Що заважає розвитку української космічної галузі
Через півтора місяці, 26 травня, о 6:00 за київським часом український супутник був виведений на навколоземну орбіту.
Його розробкою займалася команда викладачів і студентів КПІ ім. Сікорського. Наносупутник призначався для дослідження термосфери Землі і подальшого прогнозування атмосферних аномалій.
Про те, що означає виведення супутника на орбіту для космічної галузі України, про основні проблеми галузі та прогнози НВ Бізнес розповіли один з розробників супутника і експерт енергетичної галузі.
Борис Рассамакін, завідувач лабораторії теплових труб і наноскпутникових технологій при КПІ ім. Сікорського
Наш супутник unit2 був розроблений за проектом QB50 – міжнародний проект, організований бельгійським інститутом Фон Кармана в Брюсселі. У 2011 році ми подали заявку і були прийняті в 2012 році. І відтоді працювали під їхнім керівництвом, забезпечуючи ті вимоги, які були потрібні для проекту QB50. Це дослідження термосфери Землі в низьких шарах атмосфери на висотах від 400 до 100 км. Це найбільш недосліджені частини термосфери Землі.
КБ Південне в робочому стані, здатне розробляти і запускати супутники. Тільки фінансування цієї галузі затримують. У нас малобюджетний супутник. Це означає, що ми силами університету, силами спонсорів вирішуємо завдання міжнародного проекту. І перший супутник показав свою працездатність.
Сьогодні ми займаємося малобюджетними університетськими супутниками. Ми належимо до університетів, які розробляють нові технології своєї країни, вирішують завдання в основному наукової спрямованості. Комерційна складова нас поки веде до того, що можливості CubeSat (супутників до 10 кілограмів) не завжди можливі в комерційній стороні, порівняно з телевізійними, з високоорбітальними супутниками, які коштують мільйони доларів, які зондують землю більш якісно, з роздільною здатністю зйомки до одного метра. Ми намагаємося розвинути технологію хоча б у роздільній здатності 30 метрів, яка потрібно тільки споживачам у сільському господарстві, містобудуванні, геодезії.
Ми вважаємо, що фінансування з боку держструктур - це Міністерство освіти, до якого ми належимо, - є конкурсним. І ми розуміємо, що конкуренція повинна бути. Зараз КПІ поки єдиний університет, який готовий виконати космічні послуги на гідному рівні в Україні. Це показав перший супутник, який 3 роки вже перебуває на орбіті. Це показав і другий супутник, який був недавно запущений. Ми сподіваємося на підтвердження своїх можливостей для міжнародного проекту в частині отримання характеристик проекту за складом атомарного і молекулярного кисню на орбітах 100-400 км. І моя пропозиція полягатиме в тому, що має бути центр, який був би координатором робіт у космічній техніці в Україні.
Валерій Боровик, голова правління альянсу Нова енергія України
Це серйозний успіх команди університету, яка повністю була задіяна в цьому проекті.
У 2015 році лабораторією перспективних ракетних двигунів, яка входить у структуру нашого альянсу, був запущений сингапурський супутник з українським двигуном. Для української промисловості такі невеликі проекти означають те, що навіть команди приватного або наукового сектора можуть робити такі супутники.
У світі на сьогоднішній день є тенденція в мініатюризації супутників. За дослідженнями Євроконсалт (це одна з найбільших дослідницьких компаній у світі в космічній галузі), в найближчі п'ять років буде запущено не менше 4 тисяч подібних супутників. А за нашими оцінками, якщо включати проекти SpaceX, Google, Facebook і Річарда Бренсона, то це близько 10-15 тисяч супутників буде запущено в найближчі роки.
Тому космічний ринок досить активно розвивається. І такі наші невеликі успіхи, де ми робимо двигуни, де наші партнери з КПІ роблять супутники, де проектуються невеликі ракетоносії - це дуже важливо для української космічної промисловості, яка на сьогоднішній день перебуває в катастрофічно недофінансованому стані.
Я можу навести приклад, що бюджет NASA в США - це близько $40 млрд. У нас це до $10 млн, які розмазуються дуже тонким шаром між різними проектами, які тягнуться роками і не реалізуються. Мало того, навіть ці 200 млн грн не виділяються в повній мірі. Тому потрібно якраз такими невеликими командами - науковими, приватними, приватно-науковими - робити кластери, для того щоб ця космічна галузь стартувала у нас і стартувала в нові тренди. Тому що вчорашні речі можна поставити на полицю. Це дуже великі досягнення наших геніальних вчених-конструкторів, але зараз потрібно швидко рухатися, щоб встигнути за цією космічною гонкою.
Крім цього, на сьогоднішній день у досить нерозвиненому стані перебуває комерційна складова космічної галузі. Фактично через недофінансування наша промисловість користується тими розробками, які були за радянських часів, або ще тоді, коли було більш-менш нормальне фінансування після розвалу Радянського Союзу. І нових розробок не спостерігається, бо нових людей немає.
Нове покоління не зацікавлене, тому що немає бізнесу в цій галузі. Вона ще не розвалена, наші двигуни запускаються з різних полігонів, наші ракетоносії працюють на полігонах Франції, США, використовуються в Росії. Питання в новому диханні цієї галузі. І досить прагматичному підході з боку Кабміну.
Сьогодні держава, в першу чергу, від слів про стратегічний розвиток космічної галузі має перейти до справи. Перше - потрібно дуже серйозне оновлення менеджменту, керування космічною галуззю. Тому що з поглядом назад ти не зможеш рухатися вперед.
Треба взяти за основу ті розробки, які є, але привести нових людей, які зможуть фактично прорватися на ринок високих технологій, на який Україну не пускають.
Держава може допомогти створити кластери. але кластери космічних технологій не тільки на державних підприємствах, а допустити і приватні. Частково дати їм технології, при цьому зробивши свої замовлення для національної безпеки і оборони, для економіки України, для народного господарства, щоб туди прийшов бізнес зі своїми інвестиціями. Без сприяння і хорошого інвестиційного клімату в цій області це не вдасться.
