По суті, це безвідходне виробництво. Про повторне використання сировини задумалися навіть ті, хто має доступ до дешевих природних ресурсів. Ці компанії зрозуміли, що корисні копалини – вичерпний ресурс, а тому все частіше віддають перевагу повторній переробці промислових відходів. До того ж, використання вторинних матеріалів часто обходиться бізнесу дешевше, знижуючи вартість кінцевого продукту. В Україні такі випадки поки нечисленні, хоча країна сповна «багата» відпрацьованими матеріалами, які чекають свого другого шансу.
Далеко ходити за прикладами не потрібно. Візьмемо хоча б галузь, яка ще не так давно давала більше третини українського ВВП – металургію. У всьому світі металургійні комбінати виробляють чималу кількість відходів – вогнетривкі цегла та інші матеріали, які відслужили своє та які застосовуються в процесі виплавки сталі (вапняк, доломіт, магнезит та інші). Іноземні виробники вогнетривів знайшли для них нове застосування. Відпрацьовані вогнетриви і вапняки йдуть на повторну переробку, в результаті якої з'являються нові жароміцні цегли для печей. Наприклад, 45% бою вогнетривів придатна для вторинної переробки. Цегла з вторсировини в 2-4 рази дешевше нових аналогів. Ефект для сталеварів відчутний: вони платять менше за сировину, знижують витрати за складування відпрацьованих відходів (екоподаток) і економлять місце на відвалах, які часто заповнені на 50-95%. В доповнення це ще й відповідальне ставлення до природних корисних копалин, наприклад, глини, каоліну і магнезиту «кар'єра». Металурги можуть утилізувати вторсировину самостійно або виводити цю функцію на аутсорсинг. У світі вже є такі приклади - лідери з аутсорсингу відходів меткомбінатів: компанії HARSCO, Horn&Co Minerals Recovery LKAB Minerals. Цікаво, що найбільший в світі виробник вогнетривів, австрійська RHI, є ще й головним лобістом ініціатив повторного використання відпрацьованих вогнетривів.
Кольорова металургія також у фокусі іноземних промисловців. Платина, золото, мідь та алюміній – цінна сировина з високими витратами на видобуток і переробку. Існуючі родовища цих корисних копалин поступово вичерпуються, а нові або бідніші, або знаходяться в менш доступних місцях. У будь-якому випадку, собівартість виробництва зростає, а тому питання їх повторного отримання з готових продуктів стає ще більш актуальним. Наприклад, у світі вже працюють над технологією, що дозволяє отримати алюміній з так званого «червоного шламу» - відходу алюмінієвих ГЗК і комбінатів, що містить частку кольорового металу.
Ще один великий «постачальник» матеріалів, придатних для повторного використання, - енергетика. Тут є сировина, яка не займає великі площі землі та, з першого погляду не приносить значної шкоди навколишньому середовищу і в принципі невидима. При цьому, дуже цінна як ресурс. Я кажу про шахтний метан, який часто спричиняє чимало проблем гірникам. Іноземні компанії перетворили ці труднощі на можливість – вони відкачують з шахт метан, після чого використовують його для виробництва електроенергії і тепла. Споживачами цієї електроенергії часто стають самі ж шахти. Їх інтерес очевидний. В процесі видобутку вугілля метан додає чимало клопоту, а його викиди несуть велику небезпеку для життя шахтарів. Примусове відкачування газу мінімізує ці ризики, а його використання дозволяє знизити витрати гірників на закупівлю електроенергії на зовнішньому ринку. За принципом такої моделі «самозабезпечення» працюють багато шахт в Польщі і Чехії. Інший варіант - продаж виробленої електроенергії на загальний енергоринок. Що це означає для України? Річний обсяг викидів шахтного метану тут оцінюється понад 1 млрд куб. м в рік. Середньостатистична українська шахта випускає в повітря близько 15-20 млн куб. м в рік. При грубому підрахунку можна сказати: цього обсягу достатньо, щоб покрити річну потребу близько 22 тисяч сімей з 3 осіб в електроенергії. Можливо, у масштабах країни цифра виглядає не так переконливо. Але враховуючи важливість альтернативи природному газу і вугілля, світло в кожному домі має значення.
В українській промисловості є ще чимало можливостей по використанню вторинної сировини і побічних продуктів. Я переконаний, що рано чи пізно вітчизняні компанії все активніше будуть знаходити і використовувати аналогічні можливості - когось підштовхне до цього турбота про екологію, а когось - про собівартість.