосконалістю українського законодавства з питань поводження з відходами упаковки.
Наприклад, на сьогоднішній день в Україні відсутній спеціальний нормативно-правовий акт, який би комплексно регулював збір, переробку і утилізацію відходів упаковки, а також створював стимули для збільшення обсягів використання відходів упаковки як вторинної сировини.
Чинний закон «Про відходи» пропонує зобов'язувати підприємства забезпечити приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію. У той же час, він не розкриває принцип «розширеної відповідальності виробника», який нам рано чи пізно доведеться вводити у зв'язку з підписанням Угоди про Асоціацію з ЄС.
Необхідність законодавчих змін існує давно. І орієнтиром для розробки і прийняття вітчизняного законодавства про відходи упаковки повинні служити директиви ЄС «Про упаковку та відходи упаковки» та «Про відходи».
Ключовий посил директиви «Про упаковку та відходи упаковки» – систему переробки та утилізації упаковки та пакувальних відходів необхідно гармонізувати, щоб запобігти або зменшити будь-який вплив на навколишнє середовище, а також забезпечити високий рівень її захисту. У той же час, її положення спрямовані на забезпечення роботи внутрішнього ринку, усунення перешкод для торгівлі та порушень правил конкуренції всередині Співтовариства.
Таким чином, зазначена Директива встановлює заходи, метою яких є запобігти створенню відходів упаковки, організувати систему вторинного використання упаковки, вторинну переробку та інші форми відновлення відходів упаковки, а також, внаслідок цього, зменшити обсяг остаточної утилізації таких відходів.
Для реалізації цих цілей передбачено створення систем повернення, збору та відновлення. Важливий момент - такі системи повинні бути відкриті для участі всіх зацікавлених сторін і розроблятися таким чином, щоб уникнути дискримінації імпортованих продуктів і будь-яких перешкод для торгівлі.
Європейські директиви особливу увагу акцентують на тому, що, згідно з принципом «забруднювач платить», підприємства несуть відповідальність за такі відходи. Директивою закріплений перелік істотних вимог щодо складу і природи упаковки, яка підлягає вторинному використанню та відновленню, включаючи вторинну переробку. У той же час, важливим принципом, який впроваджений в країнах ЄС, є залучення споживачів до вирішення проблем з відходами упаковки, що передбачає серйозну просвітницьку роботу з громадянами.
Зокрема, у Директиві 94/62 / ЄС зазначається, що споживачі відіграють ключову роль у системі переробки та утилізації упаковки та пакувальних відходів і, отже, повинні бути належним чином поінформовані, щоб адаптувати свою поведінку і своє ставлення.
Принципи європейської моделі «розширеної відповідальності виробника» закріплені в статті 8 Директиви 2008/98 / ЄС «Про відходи». Вона передбачає можливість створення організацій розширеної відповідальності виробників упаковки. Ці організації не орієнтовані на отримання прибутку. Вони працюють на принципах солідарного обов'язку та економічної зацікавленості виробників упаковки у роздільному збиранні відходів упаковки, при цьому існують за рахунок внесків виробників та імпортерів продукції в упаковці.
Крім того, саме на такі організації покладається завдання з інформаційної та просвітницької роботи з споживачами з метою їх стимулювання до роздільного збирання відходів упаковки.
Подібна система створює умови, за яких проблема поводження з відходами упаковки вирішується силами приватних інвестицій, не вимагаючи при цьому додаткового бюджетного фінансування. З іншого боку, створення ефективної організації розширеної відповідальності виробників усуває необхідність введення непрозорих екологічних податків з боку держави.
Важливо підкреслити, що успіх європейської моделі пов'язаний не стільки з покладанням додаткової відповідальності на виробників упаковки, скільки з їх залученням до формування правил організації цього ринку. Таким чином, створюються умови для стимулювання бізнесу та інвесторів вирішувати проблеми поводження відходів упаковки, і, звичайно ж, збільшення обсягів їх вторинного використання.
Безумовно, Україні потрібно наслідувати кращі європейські практики, які вже довели свою придатність і ефективність. Залучення представників виробників та імпортерів продукції в упаковці до впровадження цих практик, на моє переконання, зможе істотно прискорити цей процес, тим більше, що взаємодія з європейським законодавством щодо цілого ряду українських виробників вже давно налагоджена з приватної ініціативи.
Немає сумнівів, що успіх реформ у сфері поводження з відходами безпосередньо залежить від того, наскільки швидко і якісно ми зможемо імплементувати положення і принципи, викладені в Директивах ЄС. У цьому повинні бути зацікавлені всі, хто прагне наблизити Україну до європейських стандартів життя.
