Чорні лебеді української економіки

13 січня 2017, 14:21
Що несе 2017 рік українськвй промисловості: глобальні тренди і локальні бар'єри

Новорічні свята – завжди привід трохи розслабитися і поговорити в менш серйозному тоні. Тому в січні ЗМІ, як правило, без докорів сумління розміщують на перших шпальтах численні «прогнози астрологів» на рік. Цього разу їх особливо багато. Мені, однак, хотілося б відволіктися від цієї тенденції і вивчити прогнози інших зірок – топових економічних аналітиків.

Відео дня

А заразом і зробити своє пророцтво на 2017 рік – більш вузьконаправлене, але тому і більш конкретне. Воно стосується перспектив хімічної промисловості в Україні.

В кінці 2016 року я висловив надію, що уряд залишиться серйозним у своєму намірі оздоровити Одеський припортовий завод, і в подальшій перспективі підприємство знайде якщо не покупця, то як мінімум орендаря. Однак очевидно, що ситуація буде залежати не тільки від доброї волі вітчизняних чиновників, але й від глобальних трендів.

Головний тренд 2016 року носив моторошну назва «аміачної депресії» - і поки не можна сказати, що ринку вдалося подолати цей етап. Розрив між рівнем попиту і пропозиції, який спричинив крах котирувань аміаку навесні-восени минулого року, був подією з розряду «чорних лебедів» - тобто подією, яка застає експертів зненацька, хоча пост-фактум стає очевидно, що її можна було спрогнозувати. Передвісником «аміачної депресії» стала «сланцева революція», яка дозволила США за кілька років наростити власне хімічне виробництво. Комбінація похило-спрямованого буріння і багатостадійного розриву пластів була вперше застосована ще в 2002 році, тож недавній аміачний бум не був сюрпризом. Однак про його наслідки можна говорити лише зараз, коли з'явилися реальні цифри.

За прогнозами IFA (Міжнародної асоціації виробників добрив) на 2017-2020 роках, через зменшення виробництва аміаку в Китаї на 15 мегатонн, у Східній Азії подальшого приросту потужностей не буде (на відміну від Північної Америки, Африки і західноазіатського регіону). До 2020 року глобальне виробництво продукту досягне 230 млн тонн (+10% до рівня 2015 року). Зовсім свіже, грудневе дослідження «Q3 Global Ammonia Capacity and Capital Expenditure Outlook - US and Iran Continue to Add to Ammonia Industry Expansion» наводить такий прогноз: виробництво аміаку до 2020 року – 277 млн тонн, причому продовжать домінувати США і Близький Схід, що викликали перенасичення власного ринку і падіння котирувань.

Для неспеціаліста звучить дійсно «депресивно». Особливо в світлі масової зупинення окремих агрегатів на заводах пострадянського простору і згортання виробництва компаніями близькосхідного регіону (іранська Razi Petrochemical, саудівські Було aden та SABIC).

Але в Україні попит залишається високим; крім того, він росте в країнах Латинської Америки, Південної Азії та Океанії. Як і в нашому регіоні, там тримається високий попит на карбамід, і за оцінками IFA, він буде щорічно зростати на 2%, досягши до 2020 року рівня 192 млн тонн. Крім того, аналітики GlobalData пророкують, що за цей відрізок часу інвестиції в аміачне виробництво складуть $26,5 млрд. Стагнація на вітчизняних підприємствах обумовлена їх конкретними проблемами, а не ринковою ситуацією. Поки немає необхідності думати про переорієнтацію на нові ринки; головне – відновити виробництво.

Раз вже зайшла мова про сировинні потреби інших країн, не можна не оцінити прогноз України з експорту в цілому. Не секрет, що наша економіка на 96% залежна від експортних цін. Висока волатильність цін на світових ринках зумовить економічні коливання в Україні. На жаль, в питанні виробництва товарів з високою доданою вартістю зрушень не намічається: ми залишаємося споживачами, а не виробниками. У великого бізнесу, як і раніше, немає стимулів для розвитку високотехнологічного виробництва, тому немає і передумов для того, щоб у 2017 році Україна перестала вважатися суто сировинною країною.

Виняток становить, мабуть, наша літакобудівна галузь: в цьому плані є і політична воля (законодавче заохочення спільного виробництва, податкові і митні пільги), і хоча б теоретична зацікавленість партнерів. Прем'єр-міністр Володимир Гройсман назвав розвиток цієї сфери в числі пріоритетів для зміцнення національної економіки. В портовій галузі все менш райдужно, і в цьому плані 2017-ий обіцяє стати черговим роком втрачених можливостей. У нинішньому році реально можна очікувати лише реформи Адміністрації морських портів – багатообіцяюча (і багато разів обіцяна!) концесія держпортів почнеться, за даними профільного міністерства, не раніше початку 2018 року.

Тренд, який тісно пов'язаний з нашим становищем як сировинного експортера і з проблемою портів – «війна» за зерновий вантажопотік, що очікує Україну в найближчі роки. Обумовлена вона буде низьким рівнем річного експорту (до 40 млн тонн) і зростанням портових потужностей, у короткостроковій перспективі – до 70 млн тонн. За умови реалізації всіх запланованих проектів до 2020 вона зросте до небувалих 160 млн тонн.

Якщо вже зайшла мова про сільське господарство, можна безпомилково припустити, що в ньому, як і в промисловості, диктувати умови в нинішньому році будуть США і Китай. Превалює думка, що зараз ціни на продукцію, що знижувалися з 2013 року, досягнуть дна і почнуть зростати, проте насторожує повідомлення аграрного міністерства США. За його даними, до закінчення сільськогосподарського сезону перехідні залишки пшениці складуть безпрецедентні 252 млн тонн. Ризикну сказати, що це знищує всякі очікування на зростання цін. (У випадку з кукурудзою аналогічний тренд - світовий урожай також зросте, а перехідні залишки досягнутий 222 млн тонн).

У гірничо-металургійному комплексі три останніх квартали 2016-го складалися непогано – і, незважаючи на те, що покупцями металургійних «напівфабрикатів» фактично є наші більш технічно досконалі зарубіжні конкуренти, саме ця галузь принесла Україні 28% всієї експортної виручки. Серед кінцевих споживачів металу особливо активні були будівельні компанії. Можна припустити, що в 2017 році ця тенденція збережеться і зміцниться.

Згідно з прогнозом, озвученим головою економічного комітету WorldSteel на 50-й конференції організації, в 2017 році виросте внутрішнє споживання сталі в Україні (+6% в річному численні, до 4,6 млн тонн). Ризики для збуту металургійної продукції буде створювати «Укрзалізниця», яка через проблеми з рухомим складом не може вчасно і в повному обсязі передавати продукт на експорт. При цьому ж УЗ відкриває перспективи для вітчизняного машинобудування – тільки в цьому році планується побудувати 8,6 тис. піввагонів. Можу припустити, що вагонобудівні й суміжні підприємства стануть одними з ключових нових роботодавців, а згодом робочі місця потрібні й для обслуговування оновленого рухомого складу.

2017-2019 роки будуть вкрай важливими для українського енергетичного сектора. В нинішньому році очікується істотне збільшення видобутку газу (буріння 100 нових свердловин «Укргазвидобуванням») і вирішення питання газорозподільних систем. Незалежно від того, чи візьме «Нафтогаз» на баланс пов'язаної компанії державну частину мереж, плату за їх обслуговування, ймовірно, буде в підсумку покладено на населення. В цьому році до зберігання газу в українських ПГС будуть вперше допущені іноземні трейдери, що дає деяку надію на формування конкуренції, і як наслідок – конкурентних цін для кінцевих споживачів.

Що стосується приватизації, то свій прогноз я вже неодноразово озвучував: ніякого «польського» чи «румунського» сценарію не буде; найімовірніше, підприємства продовжать виставлятися на торги з невирішеними проблемами. Ще кілька безуспішних аукціонів, можливо, підштовхнуть уряд до інтенсивного, а не екстенсивного вирішення питання.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X