За принципом «рівний — рівному». Як працюють групи психологічного ресурсування на Дніпропетровщині та кому вони допомагають
«Зараз ми знаходимося в ситуації, коли майже кожна людина в Україні потребує психологічної підтримки у тій чи іншій мірі. Водночас бачимо, що українці часто не схильні звертатися до фахівців. Тобто це, з одного боку, величезна потреба у підтримці, а з іншого — спротив, відмова від неї», — розповідає у інтерв'ю директорка ГО Простір позитивних змін Наталія Стаднічук.
Наталія Стаднічук,
Ця організація була заснована у травні 2022 року і фокусується на проведенні дев’ятиденного навчання для фасилітаторів груп психологічного ресурсування. Повна назва проєкту — Розвиток мережі фасилітаторів груп психологічного ресурсування на базі локальних ОГС і волонтерських груп у громадах Дніпропетровської області, отримав підтримку Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив і Посольства Канади в Україні у липні 2023-го. По суті це — групи взаємопідтримки, в яких фасилітатор виконує роль модератора замість професійного психотерапевта. На сьогодні проєкту вже вдалося охопити 15 територіальних громад на Дніпропетровщині.
«Дуже часто можна почути: «Ні, я здоровий, мені нічого не потрібно. Навіщо мені до психолога, до психотерапевта? Я не хворий».
Наталія Стаднічук згадує: ще з 2016 року, до початку повномасштабного вторгнення, нинішні членкині організації брали участь у подібних проєктах, спрямованих на підтримку родин військових та внутрішньо переміщених осіб. Тож після початку великої війни в Україні вони зрозуміли, що потрібно створювати власну організацію та запускати окремий проєкт схожого спрямування. Групи за участі фасилітаторів співрозмовниця називає їхнім «ноу-хау»: каже, попри те, що чимало організацій в Україні сьогодні займаються психологічною підтримкою, кожна має різні методи та підходи. Деякі залучають до взаємодії професійних психологів, деякі — ні. На відміну від психолога або психотерапевта у класичному розумінні, фасилітатор — людина, яка може не мати профільної освіти, проте готова гуртувати навколо себе людей і допомагати їм покращувати свій стан через спеціально вибудувану групову взаємодію.
В основу такої взаємодії покладено ізраїльську концепцію BASIC-PH. Це абревіатура, яка вказує на канали ресурсування — шляхи, якими групи можуть отримувати додатковий психоемоційний ресурс через взаємодію та індивідуальну роботу. Абревіатура BASIC-PH має такі складники: Beliefs and values — віра та цінності, Affects — емоції та почуття, Social — соціальне оточення, Imagination — уява й творчість, Cognitive — когнітивні стратегії, тобто наші думки, те, на що ми звертаємо свою увагу, і Physics — це тіло, наші фізичні ресурси.
«Дуже часто можна почути: «Ні, я здоровий, мені нічого не потрібно. Навіщо мені до психолога, до психотерапевта? Я не хворий». Наш концепт полягає в тому, що ця взаємодія відбувається за принципом «рівний — рівному». Ми пояснюємо: групи, які проводить фасилітатор — для всіх, хто проживає всі ці події зараз, хто відчуває тривогу. Ми наголошуємо на тому, що ніхто нікого не «лікуватиме», — пояснює ідею проєкту Наталія Стаднічук.
Завдання, які ставить перед собою така групова взаємодія — навчити людей індивідуальним вправам, які допомагають підтримувати психоемоційні ресурси: дихальні техніки, медитації, ментальні вправи. А також організувати спільну взаємодію через групу, через творче проявлення учасників і учасниць. Для цього використовують різноманітні вправи, які підбираються окремо під кожну групу, адже різна аудиторія може потребувати різних підходів. Тож зі спільної «скарбнички» вправ і технік кожен фасилітатор обирає те, що найкраще підійде саме для його групи.
За час існування проєкту ГО Простір позитивних змін уже провели навчання для 33-х фасилітаторів: з них 30 — у межах підтримки Канади, ще троє — ті, хто від самого початку працювали у організації. Фасилітатори — люди, які працюють на базі різних благодійних організацій, громадських об'єднань, волонтерських груп, тобто уже безпосередньо мають контакт зі своїми цільовими спільнотами. У них немає необхідності докладати значних зусиль для того, щоб налагоджувати ці контакти з нуля. На групах вони так само продовжують працювати з тими групами, з якими працювали і до цього.
Серед спільнот, які вже вдалося охопити в межах проєкту: волонтери, родини військових, ВПО, люди старшого віку, молодь, сільські громади тощо. У фокусі — вразливі категорії населення, зокрема й ті, хто зазнали прямого впливу від війни. Найголовніша умова тут — щоб група була однорідною, тобто мала схожі цінності, запити й потреби, і щоб люди в групі добре розуміли одне одного, наголошує Наталія Стаднічук:
За словами співрозмовниці, деякі учасники й учасниці спершу ставилися до ідеї участі в групах ресурсування дещо скептично. Як приклад вона наводить групи для студентської молоді, які вирішив організувати один із навчених ними фасилітаторів. Молоді люди відповіли, що прийдуть на перше заняття, аби подивитися, чи потрібно це їм, та вирішити, чи будуть вони ходити далі. По факту ж, на кожну наступну зустріч — а всього їх було організовано шість — приходили не лише всі, хто був на попередній, а також і нові й нові відвідувачі.
«Ці групи допомагають поновлювати психічний ресурс, знаходити позитивні емоції, говорити про ті речі, які хвилюють. Звертати увагу на ті речі, які можуть нас підтримати», — зазначає Наталія Стаднічук.
Попри те, що наразі фінансування цього проєкту Канадою завершилося, ГО Простір позитивних змін шукає кошти на продовження ініціативи у 2024-му році та планує розширювати мережу фасилітаторів не лише на Дніпропетровщині, а й у сусідніх областях. Розглядають також і взаємодію з іншими організаціями, які надають психологічну підтримку та працюють в напрямку розвитку місцевих громад, зокрема сільських.
Масштабування проєкту в перспективі є надважливим. Адже поширення знань про концепцію стійкості, та навчання практичним навичкам надання психосоціальної підтримки тим, хто пережив травматичні події, зокрема й пов’язані з війною — це ключ до зниження емоційної напруги в суспільстві та допомога у вирішенні життєвих проблем. Робота з психоемоційним станом населення, зокрема й через подібні взаємодії, також дозволяє зменшувати ризики розвитку посттравматичного стресового розладу
