Олег Гавриш

Заступник редактора НВ Бізнес, ведучий щотижневої ділової передачі Перша шпальта, Перший національний телеканал

Багато чого було сказано про майбутню земельну реформу. Якщо що, докладніше можна почитати ось тут.

Але, зараз не про це. Розмова з Мартинюком розкрила, на мій погляд, дві принципові проблеми, не вирішивши які, в Україні не можна побудувати не те, що Сінгапур, а навіть Болгарію.

Перше. По-суті, два попередніх міністра аграрної політики мали кардинально різне бачення стратегії розвитку АПК і відповідно стратегії земельної реформи.

Так, націоналіст і соціаліст, «свободівець» Ігор Швайка був різко проти будь приватизації землі, оскільки вона, на його думку, належить народові. Швайка робив ставку в розвитку АПК на дрібних фермерів. Його варіант розвитку країни – це навіть не Італія, де багато середніх фермерських господарств, кожне з яких виробляє унікальну аграрну продукцію. І ставка робиться на якість. Це навіть не варіант Польщі, що живе в аграрній сфері за рахунок дотацій Євросоюзу та обмежує продаж землі в одні руки. Це екстремальний варіант, який складно порівняти взагалі з чим би то не було.

Другий міністр АПК Олексій Павленко і його колега колишній міністр економіки Айварас Абромавічус виступав за вільний продаж землі, в необмежених обсягах в тому числі і навіть насамперед західним корпораціям. Це означає, що Україна повинна була йти по шляху Аргентини, США та інших країн Америки, де більша частина земель зосереджена в руках великих корпорацій, які за допомогою ГМО виробляють рекордні врожаї зерна. Тобто ставка на кількість.

Третій міністр АПК має третю стратегію.

Єдиної затвердженої стратегії і бачення не існує.

Друга. Що відбувається за фактом, поки міністри з протилежними поглядами змінюють один одного як в калейдоскопі?

Великі аграрні корпорації між тим отримали під свій контроль значні банки землі, які контролюють сумнівним сірим способом. Ну Бог з ними, з великими корпораціями, у тих хоч якісь рамки є. Вони котируються на міжнародних біржах, хоча б бояться розголосу. Але, на ринку безліч тіньових ділків, які підкупивши голів сільрад, місцеву міліцію і чиновників (а часто це і є місцеві чиновники і міліція), абсолютно нелегально захопили ділянки землі, як державні, так і приватні, і вирощують на них, що хочуть, нікому нічого не сплачуючи. Всякого, хто починає говорити з ними про незаконність таких дій - посилають куди подалі. А можуть і «хату спалити».

Добитися правди у селянина, чия ділянку таким чином захоплена і використовується без його попиту, взагалі неможливо.

Контроль за дотриманням закону відсутній.

Про суди, думаю, говорити не варто...

Ми не розуміємо, куди нам йти і яке АПК будувати. У нас немає стратегії.

У нас процвітає відверте свавілля і немає діючих механізмів, як захистити власника.

Про який Сінгапур може йти мова?

Скажу більше, тут не те що Болгарію, Білорусь не побудуєш.