Попри війну, агропромисловий комплекс України залишається одним із найстабільніших і найприбутковіших секторів економіки. Бізнес швидко адаптувався до нових умов, відновив експортні маршрути та продовжує інвестувати — у логістику, переробку, техніку, землю. Сьогодні саме банки конкурують за аграріїв, пропонуючи їм фінансування, а не навпаки.

Коли я тільки розпочинав свій професійний шлях, у корпоративному сегменті банків було заборонено кредитувати дві індустрії - будівництво та агро. Зараз це звучить дивно, але тоді все було інакше. У 2003−2004 роках у сільському господарстві панувала низька продуктивність: ані бажання інвестувати, ані сучасних підходів не було. Місцеві ради навіть пропонували підприємцям забирати господарства за борги.

Ситуація почала змінюватися після 2005 року — разом із приходом іноземних інвесторів і нової хвилі розвитку банківського сектора. З’явилися ресурси, зрозумілі правила, відкритість. Банки поступово почали працювати з аграріями.

Якщо у 2004 році агро було «зоною ризику», то сьогодні банки фактично конкурують за партнерство з клієнтами цього сегмента. І це не просто фігура мовлення — агросектор насправді перетворився на одну з найпопулярніших галузей для кредитування.

Причин декілька. По-перше, вдалі законодавчі рішення минулих років. Раніше аграрії мали низку податкових преференцій — зокрема, спеціальний режим ПДВ, який дозволяв залишати частину податку на розвиток виробництва. Це дозволило бізнесу працювати офіційно, прозоро, з чіткою звітністю. Банкам це дуже імпонувало: зрозуміла структура, прозорі фінанси, мінімум тіньових схем.

З того часу агросектор став історією успіху — прикладом того, як індустрія може вирости з нуля до одного з драйверів економіки. І, що важливо, рівень компетенції всіх учасників — аграріїв, банкірів, інвесторів — значно зріс.

Під час війни агро довело свою стійкість. Сьогодні стандарти контролю, управління ризиками, фінансової дисципліни навіть вищі, ніж у мирний час. Це пояснюється тим, що агро — це екосистема, орієнтована не лише на внутрішнє споживання. Значна частина продукції експортується, тому внутрішня купівельна спроможність українців не визначає долю індустрії.

Звісно, війна принесла свої виклики. Частина територій залишилася тимчасово окупованою або замінованою, зменшився земельний банк, у південних регіонах урожайність нижча через погодні умови. Але якщо дивитися загалом, центральні, північні та західні регіони України сьогодні демонструють стабільно високі показники. І прибутковість агросектора наразі навіть перевищує довоєнні рівні.

Цікаво, що нині все більше аграріїв приходять у банки не з питанням «де взяти кошти?», а з іншим — «куди інвестувати?». Це свідчить про зрілість бізнесу. На конференціях власники та директори компаній запитують не просто про кредити, а про можливості розвитку: у переробці, тваринництві, логістиці, виробництві молока, насіння, добрив.

Сьогодні агро має гарні фінансові результати й потенціал стати потужним внутрішнім інвестором — під час війни та після неї. Ми бачимо, як аграрії купують землю, інвестують у сучасні технології, у нові види продукції. І навіть попри тимчасові труднощі з логістикою чи окуповані території, це одна з небагатьох галузей, де рух іде лише вперед.

Банки це розуміють. Успішна співпраця ґрунтується на взаємній довірі. Коли говоримо про довіру, то маємо на увазі спільну відповідальність: найкращі рішення народжуються, коли обидві сторони демонструють максимальну прозорість та відкритість. Своєчасна звітність, реальні дані й професійна комунікація — база, на якій банк коректно структурує фінансування та підтримує розвиток бізнесу.

Ми пройшли шлях від «заборонено кредитувати агро» до «всі хочуть працювати з агро». І ця історія не лише про фінанси. Вона про зрілість, взаємну довіру й про те, що навіть у найскладніші часи українська земля залишається тим, що тримає економіку.