Честолюбний морозивник. Як Петро Рудь завойовував ринок холодних ласощів і заробляв мільйони
Петро Рудь, власник однойменної торгової марки і співвласник Житомирського маслозаводу займає 97-е місце в рейтингу найбагатших українців, складеному НВ і Dragon Capital.
Його статки оцінюються в $53 млн, за рік збільшившись на 24%. За підсумками 2018 року, за даними того ж рейтінгу, Рудь займав 100-е місце в списку українських мультимільйонерів. Зростають не лише статки головного українського морозивника, але і вартість його бренду. ТМ Рудь НВ і Dragon Capital оцінюють у $7 млн (87-е місце в топ-100 найдорожчих брендів України і + 12,9% за рік).
Найбагатша людина Житомирської області (публікації в ЗМІ про Рудя не залишають сумнівів, він пишається цим фактом) народився в 1956 році, закінчив ПТУ, відслужив у армії, працював на нафтобазі в Коростені, зробив кар'єру на Коростенському молокозаводі, який і очолив в 1987 році. Диплом про вищу освіту (Українська сільгоспакадемія в Києві) отримав лише в 34 роки. А в 1992-му став директором Житомирського маслозаводу. Наразі він володіє понад 50% підприємства, інший великий співвласник — донька Оксана.
У той самий час, коли індустрія виробництва радянського морозива, про яке так люблять проливати сльози ті, хто ностальгує за СРСР, фактично розвалилася. Як довів Рудь, для виробництва пломбірів зовсім не обов’язкова наявність генсеків і керівної партії.
На початку 90-х Рудь об'їжджав приватні господарства і те, що залишилося від колгоспів-радгоспів, на власній Волзі, домовляючись про постачання молока.
А потім ризикнув — закупив холодильні ванни, які надав потенційним постачальникам — безкоштовно, але під гарантії безперебійного отримання продуктів. Але саме молоко в роздробі коштувало копійки (і торгові націнки на нього все ще регулювалися державою), і Рудь ризикнув ще раз — переключився на морозиво. Український ринок тоді був забитий імпортом, в основному польським, і Рудь пішов в атаку: закупив шведську пакувальну лінію Tetra Pak (одну з перших в Україні), потім датську Straightline і… вийшов на ринок Чехії, чи не випадково знайшовши партнера по організації поставок на одній з виставок.
Рудь, як то кажуть, піймав хвилю. Почав випускати морозиво з наповнювачами, почав відверто грати на тій самій ностальгії, випускаючи такі бренди, як 100% морозиво, запустив лінійку дитячого морозива.
Коли в 2000-х ємність і перспективи ринку оцінили і освоїли конкуренти, Житомир відповів випуском м’якого морозива (продажі якого не так залежали від сезону), вершкового масла (покупців на яке шукали в першу чергу в секторі КаБаРе), органічного морозива, заморожених напівфабрикатів і сухого молока (яке експортували навіть до Японії). Питання сезонної залежності було вирішено. Продукція під брендом Рудь займає від 20% до 30% українського ринку морозива (різниця пояснюється оцінками самої компанії і аналітиків).
Ще раніше були вирішені і питання честолюбства. У 1998 році маслозавод включив до своєї назви прізвище директора, а сам Петро Рудь зібрав колекцію орденів За заслуги всіх трьох ступенів і став почесним громадянином Житомира. Не особливо старався, хіба, у публічній політиці - депутат міськради, облради (в останній раз обирався від БПП) і єдина його спроба потрапити до Верховної Ради датована аж 1998-м (і то за списками вже давно забутої Аграрної партії на заздалегідь непрохідному 88-му місці).
Але в центрі Житомира є пам’ятник морозиву вагою 14 тонн. І вагу самого Рудя в місті ніхто і не заперечує.
