Країна антиаутсорсингу

28 жовтня 2018, 23:57
Позиція
 Андрій Стецевич, заступник голови правління Ощадбанку

Андрій Стецевич, заступник голови правління Ощадбанку

Мені здається, що найкращим мірилом рівня співпраці між великим і малим бізнесом в Україні можна вважати висоту парканів навколо будинків нашої «еліти». Чим вище, тим менше надій на співпрацю між «малюками» і «гігантами». Ми будуємо навколо себе стіни замість мостів. Мрія бізнесу по-українськи – закрити всередині компанії всі питання. Всі, і тільки всередині.

Ми – країна антиаутсорсингу, де кожен бізнесмен, що себе поважає, повинен побудувати «паркани» від рейдерів, від конкурентів, від держави. Цілі армії юристів «чергують» над реєстрами, щоб не пропустити найголовнішого – втрати власності або обтяжень. Своя служба безпеки, свій аудит, свій клінінг, свої водії. Свій відділ реклами, який в основному «креативить» так, що хочеться плакати. Свій телеканал або газета. Причому, рекламу розміщувати тільки у «своїх», адже віддати конкуренту – проти правил.

Мені завжди було цікаво, чому Стів Джобс не додумався побудувати «Еппл Арену» або, врешті-решт, не створив ФК «Айтішник».

Ніякої спеціалізації. Всі відповідають за все і ніхто ні за що.

Та ж ситуація в домогосподарствах. Ми не віримо лікарям – в сім'ї повинен бути свій лікар, якщо немає лікаря – Гугл завжди поставить правильний діагноз. Або юрист. Або електрик. Ми навіть не хочемо вірити церкві, тому кожен, як кажуть на заході України, «ґазда», що себе поважає, повинен побудувати міні-церкву – капличку – прямо у себе на ділянці.

Нуль довіри – нуль взаємодії. І це дуже сумна новина для малого бізнесу.

Величезні і не дуже імперії забирають бізнес у тих, хто набагато ефективніший. Невелике рекламне агентство або служба доставки завжди проидуктивніше за персонал корпорації, що нудьгує 90% часу.

Скільки разів я запитував у таких співробітників: хлопці, уявіть, що це ваш особистий бізнес, і ви ведете його самостійно, без господаря. Це реально? Коментарів практично завжди два. Перший: нам страшно, у нас не буде зовнішніх контрактів, адже ми без «хазяїна» приречені на виживання, якщо підемо в самостійне плавання. Другий: якщо б ми все-таки робили такий бізнес, він завжди був би в рази ефективнішим. А в чинному «статус-кво» – навіщо напружуватися, хлопці? Господар – просто такий дурень, що просто жах...

Ми живемо у фейковий економіці, де непогане для XIX століття правило «свій до свого по своє» сьогодні, в XXI столітті, просто знищує майбутнє. Ми мріємо в кращому випадку нікому нічого не бути винним. Всі кредити – віддати (ми не віримо банкам і досі вважаємо капітал найдешевшим ресурсом, а кредит – найдорожчим?). І це в кращому випадку. У гіршому – набрати боргів і нічого не повертати (кредити повертають тільки боягузи?).

І це біг по колу, своєрідні щурячі перегони. Уявіть, з 1991 року ВВП у нас практично не змінився. І сумно, що росте він на 1000 осіб населення насамперед за рахунок скорочення самого населення...

Чужий успіх – моя втрата. Ось формула виживання – каннібалізувати один одного, інакше з'їдять тебе. У такій системі ти можеш рости тільки за рахунок іншого

«Він-він» тут практично неможливий. Економічна піраміда перевернута догори ногами. Економіка без фундаменту малого бізнесу постійно хитається: виросте сільське господарство – впала металургія, пішов попит на металургію – впала хімія і так по колу... 27 років.

Велиій компанії переорієнтуватися на нові ринки, нові продукти куди складніше, ніж маленьким. Вони набагато гнучкіші, ефективніші, швидші.

У відкритій економіці корпорації отримують додатковий поштовх розвитку тоді, коли малий бізнес отримає доступ до їх замовленнь. Коли кожен займається своєю справою – коло можливостей зростає! А в закритій – теж зростає, поступово – але не більше. Не можна все на світі робити добре самому. Дайте і «малюкам» заробити!

Як, наприклад, дає рости «малюкам» компанія «МакДональдс». Так, та сама мережа з майже 37 тисяч закладів у 120 країнах світу. Нещодавно до нас по кредит у 1 мільйон доларів звернулася невелика компанія, яка планує поставляти цій мережі салат. І не тільки продукти цей гігант купує у «малюків». Навіть логістику компанія іноді віддає на аутсорс! При цьому переважна кількість закладів мережі «МакДональдс» у світі – близько 85% – є «чистим» малим бізнесом і працюють за франшизою.

У День незалежності я часто бажаю нам усім стати взаємозалежними. Підприємництво – це також форма взаємозалежності. І воно починається тоді, коли з'являється вузька спеціалізація. А спробуй тут бути вузькоспеціалізованим, коли бідному підприємцю потрібно бути і завгоспом, і логістом, і бухгалтером, і кадровиком, і все потроху...

Що з цим робити? Простіше – нічого. Можна просто чекати, коли успішні історії співпраці між людьми, між великим і малим бізнесом переконають українців у взаємній вигоді такої співпраці. Життя з часом все розставить на свої місця.

А можна сіяти дух підприємництва, підтримувати його в будь-яких проявах – від компенсації процентних ставок за кредитами до спільного фінансування стартапів. Відомо, що підприємець – це середній клас. Він – основа будь-якого суспільства, який не вимагає допомоги або пенсії. Він просто говорить: дайте «маленьким» заробити – і ви не впізнаєте свій будинок, під'їзд, місто, країну!

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X