До 2012 року Вадим Новинський займався в Україні виключно бізнесом, оскільки був громадянином Російської Федерації. Лише в травні 2012 року президент України Віктор Янукович надав йому громадянство України. Через рік, у травні 2013 року він був зареєстрований кандидатом у народні депутати України по мажоритарному округу № 224 (Севастополь), де у нього були бізнес-інтереси. Він здобув перемогу, у Верховній Раді України VII скликання увійшов до фракції Партії Регіонів. На парламентські вибори 2014 йшов під № 11 у списку Опозиційного блоку.

На дострокових парламентських виборах 2019 року спочатку був заявлений у першій п'ятірці списку Опозиційного блоку, але пізніше був зареєстрований як кандидат-мажоритарник від цієї ж партії в Маріуполі. У цьому місті працює два металургійні комбінати Групи Метінвест, акціонером якої є Вадим Новинський.

Незважаючи на тісні зв'язки з Російською Федерацією, у 2014 році Новинський не підтримав анексію Кримського півострова. А в кінці 2018 року потрапив до списку санкцій Кремля.

Є ортодоксальним прихильником і спонсором Української православної церкви (Московського патріархату), на політичному ринку позиціонує себе як захисник інтересів російськомовного населення України.

Основний актив: Смарт-Холдинг

Бізнес

У середині 1990-х Вадим Новинський з партнерами займався постачанням паливно-мастильних матеріалів на підприємства ГМК України. За офіційною версією, частину грошей, зароблених на цих операціях, вклав в акції Інгулецького і Південного ГЗК.

Водночас він користувався підтримкою екс-прем'єр-міністра Росії Віктора Черномирдіна, що, найімовірніше, дозволило йому згодом увійти в українську бізнес-еліту і закріпитися в ній.

У 1999 році в Дніпропетровську було створено компанію «Смарт-Груп», яка стала прообразом сучасного «Смарт-Холдингу», через який бізнесмен контролює свої активи. Майже всі вони сьогодні розташовані на території України.

Найбільший з бізнес-активів — це 25% частка в Групі Метінвест — найбільшому в Україні гірничо-металургійному холдингу. Партнер Новинського — найбагатша людина України Рінат Ахметов.

Також «Смарт-Холдинг» розвиває такі напрями бізнесу, як видобування природного газу, суднобудування, нерухомість, банківська справа, виробництво продуктів харчування тощо.

Бізнеси Вадима Новинського періодично потрясають скандали і конфлікти.

Фото: НВ

Одним з перших стала боротьба за можливість забудови Троїцької площі в Києві напередодні чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Тоді після активного опору з боку громадянського суспільства, його структурам довелося відмовитися від ідеї тотальної забудови цього простору.

Після окупації Кримського півострова Росією, бізнесмен позбувся Балаклавського рудоуправління, яке займалося видобуванням вапняку для металургії та відмовився від фінансування футбольного клубу «Севастополь».

Під час активної фази бойових дій на Донбасі в 2014-2015 рр. його міноритарний партнер із торговельної групи «Амстор» Володимир Вагоровський спробував здійснити захоплення мережі торгових центрів і супермаркетів, які працювали в центральній і східній Україні. У підсумку торгові центри було закрито на кілька місяців, після чого «Смарт-Холдинг» зміг відновити контроль тільки над об'єктами нерухомості. А власну мережу супермаркетів довелося закрити.

У 2017—2018 рр. центральний офіс керуючої компанії Новинського в Києві кілька разів штурмували спецпідрозділи українських силовиків. Це було пов'язано з діяльністю газовидобувного крила «Смарт-Холдингу». Апофеозом протистояння з владою став арешт генерального директора компанії «Укргазвидобуток» Вадима Мохова восени 2017 року.

У прес-службі Смарт-холдингу так відповіли на запитання, навіщо бізнесу Вадима Новинського його похід у Раду: Акціонер з бізнесом не пов'язаний. І у нього своя мотивація. А бізнес ми будуємо, щоб не залежати від політичної складової.

Екс-президент Петро Порошенко, очевидно, стане найвідомішим парламентарієм Верховної Ради IX скликання і напевно найбільш політично досвідченим бізнесменом у новому парламенті. За 20 років активної участі у великій політиці він встиг побувати в списках ледве не всіх партій влади, попрацювати секретарем РНБО за президентства Ющенка і міністром економіки за президентства Януковича. П'ять років президентства під час війни — такого бекграунду поки немає ні у кого з українських політиків.

Після програшу президентських виборів Володимиру Зеленському, Порошенко провів ребрендинг Блоку Петра Порошенка на Європейську солідарність. У списках нової політичної партії немає бізнес-партнера колишнього президента Ігоря Кононенка і впливового депутата Олександра Грановського. Залишки президентського рейтингу Порошенка дозволяють його партії залишатися в п'ятірці лідерів передвиборчої гонки з дуже високими шансами пройти до ВР.

Бізнес

Головний актив Порошенка – корпорація Рошен, яка є лідером на українському ринку кондитерської продукції. До її складу входять фабрики в Києві, Вінниці та Кременчуці, а також майданчик у Маріуполі, який зараз не працює. З квітня 2017 року зупинено роботу Липецької кондитерської фабрики (Росія). Корпорація керує двома фабриками в країнах ЄС — Клайпедська кондитерська фабрика (Литва) і Bonbonetti Choco Kft (Угорщина). Сумарні виробничі потужності становлять приблизно 450 тис. т кондитерської продукції на рік. Після перемоги на президентських виборах Порошенко заявив, що планує продати Рошен. У медіа публікували версії про готовність Nestle купити Рошен, але, нібито мажоритарний акціонер оцінював свою частку вище, ніж в $1 млрд. Покупців не виявилося, тому в 2016 році Порошенко передав свій пакет акцій «у сліпий траст».

Рошен розвивається не тільки на українському ринку, але і робить ставку на закордон. Половина всієї кондитерської продукції, спрямованої на експорт у першому кварталі, припала на продукцію компанії, йдеться в дослідженнях Ukrainian Food Export Board. Корпорація активно розширює і мережу фірмових магазинів, яка налічує приблизно 60 об'єктів. За кілька років було скоєно напади на більш ніж 15 магазинів мережі в різних регіонах країни.

Порошенко також контролює аграрну компанію Укрпромінвест-Агро із земельним банком 116,5 тис. га, а також Міжнародний інвестиційний банк.

У 2018 році Петро Порошенко і його партнер Ігор Кононенко опосередковано через кіпрську компанію Евінз Лімітед продали Завод Кузня на Рибальському бізнесменові Сергію Тігіпку. Сума угоди становила приблизно $300 млн. У інтерв'ю журналу НВ Сергій Тігіпко повідомив, що планує побудувати на території заводу житловий масив. Партнером із реалізації цього проекту виступає девелоперська компанія City One Development екс-партнера Василя Хмельницького Валерія Кодецького. Згідно з проектом комплексу Lipki Island планується побудувати 36 будинків від 2 до 30 поверхів, які розраховані на 6,2 тис. квартир. На території комплексу буде також офісний центр класу «А» з орендною площею приблизно 50 тис. кв. м.

Фото: flickr

Основний актив: Корпорація Roshen

Вперше став народним депутатом України у віці 24 років — 1998 році. Відтоді безперервно був парламентарієм. До того ж двічі обирався за списками Блоку Юлії Тимошенко і був членом її фракції. На виборах-2019 йде як самовисуванець, по округу № 150 у Полтавській області, де розташовані його основні виробничі активи — Полтавський і Єристівський ГЗК залізорудної компанії Ferrexpo.

Один з небагатьох нардепів, які офіційно поєднують депутатство з бізнесом. Головна особливість такого сумісництва — Жеваго з 2008 року є CEO компанії, акції якої котируються на Лондонській фондовій біржі.

Традиційно є одним із топ-прогульників у Верховній Раді України.

Основний актив: Ferrexpo

Бізнес

У Костянтина Жеваго багато інтересів в різних галузях бізнесу, які об'єднані умовною групою «Фінанси і Кредит». Так називався банк, який було визнано неплатоспроможним у вересні 2015 року.

Основний актив і головне бізнес-досягнення Жеваго — створення залізорудної компанії Ferrexpo на базі Полтавського ГЗК (Горішні Плавні Полтавської обл.). Це перша українська компанія, яка провела IPO (первинне розміщення акцій) на основному майданчику Лондонської фондової біржі. Також Ferrexpo створила з нуля і запустила в експлуатацію Єристівський ГЗК (Горішні Плавні Полтавської обл.) з видобування залізної руди.

Серед активів бізнесмена машинобудівний холдинг КрАЗ (об'єднує кілька підприємств по всій Україні), шинний завод «Росава» (Київська обл.), Фармацевтична корпорація «Артеріум» та ін.

Через події в Криму і на Донбасі Жеваго втратив контроль над суднобудівним заводом «Залив» (Керч) і Стахановським вагонобудівним заводом (Луганська обл.).

Найскандальніші ситуації у бізнесу Костянтина Жеваго пов'язані з найбільшими його активами. Перший — це крах банку «Фінанси і Кредит». За його підсумками екс-голова Національного банку України (НБУ) Валерія Гонтарева заявила, що Жеваго і його банк мають заборгованість з рефінансування перед НБУ в розмірі 6,3 млрд грн.

Визнання банку «Фінанси і Кредит» неплатоспроможним призвело до того, що на його рахунках залишилося $174 млн — більша частина з вільних коштів Ferrexpo. Однак той факт, що банк належав мажоритарному акціонеру залізорудної компанії, дав можливість групі експертів припустити, що гроші могли бути виведені в його інтересах.

Навесні цього року черговий скандал потряс компанію Ferrexpo. Аудиторська компанія відмовилася від співпраці з нею, засумнівавшись, що в 2017—2018 рр. рудокопи справді витратили на благодійність понад $33 млн через благодійний фонд «Квітучий край». Після цього капіталізація Ferrexpo за день впала майже на $500 млн.

У прес-службі Костянтина Жеваго не змогли відповісти на запитання НВ Бізнес до моменту виходу статті.

Фото: НВ

Віталій Хомутинник займається політикою з 22 років, коли став депутатом районної ради Макіївки. За його словами — це дало йому можливість оперативніше вирішувати питання, пов'язані з бізнесом.

У 2002 році став народним депутатом України по мажоритарному округу в Макіївці від блоку «За єдину Україну!». Після цього тричі обирався до парламенту від «Партії Регіонів». Очолював молодіжну організацію цієї партії.

У лютому 2014 року вийшов із «Партії Регіонів», створивши депутатську групу «Економічний розвиток». У раду нинішнього скликання був обраний по мажоритарному округу в Харкові як самовисуванець. Є головою депутатської групи «Відродження», яка влітку 2015 року об'єдналася з однойменною партією. У дострокових виборах-2019 йде за списком партії «Опозиційний блок» під № 11.

Його вважають одним з політиків, які володіють великим тіньовим впливом на митницю, а раніше – на відшкодування ПДВ. Сам Хомутиннік заперечує це.

Основний актив: Інвестиційний фонд «Каскад»

Бізнес

Бізнесом Віталій Хомутиннік почав займатися в 15 років у Макіївці. Зараз володіє бізнесом через інвестиційний фонд «Каскад», заснований у 1993 р.

Основними бізнес-активами сьогодні є частка в газовидобувній компанії «Укрнафтобуріння», де його партнерами є Ігор Коломойський і Павло Фукс. Також «Каскад» торік став акціонером ще однієї великої газовидобувної компанії JKX Oil&Gas з активами в Україні. Через Cascade Investment Fund Хомутиннік володіє більш ніж 6% у статутному капіталі агрохолдингу Kernel Holding S.A., капіталізація якого становить приблизно $1 млрд.

Також йому належить компанія «Каскад Агро». Відповідаючи на запитання, навіщо його бізнесу ще один похід у парламент, Хомутиннік сказав: "Я не планував брати участі в парламентських виборах і відмовився балотуватися на своєму мажоритарному окрузі в Харкові. У моїх планах було покинути депутатство і більше часу приділяти бізнесу і громадській діяльності. рішення балотуватися за списком «Опозиційного блоку» було прийнято з огляду на обставини, для того, щоб у парламенті було представлено партію «Відродження».

Проте в майбутньому я все-таки планую скласти депутатський мандат, поступитися своїм місцем професійним політикам і більш поглиблено займатися бізнесом. Тому, відповідаючи на запитання, навіщо вашому бізнесу похід у народні депутати, можу впевнено сказати — мій бізнес не залежить від того, є у мене депутатський мандат чи ні. Глобально, я вважаю , що в Україні вже настав той час, коли можна і потрібно розділяти бізнес і політику. Ще далеко від ідеального, але вже країна стала іншою — більш прозорою і демократичною, чутливою до громадської думки і ЗМІ. Я вважаю, що вже настає той момент, коли бізнесмени в Україні не повинні бути в політиці, а політики в бізнесі".

Фото: DR

80-річний Вячеслав Богуслаєв – один з найдосвідченіших українських політиків. Ще на початку 1990-х він був позаштатним радником другого президента України Леоніда Кучми. Вперше балотувався в народні депутати України 1998 рокуза списком «Партія праці та Ліберальна партія — разом!», але спроба була нерезультативною. Лише в 2006 році став нардепом за списком Партії регіонів. Належав до її фракції до початку 2014 року. До Верховної ради України VIII скликання обраний як самовисуванець по мажоритарному округу в Запоріжжі. Член депутатської фракції «Воля народу».

На дострокових виборах 2019 року йде як самовисуванець у тому ж окрузі №77 у Запоріжжі.

В останні роки активно лобіює необхідність державної підтримки українських виробників. Зокрема, разом із Радикальною партією Олега Ляшка просував так званий закон «Купуй українське!». Відповідно до документа вітчизняні виробники повинні були мати перевагу під час закупівлі продукції держкомпаніями і органами державної влади перед іноземними постачальниками. Інтерес Богуслаєва був в організації серійного виробництва і продажу цивільних вертольотів.

Основний актив: Мотор Січ

Бізнес

Основний актив Вячеслава Богуслаєва – один з найбільших в Європі виробників авіаційних двигунів «Мотор Січ» (Запоріжжя) та його дочірні підприємства, які переважно є виробниками комплектовання для материнської компанії. Також у нього є власна однойменна авіакомпанія, яка здійснює польоти всередині України.

У рамках географічної експансії «Мотор Січ» створювала спільні підприємства з виробництва та обслуговування авіаційних двигунів у Росії, Китаї та Білорусі. У 2017 році в КНР почалося будівництво підприємства з виробництва авіадвигунів, в якому мали використовувати українські технології. Білоруський проект у місті Орша торік довелося згорнути через конфлікт із президентом Республіки Білорусь. Підприємство було націоналізовано. Створення російського СП застопорилося через заборону на військово-технічне співробітництво між Україною та Росією, введене українською владою в 2014 році.

Нині невідомо яку саме частку в «Мотор Січі» контролює Боуслаев і члени його сім'ї. Адже в 2017-2018 рр. сталася спроба продажу контрольного пакета акцій компанії китайським інвесторам. У Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України на початку цього року заявляли про намір держави стати акціонером «Мотор Січі».

А на початку липня стало відомо, що Антимонопольний комітет України розглядає справу про концентрацію акцій «Мотор Січі» китайською компанією Skyrizon Aircraft, яка отримає понад 50% у статутному капіталі підприємства, і державним концерном «Укроборонпром».

Найгучніші конфлікти навколо Богуслаєва і його підприємств пов'язані з імовірним потачанням авіаційних двигунів у Російську Федерацію. У 2011 році «Мотор Січ» і «Вертольоти Росії» підписали 5-річний контракт на постачання двигунів для російських гелікоптерів, зокрема військових. Але після 2014 року було введено заборону на постачання українського устаткування та комплектовання. Проте періодично виникала інформація про те, що запорізьке підприємство експортує свою продукцію росіянам через посередників. У «Мотор Січі» ці чутки спростовували.

Одне з дочірніх підприємств запорізького машинобудівного гіганта розміщувалося в місті Сніжному, розташованому на тимчасово окупованій території Донецької області. Тут розташовано виробництво лопатей для авіаційних турбін. На початку воєнного конфлікту між Україною і Росією повідомлялося, що обладнання заводу вивезено до Російської Федерації. Однак в офіційній звітності «Мотор Січі» йшлося, що компанія контролювала свою Сніжненську філію аж до грудня 2017 року. На початку 2018 року Вячеслав Богуслаєв заявив, що майно заводу залишилося у власності «Мотор Січі», але передано в управління іноземній компанії, не уточнивши якої саме.

Навесні 2018 року акції «Мотор Січі» було заарештовано на вимогу Служби безпеки України. За офіційною версією силовиків, арешт пов'язаний зі спробою продати стратегічне українське підприємство громадянину Китаю, який планував вивести виробничі потужності «Мотор Січі» за межі України.

У липні 2019 року стало відомо, що основними власниками компанії можуть стати китайські інвестори і державний концерн «Укроборонпром».

Фото: facebook

Григорій Суркіс (молодший брат Ігор) став членом партії СДПУ (о) одночасно з його бізнес-партнером Віктором Медведчуком з клану «київської сімки» — у 1995 році. Від цієї партії він обирався народним депутатом III і IV скликань у період з 1998 до 2006 року, будучи одним із впливових олігархів того часу. Тривалий час обіймав керівні посади в СДПУ (о).

У старшого Суркіса була пауза в політичній кар'єрі з 2006 року, коли у нього стався провал на виборах до Верховної ради за списком «Опозиційного блоку «НЕ ТАК!». З того моменту до цього року, Григорій тримався на відстані від політики. Зараз старший Суркіс йде номером 17 у списку Медведчука-Рабіновича = «Опозиційної платформи — За життя».

Основний актив: ФК Динамо і компанія «Укренергоконсалтинг»

Бізнес

За даними Рейтингу ТОП-100 НВ, статки Григорія Суркіса і його молодшого брата Ігоря (основного бізнес-партнера) оцінюють у $234 млн.

За часів СРСР Григорій працював у Головплодвинпромі УРСР, Харківському СРБУ № 1, РБУ № 3, «Київжитлорембудмонтаж» і ВЖРО Київського міськвиконкому.

У 1992 році значився, як і його брат Ігор, серед співзасновників створеної Віктором Медведчуком юридичної фірми Бі.Ай.Ем, де також співзасновниками були Валентин Згурський, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях («київська сімка»).

У період 1991 і 1993 роки був гендиректором СП «Динамо-Атлантик», з 1993 до 1998 року обіймав посаду президента футбольного клубу «Динамо-Київ» і з 1992 до 1998 року — президента УПФК «Славутич», 75% якого належало офшорній «Newport Management» Віктора Медведчука, яка робила виплати футболістам «Динамо» щонайменше з 2003 року.

Концерн «Славутич», де нині молодшому Суркісу належить 6,7% (93,3% контролюють кіпрські Кірелма ентерпрайсіз лтд, Лістон менеджмент лтд, Норесіа констракшин лтд, Отренія інвестментс лтд і Мерсенна холдингз Лтд) володіє компаніями: ТОВ СП «Динамо-Атлантик», ВАТ «Вилоцький деревообробний комбінат», ВАТ «Шполянський цукровий завод», ЗАТ «Центр сприяння розвитку Закарпаття», ВАТ Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття», ЗАТ «Український газовий комплекс», ТОВ «Експотрейд», OMETA PRIVATE, ВАТ «Камінь-Каширський маслозавод».

Брати Суркіси є власниками інвестиційних фондів: Надія, Добробут (у стадії ліквідації), Джерело. Серед співзасновників також є представники «київської сімки».

У Суркіса-старшого велика кар'єра футбольного менеджера. З 1996 до 2000 року він був президентом Професійної футбольної ліги України та віце-президентом Федерації футболу України.

Із 1997 став послом від України в Єврокомісії з питань спорту, толерантності та чесної гри. З 1998 до 2006 року перший заступник парламентського комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту. З 1998 член Національного олімпійського комітету України. Був президентом Федерації футболу України з 2000 до 2012 року, після чого став її почесним президентом. Із 2006 року є віце-президентом Національного олімпійського комітету України. Із 2002 року був членом Комітету УЄФА з професіонального футболу, далі став членом Виконкому УЄФА. Суркіс був одним із головних лобістів, котрі домоглися проведення в Україні футбольного ЄВРО-2012.

Сьогодні основними активами братів Суркісів є футбольний клуб «Динамо» (понад 60%) і компанія «Укренергоконсалтинг». На сайті останньої вказані партнери, з якими у неї є договірні відносини: Львівобленерго, Прикарпаттяобленерго, Тернопільобленерго, ЕМН Україна, Західенергоспецмонтаж, Альфа Енерго Груп, Новітні Енергетичні Програми, Західні енергетичні транзити.

Фото: depositphotos.com

У червні журналісти програми Схеми опублікували запис розмови братів Суркісів з екс-директором компанії енергомережі Дмитром Крючковим.

Зараз Дмитро Крючков є основним фігурантом справи, яку розслідує Національне антикорупційне бюро, про розкрадання 340 млн грн із Запоріжжяобленерго.

Серед фінансових активів Суркісів зазначено А-Банк, який також асоціюють з Ігорем Коломойським. Відзначимо, що банк Суркісів рішенням Окружного адмінсуду Києва відсудив у травні 2017 року у ПриватБанку списані під час націоналізації 364 млн грн. Цього самого дня той-таки суд зобов'язав ПриватБанк повернути особисто сім'ї Суркісів 1,048 млрд грн, $266,2 тис і 8 тис. євро. Позов Суркіси подали 25 грудня з метою скасувати рішення НБУ № 105 від 13 грудня 2016 року, яким вони були визнані інсайдерами ПриватБанку, котрим видавали кредити для подальшого виведення за кордон. На етапі роботи тимчасової адміністрації в ПриватБанку було проведено процедуру конвертації коштів інсайдерів банку в капітал (bail-in).

Суркіс є міноритарним партнером Ігоря Коломойського в кількох телеканалах групи 1+1.

У прес-службі політичної партії «Опозиційна платформа — За життя» запит НВ Бізнес про те, навіщо бізнесу Григорія Суркіса похід до Верховної Ради, залишили без відповіді.

У політичній діяльності Степан Івахів завжди перебував у тіні свого бізнес-партнера з групи Континіум Ігоря Єремєєва, який загинув у 2015 році. Після смерті Єремєєва очікувалося, що Івахів почне вести активнішу політичну діяльність, щоб лобіювати інтереси свого бізнесу. Однак цього не сталося.

Вперше став народним депутатом України в 2012 році, перемігши на одномандатному виборчому окрузі №21 у Волинській області. На дострокових парламентських виборах балотується у цьому ж окрузі, як самовисуванець.

У листопаді 2018 року внесений до списку санкцій РФ.

Бізнес

Фото: ВолыньPost

Основний актив: група Континиум

Івахів разом з Ігорем Єремеєвим, Сергієм Лагуром і Петром Димінським був засновником і співвласником бізнес-групи «Континіум» (Луцьк), яка найвідоміша завдяки мережі АЗК WOG. Після смерті Ігоря Єремєєва в 2015 році, його частка у спадок перейшла до дітей – Романа і Софії. А в 2017 році стало відомо, що Петро Димінський продав свою частку в нафтовому бізнесі своїм партнерам.

У Волинській області у «Континіуму» є інші бізнеси. Наприклад, торгово-розважальний центр ПортCity.

Степан Івахів разом із Сергієм Лагуром і сім'єю Петра Димінського є великими акціонерами Банку інвестицій і заощаджень.

До впровадження системи державних закупівель ПроЗорро компанії, пов'язані з цією бізнес-групою, були найбільшим постачальником дизельного палива для «Укрзалізниці». Однак останнім часом їх потіснили інші учасники ринку нафтопродуктів.

Водночас компанія розвиває мережу кафе і пунктів громадського харчування на інфраструктурних об'єктах. Є одним з найбільших гравців українського ринку кави.

Профільні ЗМІ, які займаються тематикою нафтопродуктів, у 2016-2017 рр. повідомляли, що вдова Ігоря Єремєєва заручилася підтримкою Ігоря Палиці – партнера Ігоря Коломойського – у спробах отримати частку свого колишнього чоловіка в групі «Континіум». Загиблий у 2015 році бізнесмен у ролі спадкоємців вказав своїх дітей. Однак юристи, близькі до групи «Приват», вирішили скористатися фактом, що Єремєєв хоч і не жив з нею кілька років, але формально не розлучився зі своєю дружиною.

У листопаді 2018 року стало відомо, що власники групи «Континіум» винні структурам Дмитра Фірташа більш ніж $460 млн, які той виділяв у 2011-2015 рр. на розвиток мережі АЗК.

Борис Колесніков у політиці давно. З 1999 до 2001 року він працював заступником голови Донецької обласної ради, потім п'ять років очолював облраду. У 2006 і в 2012 році обирався до Верховної Ради від Партії регіонів, а в перерві між парламентською діяльністю спочатку працював віце-прем'єр міністром із Євро-2012, а потім став віце-прем'єр-міністром — міністром інфраструктури. В кінці грудня 2010 року за Колеснікова було підписано договір між Укрзалізницею і Hyundai Corporation на придбання 10 нових міжрегіональних швидкісних електропоїздів. Протягом першого року потяги постійно ламалися, не витримуючи морозної погоди. «Я прийшов у Кабмін мільярдером, а пішов — мультимільйонером. Тож не тільки жінка може зробити з чоловіка мільйонера, якщо він раніше був мільярдером. Насправді це криза винна», — повідомив НВ Борис Колесніков, відповідаючи на запитання, навіщо його бізнесу похід у Раду. У 2005 році Борис Колесніков кілька місяців провів у СІЗО нібито за вимагання акцій донецького торгового центру Білий лебідь. Незабаром кримінальну справу було закрито через відсутність складу злочину. Колесніков у гарних взаєминах із найбагатшим українським бізнесменом — Рінатом Ахметовим і зараз є співголовою партії Опозиційний блок. «Нікого не влаштовує нинішня ситуація, люди їдуть. Якщо не змінити ситуацію різко, на жаль, нічого доброго не чекаємо. Умови для бізнесу некомфортні в порівнянні з Польщею, Литвою, я не кажу про Чехію», — каже Колесніков. Бізнесмен балотується у 49 мажоритарному окрузі в Донецькій області. Його манера спілкування з виборцями потрапила на скандальне відео, раніше опубликоване НВ.

Бізнес

У Бориса Колеснікова два напрями бізнесу — один з найбільших компаній-виробників кондитерських виробів, компанія Конті, яка раніше володіла Донецькою, Костянтинівською, Горлівською кондитерськими фабриками і двома фабриками в Курську (РФ). За словами Бориса Колеснікова, зараз працює тільки виробництво в Костянтинівці. Решта фабрик стоять. Колеснікову належить АПК-Інвест, яка контролює 22% українського ринку промислової переробки свинини. В активі компанії — земельний фонд у 35 тис. га, комбікормовий завод потужністю 200 тис. Т на рік, елеватори з потужностями понад 90 тис. т, тваринницький комплекс на 450 тис. голів, а також м'ясокомбінат продуктивністю 200 т на добу. «Похід у Раду ніяк не позначиться на бізнесі. Я все життя пропрацював на ринку FMCG, це вільний конкурентний ринок і ніякі посади, депутатські мандати на нього вплинути не можуть», — сказав НВ Бізнес Борис Колесніков.

Фото: НВ

Нестор Шуфрич

Від середини 1990-х Нестор Шуфрич був пов'язаний із Соціал-демократичною партією України (об'єднаною) і одним з її лідерів Віктором Медведчуком. У 1998 році був обраний до Верховної Ради України по виборчому округу в Закарпатті. Тоді ж став членом політбюро СДПУ (о). У липні 2002 року був обраний нардепом на окрузі в Черкаській області. Після Помаранчевої революції не потрапив до парламенту. У велику політику повернувся в 2006 році, ставши міністром з питань надзвичайних ситуацій в уряді Віктора Януковича. У вересні 2007 року став народним депутатом за списком «Партії регіонів».

У 2012 і 2014 рр. обирався до парламенту за списками Партії регіонів і Опозиційного блоку, відповідно.

У 2014 році разом із Віктором Медведчуком займався організацією зустрічей із представниками, так званих, ДНР і ЛНР. Зокрема, влітку 2014 року вони разом з Леонідом Кучмою відвідували Донецьк.

Навесні 2019 року прес-служба Нестора Шуфрича повідомила, що разом із дружиною вони «здійснили романтичну автомобільну подорож до Криму».

Нестор Шуфрич – любитель шоу і боїв навкулачки. Був помічений у сутичках із різними чиновниками – від Леоніда Черновецького і Миколи Рудьковського до свого колеги за списком партії «Опозиційна платформа — За життя» Сергія Льовочкіна і нинішнього генпрокурора Юрія Луценка. А восени 2014 року в Одесі дістав закриту черепно-мозкову травму і струс мозку під час бійки з правими активістами.

Тричі був одружений.

Нині йде до Верховної Ради України під №7 у списку партії «Опозиційна платформа — За життя».

Фото: НВ

Бізнес

Згідно з декларацією Нестора Шуфрича сьогодні в його власності немає великих бізнес-активів. Безпосередньо йому належить частка в закарпатському ТОВ «Вітал - плюс», яке займається виробництвом соків і напоїв. Також він є власником «Мисливського клубу «Кремніка», на базі якого працює готельний комплекс.

Крім того, ще в середині 2000-х Нестор Шуфрич заявив, що передав свої комерційні активи родичам. У 2011 році він отримав у спадок майже 75 млн грн. Тоді це було приблизно $9,5 млн.

Також відомо, що в 2000 році він став партнером Миколи Рудьковського в газовидобувній компанії «Нафтогазвидобування», викупивши частку у Петра Порошенка. Однак протягом 2013-2015 рр. її єдиним власником став холдинг ДТЕК Ріната Ахметова. Зараз це одна з найбільших приватних газовидобувних компаній України.

Успішний старт політичної кар'єри Сергія Льовочкіна пов'язують з його батьком – Володимиром Льовочкіним – який тривалий час працював у пенітенціарній службі України та навіть очолював її в 2001-2005 рр.

Після здобуття вищої освіти в Київському Наргоспі Сергій Володимирович зайнявся бізнесом. Але все-таки більш відомий як професійний політик. У 1996 році він став радником губернатора Донецької області Віктора Януковича, а з 1999 року перейшов на посаду консультанта, а пізніше першого помічника Леоніда Кучми. Де і працював до січня 2005 року. Вважається, що після Помаранчевої революції він став одним із співзасновників політичної групи РосУкрЕнерго (газовики), до якої крім Льовочкіна увійшли бізнесмен Дмитро Фірташ, екс-глава Нафтогазу України Юрій Бойко і бізнесмен, екс-глава СБУ Валерій Хорошковський.

У 2007 році приєднався до Партії регіонів. Того ж року був обраний народним депутатом за списком цієї партії. У 2010-2014 рр. очолював Адміністрацію президента України Віктора Януковича, ставши однією з ключових фігур режиму президента-втікача.

На парламентських виборах 2014 року разом із молодшою сестрою Юлією став народним депутатом за списком «Опозиційного блоку». У виборчій кампанії-2019 вони йдуть за списком політичної партії «Опозиційна платформа — За життя». Сергій - №5, Юлія - №21.

Основний актив: Медіагрупа Інтер

Бізнес

Незважаючи на кар'єру професійного чиновника на держслужбі, Сергій Льовочкін вважається заможним бізнесменом. Згідно з декларацією, політик володіє п'ятьма компаніями, зареєстрованими в іноземній юрисдикції. Більшість з них – компанії, яким належить нерухомість у Франції і Греції. Однак через Brove Holdings Limited він володіє часткою в Медіагрупі «Інтер». Саме цей факт дозволяє Сергію Льовочкіну входити в топ-100 найбагатших людей України. Партнерами політика в цьому бізнесі є Дмитро Фірташ, Валерій Хорошковський і Світлана Плужникова – вдова засновника телеканалу Інтер Ігоря Плужникова.

Слід зазначити, що набагато більше активів належать сестрі Сергія Льовочкіна – Юлії. Згідно з її декларацією, народна обраниця є бенефіціаром понад 60 юридичних осіб, зареєстрованих в Україні та за її межами. Серед них банк «Кліринговий дім» (понад 60%), «Закарпаттяобленерго» а також кілька компаній, які розвиваються у галузі поновлюваних джерел електроенергії (сонячні електростанції та малі гідроелектростанції).

Фото: НВ

38-річний Максим Микитась йде на вибори по мажоритарному округу №206 у Чернігівській області як самовисуванець. У бізнесмена вже є досвід роботи в політиці. З 2014 до 2015 року він працював депутатом Київської міськради, до якої потрапив за списками партії Удар. Влітку 2016 року Микитась був обраний депутатом на проміжних виборах до парламенту по тому ж округу №206. З 2017 року став членом політичної групи Воля народу, працював членом комітету Верховної Ради з питань бюджету.

Бізнес

З 2010 до 2016 року Максим Микитась очолював одну з найбільших будівельних корпорацій країни — Укрбуд, яка зараз займається реалізацією 23 проектів переважно в сегменті житлового будівництва. Максим Микитась кілька разів був фігурантом скандалів. Найгучніший серед них виник під час будівництва в Києві ЖК Сонячна Рів'єра на Микільській Слобідці у 2015 році. Протестувальники заявляли, що компанія забудовує прибережну зону Дніпра, а роботи призводять до руйнування розташованого по сусідству храму. Представники Укрбуду всі звинувачення заперечували. Активісти палили шини і напали на Максима Микитася, після чого Державна архітектурно-будівельна інспекція анулювала всі дозволи компанії на будівництво. Через кілька місяців роботи поновилися. Компанія відмовилася від будівництва одного будинку з планованих трьох.

Цього року корпорація зіткнулася з новими проблемами. В кінці червня Антимонопольний комітет України (АМКУ) наклав штраф по 56 млн грн на Північно-український будівельний альянс і Спецбуд-Плюс, які входять в Укрбуд, за змову в тендері на реконструкцію Шулявського шляхопроводу. На початку травня АМКУ оштрафував ці ж дві компанії на 150 млн грн за змову в тендерах на реконструкцію Національного інституту серцево-судинної хірургії ім.М.Амосова і гімназії ім. Бойченка. Компанії оскаржують рішення комітету.

В середині квітня детективи Національного антикорупційного бюро затримали генерального директора компанії Укрбуд Девелопмент Олега Майбороду, колишнього командувача Національної гвардії України Юрія Аллерова і оцінювача Алісу Грищук. Їх підозрювали в махінаціях з власністю Національної гвардії. Через два дні Майбороду відпустили за рішенням Шевченківського районного суду. Раніше Максим Микитась заявляв журналісту НВ Бізнес, що після відходу в парламент вже не має стосунку до компанії Укрбуд.

Фото: facebook

Медведчук не приховує своєї антизахідної, проросійської орієнтації, є кумом нинішнього президента Росії Володимира Путіна. Він прихильник федеративного устрою Украіни. Був народним депутатом від СДПУ (о), членом якої став у 1995 році і потім очолював її з 1998 до 2007 року. З 2002 до 2005 року працював главою Адміністрації президента Леоніда Кучми.

Зараз Медведчук йде до Верховної Ради третім номером у списку проросійської політичної сили «Опозиційна платформа — За життя». Здійснює пропагандистські вояжі до Москви, де відкрито зустрічається з керівництвом країни-агресора.

Бізнес

Медведчук почав свою кар'єру ще за часів СРСР, коли в 1978 році став випускником юридичного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Закінчивши навчання, він був направлений на роботу в Київську міську колегію адвокатів, де потрапив у групу адвокатів, яким МВС і КДБ довіряли участь у політичних процесах. Серед відомих справ, які влада довірила Медведчуку, були суди над дисидентами Юрієм Литвином і Василем Стусом.

В уже незалежній Україні, в 1992 році Медведчук створив юридичну фірму Бі.Ай.Ем. Співзасновниками цієї компанії також були брати Григорій та Ігор Суркіси, Валентин Згурський, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях. Серед основних напрямів діяльності цієї компанії було консультування у відкритті іноземних валютних рахунків, реєстрації підприємств в офшорних зонах і придбанні нерухомості в іноземних країнах.

Медведчук разом з братами Суркісами був акціонером ФК «Динамо». Зауважимо, що в ЗМІ була інформація про те, що цей клуб виставлений на продаж і одним із покупців є Медведчук. Серед гучних нерухомих активів Медведчука — н — кількасот гектарів лісу в Жденієві на Прикарпатті, які перебувають у власності та оренді того ж «Динамо» і компанії «Спорт-тур», де єдиний бенефіціар Медведчук.

Сьогодні основними медіа активами Медведчука є телеканал NewsOne, 112 і ZIK, яким він володіє разом з бізнес-партнером Тарасом Козаком (№ 17 у списку цієї ж партії). У 2017 році Козак і Медведчук фігурували в справі про виведення з-під оподаткування 2,5 млрд грн компанією Тедіс Україна.

У лютому 2017 року журналісти телепрограми «Схеми» виявили, що Служба безпеки України заблокувала роботу 16-м традиційним компаніям-імпортерам скрапленого газу в Україну через причетність до терористичних організацій на Сході України. Водночас, на ринок увійшли чотири нові компанії «Глуск Україна», «Креатив Трейдинг», Wexler Global LP (Великобританія) і Gikka Limited (Британські Віргінські острови), афілійовані з Медведчуком.

У грудні 2016 року Антимонопольний комітет України дозволившвейцарській компанії Glusco Energy SA купити кіпрську фірму Rosneft Management Company Ltd і Fargrade Ltd, яким в Україні належали активи НК «Роснефть» у галузі роздрібної торгівлі нафтопродуктами, зокрема, 130 АЗС ТНК, Formula, Золотий Гепард і Смайл.

Glusco Energy і пов'язану з нею Proton Energy Group такі ресурси як Українська правда, Liga.net і Радіо Свобода в журналістських розслідуваннях пов'язують з Медведчуком.

Також Медведчука вважають фігурою, яка контролює нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок у Рівненській області, через яке в Україну надходить приблизно третина загального імпорту дизельного палива.

Фото: facebook

У червні цього року стало відомо, що телеведуча Оксана Марченко, дружина Віктора Медведчука, збільшила до 61% частку в компанії НЗНП Трейд, яка видобуває нафту на Гавриковському родовищі в Ханти-Мансійському автономному окрузі РФ.

Також, як з'ясували журналісти програми «Схеми», в 2016 році глава уряду Росії Дмитро Медведєв особистим розпорядженням видав ліцензію на розробку і видобуток вуглеводнів на ділянці «Глибока», розташованій на анексованій території АР Крим, невідомій російській компанії «Нові проекти», за якою, як виявилося, стоїть Віктор Медведчук.